ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.10.2020Справа № 910/6461/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" про стягнення 1 126 956,93 грн.,
за участі представників:
позивача: Іоннікової Ю.В. за довіреністю від 20 грудня 2019 року № 14-489;
відповідач: не з'явився.
У травні 2020 року акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (далі - Товариство) заборгованості в розмірі 1 126 956,93 грн., з яких: 816 204,29 грн. - основний борг, 220 935,55 грн. - пеня, 61 231,00 грн. - три проценти річних, 28 586,09 грн. - інфляційні втрати, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу від 10 жовтня 2018 року № 2684/18-ТЕ-41.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 травня 2020 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6461/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 4 червня 2020 року.
3 червня через відділ діловодства суду надійшов відзив від 2 червня 2020 року, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав для нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на суми коштів, які були сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 4 березня 2002 року № 256 (далі - Постанова № 256), за платіжними дорученнями: від 27 березня 2019 року № 4 на суму 5 896,04 грн., від 6 травня 2019 року № 5 на суму 8 465,83 грн., від 30 травня 2019 року № 6 на суму 6 185,54 грн. та від 3 липня 2019 року № 1 на суму 2 678,98 грн. Окрім того, Товариство зазначило, що позивач неправильно розрахував суму інфляційних втрат за зобов'язаннями за лютий 2019 року, а також розмір пені за зобов'язаннями за листопад 2018 року, березень і квітень 2019 року. Разом з відзивом відповідач подав клопотання про зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 99 % (до 220,93 грн.), в обґрунтування якого посилався на рейдерське захоплення підприємства невстановленими особами та його скрутне фінансове становище.
Ухвалою суду від 4 червня 2020 року підготовче засідання відкладено на 9 липня 2020 року.
30 червня 2020 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 25 червня 2020 року № 39/1-394-20, в якій останній навів аргументи на спростування викладених відповідачем у відзиві обставин.
У підготовчому засіданні 9 липня 2020 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 27 серпня 2020 року.
27 серпня 2020 року через відділ діловодства суду відповідач подав клопотання про витребування доказів; заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Печерська мрія" (далі - ОСББ "Печерська мрія"); заяву про розстрочення виконання рішення суду, в якій просив розстрочити рівними частинами виконання рішення суду в справі № 910/6461/20 строком на один рік з дня його ухвалення, а також доповнення до відзиву від 25 серпня 2020 року.
У підготовчому засіданні 27 серпня 2020 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про продовження строку підготовчого засідання на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 10 вересня 2020 року.
3 вересня 2020 року через відділ діловодства суду від Компанії надійшли заперечення на заяви Товариства про залучення третьої особи на стороні відповідача, про витребування доказів, про розстрочення виконання рішення та доповнення до відзиву.
У підготовчому засіданні 10 вересня 2020 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотань про залучення до участі в справі третьої особи на стороні відповідача та витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10 вересня 2020 року підготовче провадження у справі № 910/6461/20 було закрито, призначено її до судового розгляду по суті на 1 жовтня 2020 року.
Ухвалою суду від 28 вересня 2020 року апеляційну скаргу Товариства на ухвалу від 10 вересня 2020 року з доданими до неї документами повернуто скаржнику.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 1 жовтня 2020 року розгляд справи відкладено на 22 жовтня 2020 року в зв'язку з надходженням від Товариства відповідного клопотання.
21 жовтня 2020 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про відкладення судового засідання, призначеного на 22 жовтня 2020 року, на іншу дату, у зв'язку з неможливістю відповідача забезпечити явку свого представника.
За змістом пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи повторну неявку представника відповідача у призначене судове засідання, подання сторонами у даній справі заяв по суті спору, в яких останні висловили свої правові позиції, доводи та міркування щодо спірних вимог, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищезазначеного клопотання Товариства та розгляд даної справи по суті за відсутності його представника.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10 жовтня 2018 року між Товариством та публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (яке в подальшому було перейменовано на акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") укладено договір постачання природного газу № 2684/18-ТЕ-41, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ, а останній - оплатити його на умовах цієї угоди.
Зазначений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.
За умовами пункту 1.2 даного договору природний газ, що постачається за ним, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Згідно з пунктом 2.1 вказаної угоди (з урахуванням додаткової угоди до неї від 30 листопада 2018 року № 4) постачальник передає споживачу в період з 1 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року (включно) замовлений останнім обсяг природного газу в кількості 1 540 тис. куб. метрів.
Пунктом 3.7 даного договору (пункт 3.8 у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року № 4) встановлено, що приймання природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді, оформлюється актом приймання-передачі.
Відповідно до пункту 3.10 цього правочину (пункт 3.11 у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року № 4) споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за період постачання означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань у частині постачання природного газу за цим договором у відповідному періоді.
У пункті 6.1 договору (пункт 5.1 у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року № 4) передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця постачання природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору (пункт 10.3 у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року № 4) укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Згідно з пунктом 11.1 даного правочину (у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року) він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Судом встановлено, що Компанія протягом жовтня 2018 року - квітня 2019 року поставила відповідачу на підставі вищенаведеного договору природний газ на загальну суму 7 881 021,42 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31 жовтня 2018 року на суму 134 744,62 грн., від 30 листопада 2018 року на суму 1 371 308,38 грн., від 31 грудня 2018 року на суму 1 800 436,16 грн., від 31 січня 2019 року на суму 1 799 216,51 грн., від 28 лютого 2019 року на суму 1 391 795,76 грн., від 31 березня 2019 року на суму 1 221 244,58 грн. та від 30 квітня 2019 року на суму 162 275,41 грн. Вказані акти, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, підписані представниками сторін і скріплені печатками зазначених юридичних осіб.
