ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2020Справа № 910/11682/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»
до Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України
про стягнення 40059,29 грн
Без виклику представників сторін
У липні 2020 року Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 47344,61 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.05.2017 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №УА/0140610 від 29.05.2017 предметом якого є транспортний засіб «BMW» д.н.з. « НОМЕР_1 ». 14 червня 2017 у місті Києві по вул. Бердичівській, вищезазначений транспортний засіб було пошкоджено внаслідок падіння декоративної плитки з фасаду будівлі. Позивачем на виконання взятих на себе зобов'язань була виплачена сума страхового відшкодування в розмірі 40059,29 грн, у зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача в порядку зворотної вимоги (регресу) збитки в розмірі 40059,29 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у поданому до суду відзиві заперечив проти задоволення позовних вимог в у повному обсязі, зазначивши, що відповідно до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №2949 від 27.03.2006 станом на 14.06.2017 будівля за адресою: м. Київ, вул. Бердичівська, буд. 1 знаходилась в оренді в ТОВ «Стаміл», за умовами якого не передбачено передання в оренду паркувальних місць, у зв'язку з чим перебування транспортних засобів на територію Центрального госпіталю МВС України не допускається, у зв'язку з чим відповідач ставить під сумнів доводи позивача щодо місця де було пошкоджено транспортний засіб «BMW» д.н.з. « НОМЕР_1 ». Окрім того, у поданому відзиві відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позивної давності, якій на його думку сплинув 25.07.2020.
На підставі викладеного відповідач зазначив, що просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
10.09.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідно до ст. 1 Закону «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного капітального і поточного ремонту та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію його експлуатацію згідно з законом. Щодо заперечень відповідача щодо задоволення позову у зв'язку із спливом строку позовної давності, позивач зазначив, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого КМУ, строки визначені продовжуються на строк дії карантину, який на дату подання позову продовжено.
Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.05.2017 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» (страховик, позивач) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспортну №УА140610, за умовами якого застраховано, автомобіль марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , в тому числі за страховим ризиком - інші випадки та події.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії повідомлення про настання страхового випадку №12026/17 від 14.06.2017, страхувальник повідомив страховика про настання страхового випадку, а саме пошкодження застрахованого автомобіль марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок падіння плитки з будівлі за адресою: м. Київ, вул. Бердичівська, буд. 1.
Так, 14.06.2017 ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві із заявою, в якій повідомила, що 14.06.2017 близько 08:30 припаркувала автомобіль, за адресою: м. Київ, вул. Бердичівська, 1, біля однієї з будівель Центрального госпіталю МВС та пішла по власним справам. Повернувшись близько 09:50 ОСОБА_2 , виявила, що, внаслідок падіння декоративної плитки із фасаду будівлі, пошкоджено авто, а саме: розбито заднє скло, подряпини лакофарбового покриття даху та капоту.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України визначено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Позивач, на виконання умов договору, на підставі страхового акта №23/45140/2.1.5.1 від 24.07.2017, визнав вказану подію страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП Копиця К.О. в розмірі 57570,51 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №24279 від 20.12.2018.
Розрахунок суми страхового відшкодування здійснено на підставі акту наданих послуг №6105 від 05.07.2017 ФОП Копиця К.О., відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 40059,29 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Центрального госпіталю МВС України із запитом.
Листом від 19.09.2017 №33/4-10273 Центральний госпіталь МВС України у відповіді на запит позивача зазначив, що балансоутримувачем будівель Центрально госпіталю МВС України, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Бердичівська, 1, є бюджетна установа Центральний госпіталь МВС України.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обґрунтовуючи свої вимоги, Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» зазначає, що у зв'язку з тим, що останнім було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного автомобіля «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , позивач відповідно до ст.ст. 993, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду, тобто до Центрального госпіталю МВС України як балансоутримувача будинку розташованого за адресою: м. Київ, вул. Бердичівська, 1.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент настання страхового випадку) балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Частиною 2 ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.
В той же час, суд звертає увагу, що закон не містить вимог щодо здійснення експлуатації та утримання майна безпосередньо балансоутримувачем, а встановлює лише обов'язок останнього забезпечити таке утримання.
Крім того, суд відзначає, що в матеріалах справи міститься висновок старшого інспектора превенції Шевченківського УП ГУ НП у м. Києва, який після розгляду матеріалів ЄО №44754 від 14.06.2017 по заяві ОСОБА_2 повідомив останній, що за результатами перевірки по матеріалам ЄО №44754 від 14.06.2017 станом на 23.06.2017 підстав для введення ЄРДР на момент перевірки не вбачає, матеріали справи списно до Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві.
Тож, приймаючи до уваги наведе вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження автомобіля марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , сталось саме з вини відповідача та внаслідок падіння декоративної плитки із фасаду будівлі за адресою: м. Київ, вул. Бердичівська, 1. Так, матеріали справи не містять жодних даних стосовно того з якої саме будівлі відбулося падіння плитки, відсутні докази, що падіння плитки відбулося внаслідок неналежного забезпечення утримання будівлі відповідачем. Відсутні докази притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Окрім того, будь-яких доказів, що підтверджують, що пошкодження відбулось саме внаслідок падіння плитки з фасаду будівель Центрального госпіталю МВС України відповідачем не долучено.
Водночас, суд відзначає, що відповідно до Правил паркування транспортних засобів у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 1051/1051 паркування транспортних засобів - тимчасова стоянка транспортних засобів у відведених або спеціально обладнаних місцях для паркування автотранспорту без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місць для паркування необхідним обладнанням.
Спеціально обладнаними місцями, відповідно до Правил паркування транспортних засобів у місті Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 1051/1051 є місця для паркування транспортних засобів, розміщені на проїжджій частині доріг чи за її межами, визначені відповідними дорожніми знаками, можуть мати дорожню розмітку, можуть бути оснащені спеціальними пристроями для контролю часу і способу паркування, сплати збору і послуг паркування, необхідним технічним обладнанням для запобігання викраденню транспортних засобів (огорожею, в'їзними та виїзними бар'єрами, шлагбаумами, приміщеннями для охоронців тощо).
Однак, суд відзначає, що матеріали справи не містять документально підтверджених відомостей, що автомобіль марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , знаходився у спеціально обладнаному місці для паркування автотранспорту.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1)протиправної поведінки;
2)шкоди;
3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).
Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження вчинення відповідачем протиправних дій, як і не надано доказів наявності вини відповідача.
Отже, суд робить висновок, що позивач не довів суду належними засобами доказування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків, зокрема, протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків та докази вини останнього, оскільки позивачем не надано належних доказів того, що саме бездіяльність відповідача зумовила завдання шкоди майну застрахованої особи.
Відтак, враховуючи недоведеність допущеного порушення з боку Центрального госпіталю МВС України, а також причинного зв'язку між діями чи/або бездіяльністю останнього та завданою шкодою автомобілю застрахованому позивачем, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та відмову у задоволенні позову.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 29.10.2020.
Суддя Я.В. Маринченко