ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.10.2020Справа № 910/12178/20
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПЛОЩА ГЕРОЇВ МАЙДАНУ, будинок 1, кімната 524)
до проАкціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5) стягнення збитків у розмірі 200 775 грн. 17 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі також - «Відповідач») про стягнення збитків у розмірі 200 775 грн. 17 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення збитків, у зв'язку з незбереженням вагонів під час перевезення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2020 року відкрито провадження у справі №910/12178/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
15.09.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.08.2020 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 01.09.2020 року та 02.09.2020 року поштового відправлення уповноваженим особам сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Для забезпечення організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування та наданням послуг, пов'язаних із цими перевезеннями між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (замовник) та Державним підприємством "Придніпровська залізниця" (виконавець) було укладено Договір № ПР/М-15103/НЮі про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування від 09.11.2015 року. (т.1 а.с.33-36)
Відповідно до п. 1.2 Договору сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС) (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), "Правилами експлуатації власних вантажних вагонів", іншими нормативними документами.
19.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг" (Виконавець) було укладено Договір послуг №25у/14, за умовами якого Виконавець зобов'язався здійснювати від свого імені, проте за рахунок й за завданням Замовника юридичні та інші дії, пов'язані з організацією проведення деповського та/або поточного ремонту вагонів Замовника на території України. (т.1 а.с.37-38)
27.06.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг" (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у, за умовами договору Виконавець надає Замовнику комплексну послугу з організації ремонту залізничних Вагонів Замовника розобладнаних запасними частинами/деталями/вузлами в наслідок розкрадання та вчинення протиправних дій третіми особами: забраковання вагоноремонтними підприємствами АТ "Укрзалізниця" через їх розобладнання запасними частинами/деталями/вузлами вагона під час перевезення на шляху прямування; виявленій необхідності доукомплектації запасними частинами/деталями/вузлами, в ході проведення ремонтів вагонів або під час відстою вагонів на коліях АТ "Укрзалізниця". (т.1 а.с.39-42)
Акт загальної форми ГУ-23 підписаний уповноваженими особами АТ "Укрзалізниця" є документом, що засвідчує обставини, місце події, кількість, тип, найменування відсутніх запасних частин/деталей/вузлів для перерахування Вагону з робочого парку в парк несправних. (п.1.2 Договору)
Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим Договором. (п.1.3 Договору)
У грудні 2017 року, липні 2018 року, березні 2019 року та липні 2019 року Відповідачем було здійснено перевезення вантажних вагонів №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 53126033, 54039904, 67707869, 57597817, які перебували в користуванні (оренді) Позивача, що підтверджується залізничними накладними №№45956349, 50704568, 11879, 52079233, 46115549, 46018776, 45799780, 50813740 (т.1 а.с.57-71, а.с.80-94, 101-113, 124-137, 149-163, 173-180, 187-198, 205-218) за наслідками чого на станціях Коростень, Харків - Сортувальний, Тернопіль Львівської залізниці, Богуславській, Основній було встановлено розкомплектованість відповідних вагонів, про що було складено повідомлення форми ВУ-23М та акти загальної форми ГУ-23 (т.1 а.с.72-73, 93-94, 138-140, 164-166, 181-182, 199-200, 219-220).
У зв'язку з розукомплектуванням вагонів №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 53126033, 54039904, 67707869, 57597817 Позивач був змушений передати структурному підрозділу експлуатаційного вагонного депо регіональної філії відповідача аналогічні деталі, які були відсутні на вагонах, для подальшого їх встановлення на вагони, оскільки дані вагони використовуються у господарській діяльності позивача.
25.11.2019 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №19892 від 21.11.2019 року про відшкодування збитків у розмірі 420050 грн. 40 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку, накладної. (т.1 а.с.24-32)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оскільки пошкодження вагонів №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 53126033, 54039904, 67707869, 57597817 відбулось саме під час знаходження вагону на залізничній колії загального користування після укладання договору перевезення, то відповідальність за дотримання якості проведеного технічного обслуговування та ремонту, безпеки руху вагонів несе відповідач. Таким чином, просить Суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» збитки у розмірі 200 775 грн. 17 коп.
