ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2020Справа № 910/10644/20
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (21018, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Марії Литвиненко-Вольгемут, буд. 31-А; ідентифікаційний код 39189072)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-МК" (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12; офіс 3.13; ідентифікаційний код 38983074)
про стягнення 32 492, 00 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-МК", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки нафтопродуктів № 220120/ОПТ/1Д від 22.01.2020 в загальному розмірі 32 492, 00 грн, яка складається із суми основного боргу - 30 000, 00 грн, інфляційних втрат - 483, 00 грн, 3 % річних - 300, 00 грн та пені - 1 709, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду доказів направлення (фіскальний чек та опис вкладення в цінний лист) копії позовної заяви від 09.07.2020 та доданих до неї документів на адресу відповідача.
06.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача, до якої додано докази направлення копії позовної заяви від 09.07.2020 та доданих до неї документів на адресу відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд вказує, що ухвала суду від 10.08.2020 надсилалася на адресу відповідача поштовим повідомленням № 0105473264885, яке в свою чергу 19.08.2020 було отримано уповноваженим представником відповідача, однак у п'ятнадцятиденний строк відзиву від відповідача до суду не надійшло.
Крім того, суд зазначає, що станом на дату винесення рішення відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії (подання відзиву на позовну заяву), встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
22 січня 2020 року між ТОВ «Глобал Енерджи» (постачальник) та ТОВ «Експерт МК» (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 220120ЮПТ/1Д, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, іменовані далі за текстом - «Товар», найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.
Відповідно до п. 3.1 договору загальна ціна цього договору визначається загальною сумою поставленого покупцю товару протягом всього строку дії даного договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах. Ціна та вартість товару, що постачається по цьому договору, фіксується в рахунках-фактурах та накладних документах у національній валюті України.
Згідно п. 3.2. договору покупець зобов'язується оплатити повну вартість (в розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах та накладних документах на товар, (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі), в день здійснення поставки товару. Платіжні документи за дим договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту та форми таких документів, з обов'язковим зазначенням номеру та дати укладання договору згідно з яким здійснюється перерахування грошових коштів.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що за порушення строків оплати, встановлених п. 3.2. договору, покупець на вимогу постачальника окрім штрафних санкцій (сплата пені згідно п. 4.1.) зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також згідно зі ст. 625 ЦКУ - 3% (три) процентів річних від суми боргу.
Відповідно до п. 4.1. договору у випадку несвоєчасної оплати (не оплати) за цим договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожний день прострочення, від суми невиконаного грошового зобов'язання.
Договір набирає чинності з дати його укладання та діє по 31 грудня 2020 року, а в частині розрахунків до їх повного виконання.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов договору поставлено відповідачу відповідно до видаткових накладних № PH - 001195 від 28.01.2020 року товар на суму 104 181, 00 грн, № PH - 001196 від 29 січня 2020 року товар на суму 51 198, 00 грн.
Натомість відповідач оплатив поставлений товар лише частково, а саме в розмірі 125 379, 00 грн, у зв'язку з чим у останнього існує заборгованість по оплаті за поставлений товар становить 30 000 грн.
Позивач також звертає увагу на те, ним 21.05.2020 на адресу відповідача було направлено претензію № 23 від 21.05.2020 (докази направлення наявні в матеріалах справи) щодо погашення існуючої заборгованості, на яку відповідач в свою чергу відреагував та зобов'язався перерахувати на рахунок позивача 30 000 грн до 01 липня 2020 року.
Однак, станом на дату звернення до суду з позовом вказана заборгованість відповідачем не сплачена.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 220120/ОПТ/1Д від 22.01.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частинни 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар відповідно до видаткових накладних № PH - 001195 від 28.01.2020 року на суму 104 181, 00 грн, № PH - 001196 від 29 січня 2020 року товар на суму 51 198, 00 грн.
Суд вказує, що зазначені видаткові накладні підписані представниками сторін, а саме зі сторони позивача - директором Сорокою О.А., а зі сторони відповідача - керівником підприємства - Муляром Є.Б. (довіреність № 5 від 28.01.2020 та № 6 від 29.01.2020), чиї підписи скріплені печатками товариств.