Проте всупереч положенням зазначеного правочину Товариство взятий на себе обов'язок з оплати вартості поставленого йому природного газу виконало лише частково, заборгувавши таким чином Компанії 816 204,29 грн.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором постачання природного газу від 10 жовтня 2018 року № 2684/18-ТЕ-41 у розмірі 816 204,29 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Компанії до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
У той же час суд вважає необґрунтованим посилання Товариства на те, що належним відповідачем у даній справі є ОСББ "Печерська мрія" яке, як стверджує відповідач, є його правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати вартості природного газу за спірним договором у частині отриманого і спожитого природного газу на газовій котельні, яка знаходиться в будинку 32-В на вулиці Євгена Коновальця у місті Києві та є власністю ОСББ "Печерська мрія". Як вбачається з матеріалів справи, вищенаведений договір постачання природного газу укладений між Компанією та Товариством. При цьому, відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження переходу спірної заборгованості до ОСББ "Печерська мрія". Такі докази також відсутні в матеріалах справи.
Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором позивач просив суд стягнути з відповідача 220 935,55 грн. пені, нарахованої на відповідні суми заборгованості (з урахуванням часткових оплат), за періоди, визначені Компанією у її розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Відповідно до статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
За частиною 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2 вищезазначеного договору (пункт 7.2 у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року № 4) передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати за умовами цього правочину він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Постанови № 256.
З урахуванням зазначених вище положень законодавства та умов укладеного між сторонами договору, суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що Компанією було допущено помилки у визначенні окремих періодів нарахування пені (не враховано святкові та вихідні дні), а також нараховано пеню на суми заборгованості без вирахувань вартості природного газу, розрахунок за який здійснювався відповідно до Постанови № 256, за платіжними дорученнями: від 27 березня 2019 року № 4 на суму 5 896,04 грн., від 6 травня 2019 року № 5 на суму 8 465,83 грн., від 30 травня 2019 року № 6 на суму 6 185,54 грн. та від 3 липня 2019 року № 1 на суму 2 678,98 грн.
Враховуючи зазначене, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, за перерахунком суду становить 219 835,70 грн., тоді як у стягненні 1 099,85 грн. пені слід відмовити.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 61 231,00 грн. трьох процентів річних та 28 586,09 грн. інфляційних втрат, відповідно до наданого Компанією розрахунку.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із тим, у пункті 8.3 вищенаведеного правочину (пункт 7.3 у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року № 4) сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору (пункт 10.3 у редакції додаткової угоди до нього від 30 листопада 2018 року № 4), підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою № 256, не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.
Згідно з пунктом 4 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою № 256 (які були чинними на час виникнення спірних правовідносин), перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава мала компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Враховуючи те, що при здійсненні розрахунків за поставлений природний газ відповідно до Постанови № 256 у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір таких розрахунків, останнє виключає можливість застосування до нього відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування пені, а також трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Оскільки заявлений Компанією до стягнення розмір інфляційних втрат не перевищує обрахованого судом розміру цих компенсаційних виплат, нарахованих на дійсні суми заборгованості відповідача у відповідні періоди прострочення, позовна вимога про стягнення з відповідача 28 586, 09 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.
Водночас сума трьох процентів річних, нарахованих на дійсні суми заборгованості за відповідні періоди прострочення, згідно з розрахунком суду становить 61 015,34 грн. Відтак, саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь Компанії, тоді як у задоволенні вимог позивача до Товариства про стягнення трьох процентів річних у розмірі 215,66 грн. слід відмовити.
Щодо поданого Товариством клопотання про зменшення розміру пені на 99% від заявленої позивачем суми, варто зазначити наступне.
За приписами частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе його зменшення.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.
За таких обставин позов Компанії підлягає частковому задоволенню.
Стосовно поданої відповідачем заяви про розстрочення виконання рішення суду в цій справі на один рік з дня його ухвалення, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частинами 3-5 статті 331 ГПК України встановлено, що підставою для розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Зі змісту вказаних нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки чи розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у встановлений строк. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Вищенаведеними нормами встановлено, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
У своїй заяві в обґрунтування вимог про розстрочення виконання рішення суду у цій справі Товариство посилалося на наявність дебіторської заборгованості, рейдерське захоплення підприємства невстановленими особами, яке призвело до погіршення фінансового стану підприємства.
Проте наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами в розумінні статті 331 ГПК України, які давали б можливість для розстрочення виконання судового рішення.
Крім того, посилання на запровадження на території України карантинних заходів (у тому числі з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19) в якості підстави для надання розстрочки виконання рішення також не беруться судом до уваги з огляду на те, що заявником не було надано жодних доказів на підтвердження, зокрема, погіршення його матеріального стану саме внаслідок запровадження таких заходів.
Крім того, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише відповідача, а й позивача.
Разом із тим суд констатує, що Компанія також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язана оплачувати роботу своїх працівників. Відтак, затримка у виконання вищенаведеного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан позивача.
За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність Товариством наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання рішення в цій справі. З огляду на зазначене, у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду від слід відмовити.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (01133, місто Київ, вулиця Щорса, будинок 32-А, приміщення № 96; ідентифікаційний код 32492922) на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 816 204 (вісімсот шістнадцять тисяч двісті чотири) грн. 29 коп. основного боргу, 219 835 (двісті дев'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 70 коп. пені, 61 015 (шістдесят одну тисячу п'ятнадцять) грн. 34 коп. трьох процентів річних, 28 586 (двадцять вісім тисяч п'ятсот вісімдесят шість) грн. 09 коп. інфляційних втрат та 16 884 (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 62 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 2 листопада 2020 року.
Суддя Є.В. Павленко