Заперечуючи проти позову Відповідач зазначає, що з Актів наданих послуг, платіжних доручень не вбачається даних виконання ремонту саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг", а також не надано доказів про наявність у останнього права на ремонт вагонів. Необґрунтованими є доводи Позивача щодо понесення витрат на ремонт в розмірі 19300 грн. за 1 вагон, оскільки ремонт був здійснений підрозділами Відповідача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з "Загальними положеннями" Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (ст.2 Статуту). На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (ст. 5 Статуту).
Зокрема, відповідно до п. "а" ст. 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з пунктом 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
Статтями 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено Судом, у грудні 2017 року, липні 2018 року, березні 2019 року та липні 2019 року Відповідачем було здійснено перевезення вантажних вагонів №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 53126033, 54039904, 67707869, 57597817, які перебували в користуванні (оренді) Позивача, що підтверджується залізничними накладними №№45956349, 50704568, 11879, 52079233, 46115549, 46018776, 45799780, 50813740 (т.1 а.с.57-71, а.с.80-94, 101-113, 124-137, 149-163, 173-180, 187-198, 205-218) за наслідками чого на станціях Коростень, Харків - Сортувальний, Тернопіль Львівської залізниці, Богуславській, Основній було встановлено розкомплектованість відповідних вагонів, про що було складено повідомлення форми ВУ-23М та акти загальної форми ГУ-23 (т.1 а.с.72-73, 93-94, 138-140, 164-166, 181-182, 199-200, 219-220).
У зв'язку з розукомплектуванням вагонів №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 53126033, 54039904, 67707869, 57597817 Позивач був змушений передати структурному підрозділу експлуатаційного вагонного депо регіональної філії відповідача аналогічні деталі, які були відсутні на вагонах, для подальшого їх встановлення на вагони, оскільки дані вагони використовуються у господарській діяльності позивача.
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 року № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Суд зазначає, що прийняття Відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.
Згідно з пунктами 6.2.1, 6.2.7 Інструкції № 264-Ц при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними. Забороняється ставити в склад поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Відповідно до пунктів 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
Судом встановлено, що вагони №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 53126033, 54039904, 67707869, 57597817 були відремонтовані з встановленням головних частин повітророзподільника, що підтверджується актами виконаних робіт додатком до них з розшифровкою наданих послуг з ремонту вагону, а саме: вартість ремонту вагону №61319042 з урахуванням замінених деталей - 28 300 грн. 00 коп. без ПДВ; вартість ремонту вагону № 57597817 з урахуванням замінених деталей - 11 212 грн. 57 коп. з ПДВ; вартість ремонту вагону № 67707869 з урахуванням замінених деталей - 27 500 грн. 00 коп. без ПДВ; вартість ремонту вагону № 54039904 з урахуванням замінених деталей - 28 300 грн. 00 коп. без ПДВ; вартість ремонту вагону № 53126033 з урахуванням замінених деталей - 28 300 грн 00 коп. без ПДВ, вартість ремонту вагону № 61634903 з урахуванням замінених деталей - 8 899 грн. 22 коп. без ПДВ, вартість ремонту вагону № 63554653 з урахуванням замінених деталей - 28 300 грн 00 коп. без ПДВ.
Для усунення пошкоджень Позивач змушений був використати необхідні деталі та запасні частини для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, що підтверджується актами виконаних робіт та додатками до таких актів з розшифровкою наданих послуг з ремонту вагону, складеними за участю виконавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремвагонторг" (на підставі Договору послуг №25у/14 від 19.02.2014 та Договору про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у від 27.06.2019). Понесення витрат з оплати виконаних робіт та використаних запасних частин і деталей підтверджується Актами звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2018 р., 31.08.2019 р., платіжними дорученнями №10487 від 27.09.2019 р. на суму 109760 грн. 06 коп., №8320 від 13.07.2018 р. на суму 152000 грн. 00 коп., №10347 від 29.08.2019 р. на суму 130000 грн. 00 коп. (т.2 а.с.42-48)
В матеріалах справи наявні наступні Акти наданих послуг (виконаних робіт) №03 від 20.09.2019 р., №447 від 31.10.2018 р., №517 від 27.05.2019 р., №517 від 27.05.2019 р., №521 від 30.06.2019 р., №408 від 20.03.2018 р., №525 від 31.08.2019 р.