З огляду на викладене, судом встановлено, що позивачем належним чином здійснено поставку товару 28.01.2020 та 29.01.2020, а відповідачем прийнято такий товар без зауважень, у зв'язку з чим у останнього виник обов'язок здійснити 100 % оплату такого товару у відповідності до п. 3.2. договору в день здійснення поставки товару, а саме 28.01.2020 по видатковій накладній № PH - 001195 та 29.01.2020 по видатковій накладній № PH - 001196.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Із наявних в матеріалах справи копій банківських виписок відповідачем частково здійснено оплату щодо видаткової накладної № PH - 001195 від 28.01.2020 на суму 104 181, 00 грн - 28.01.2020 та щодо видаткової накладної № PH - 001196 від 29.01.2020 на суму 21 198, 00 грн - 04.02.2020, а відтак у відповідача існує заборгованість в загальному розмірі 30 000, 00 грн щодо поставленого позивачем товару за видатковою накладною № PH - 001196 від 29.01.2020
Крім того, суд вказує, що зазначений факт не спростовується відповідачем, а згідно відповіді від 03.06.2020 останнього на претензію позивача від 21.05.2020 № 3, відповідачем взагалі визнано факт існування заборгованості в розмірі 30 000, 00 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу, між сторонами підписано акти звірки взаєморозрахунків станом на 12.03.2020 за період з 01.01.2020 по 11.03.2020 та станом на 22.05.2020 за період з 01.01.2020 по 21.05.2020, в якому відповідачем (головним бухгалтером) визнано факт існування заборгованості в розмірі 30 000, 00 грн.
Згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 902/959/19 від 20.08.2020, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів сплати відповідачем існуючої заборгованості та доказів щоб спростували доводи позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки нафтопродуктів № 220123/ОПТ/1Д від 22.01.2020, а саме, в частині здійснення оплати за поставлений товар, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 30 000, 00 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Також позивачем, з огляду на неналежне виконання відповідачем свої зобов'язань на існуючу суму заборгованості за період 04.03.2020 по 03.07.2020 здійснено нарахування пені - 1 709, 84 грн, 3 % річних в розмірі 300, 00 грн та за період з березня 2020 по квітень 2020 та інфляційних втрат - 483, 00 грн.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що за порушення строків оплати, встановлених п. 3.2. договору, покупець на вимогу постачальника окрім штрафних санкцій (сплата пені згідно п. 4.1.) зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також згідно зі ст. 625 ЦКУ - 3% (три) процентів річних від суми боргу.
Відповідно до п. 4.1. договору у випадку несвоєчасної оплати (не оплати) за цим договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожний день прострочення, від суми невиконаного грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Відтак, суд здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат (за повні місяці, протягом яких існувала заборгованість - квітень 2020), враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, зазначає, що стягненню з відповідача підлягає пеня - 1 709, 00 грн, 3 % річних - 300, 00 грн та інфляційні втрати - 240, 00 грн, а відтак дані вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, суд вказує, що позивач просить суд стягнути з відповідача витрати понесені на професійну правничу правову допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.
Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн надано наступні докази: копія ордеру серії ВН № 135813 від 09.07.2020; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН № 0000041 від 19.07.2016; копія договору про надання правової допомоги від 02.01.2020, акт виконаних робіт від 09.07.2020, який підписано директором позивача та керівником адвокатського бюро; рахунок на оплату від 09.07.2020 та платіжне доручення № 16661 від 10.07.2020, згідно якого позивачем сплачено на користь адвокатського бюро 3 000, 00 грн.
Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи надані позивачем докази щодо фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, категорію справи та розмір таких витрат, відсутність заперечень з боку відповідача, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати є реальними, а адвокатські послуги наданими, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-МК" (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 12; офіс 3.13; ідентифікаційний код 38983074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (21018, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Марії Литвиненко-Вольгемут, буд. 31-А; ідентифікаційний код 39189072) основний борг в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп., пеню в розмірі 1 709 (одна тисяча сімсот дев'ять) грн 00 коп., 3 % річних в розмірі 300 (триста) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 240 (двісті сорок) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в озмірі 2 086 (дві тисячі вісімдесят шість) грн 28 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 29.10.2020
Суддя Д.О. Баранов