За змістом пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Судом встановлено, що Позивачем були понесені витрати на придбання необхідних деталей для ремонту розукомплектованих вагонів, а також їх ремонт на загальну суму 190 731 грн. 63 коп. з ПДВ, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами виконаних робіт, актами звіряння взаєморозрахунків та платіжними дорученнями. Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення ремонту вагону №53126033, а саме не надано Акту виконаних робіт №521 від 30.06.2019 р., а також не надано доказів понесення витрат на ремонт вказаного вагону.
Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідача щодо здійснення ремонту вагону №57597812 структурним підрозділом Відповідача, оскільки предметом позову є здійснення ремонту вагону №57597817. Крім того, матеріали справи містять докази здійснення ремонту вагону № 57597817 саме ТОВ «Ремвагонторг» за Актом виконаних робіт №447 від 31.10.2018 р., а з Акту №121 від 28.02.2018 р., наданого Відповідачем, не вбачається здійснення ремонту саме спірного вагону.
Згідно з пунктом 6.4 Правил № 856 порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі 20 "Найменування вантажу" вказується "Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)".
Таким чином, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і ними залізниця не має права розпоряджатися на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілісності та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на Позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Відповідно до пункту 113 Статуту залізниць за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Отже, чинне законодавство у позадоговірних (деліктних) правовідносинах встановлює презумпцію вини залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо залізницею не буде доведено інше.
За приписами пункту 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно з підпунктом "в" пункту 114 Статуту залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 126 Статуту залізниць у разі самовільного використання залізницею вагонів (контейнерів), що належать підприємствам або орендовані ними, залізниця сплачує їм плату за користування, встановлену статтею 119 цього Статуту. За пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Слід зазначити, що у абзаці 2 п. 126 Статуту залізниць йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), а відтак статус такого майна (чи вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення.
Судом встановлено, що в результаті розукомплектування вагонів №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 54039904, 67707869, 57597817 та відновлення їх, Позивач поніс збитки у розмірі 190 731 грн. 63 коп.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.
Викладені у відзиві на позов аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
З урахуванням вищенаведеного, оскільки матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем матеріальних збитків, зумовлених пошкодженням майна (вагонів) внаслідок незабезпечення відповідачем збереження останнього під час курсування залізничними коліями, та розмір цих збитків в сумі 190 731 грн. 63 коп. також підтверджується матеріалами справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків є обґрунтованими на суму в розмірі 190 731 грн. 63 коп. та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем також заявлено про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» та Адвокатським об'єднанням «Сота» було укладено Договір про надання правничої допомоги №09012018/МТ.
Додатковою угодою №27022020-2 від 27.07.2020 року до Договору про надання правничої допомоги №09012018/МТ від 09.01.2018 року Клієнт доручив, а Об'єднання прийняло на себе зобов'язання надати послуги з правничої допомоги, що стосується розукомплектування вагонів №№61319042, 63554653, 57575433, 61634903, 53126033, 54039904, 67707869, 57597817.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано рахунок - фактуру №030820-2 від 03.08.2020 р. на суму 20000 грн. 00 коп., Акт приймання - передавання наданих послуг від 03.08.2020 р. на суму 20000 грн.
Судом встановлено, що Барабаш О.В. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю КС №5557/10.
Як вбачається з Акту приймання - передавання наданих послуг від 03.08.2020 р., Виконавцем були надані послуги на суму в розмірі 20 000 грн., що включає в себе: попереднє опрацювання матеріалів, вивчення судової практики, опрацювання законодавчої бази, підготовка процесуальних документів по справі, узгодження підготовлених процесуальних документів з клієнтом.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Разом з тим, Суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, Відповідач не надав, у зв'язку з чим, Суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими та з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, Ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛУРГТРАНС» (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПЛОЩА ГЕРОЇВ МАЙДАНУ, будинок 1, кімната 524, Ідентифікаційний код юридичної особи 33074226) збитки за пошкодження вагонів у розмірі 190 731 (сто дев'яносто тисяч сімсот тридцять одна) грн. 63 (шістдесят три) коп., судовий збір в розмірі 2 860 (дві тисячі вісімсот шістдесят) грн. 97 (дев'яносто сім) коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20 жовтня 2020 року.
Суддя О.В. Чинчин