ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2020Справа № 910/10363/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1; ідентифікаційний код 00191129)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815)
про стягнення 80 165, 88 грн,
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача збитки, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні в розмірі 80 165, 88 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
18.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що позивачем в порушення ст. 115 Статуту залізниць України не надано належних та допустимих доказів вартості втраченого вантажу. У зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
25.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.
25.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи.
Станом на дату ухвалення рішення суду відповідачем заперечень на відповідь на відзив до суду не подано, враховуючи те, що строки розгляду справи продовжувалися у відповідності до вимог п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 03.07.2020 та у зв'язку із запровадженням на території України карантину Кабінетом Міністрів України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19.
Крім того, суд зазначає, що станом на дату ухвалення рішення відповідачем не подано до суду заяви про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії, встановленого судом як це передбачено п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції від 17.07.2020.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
03.07.2019 між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - покупець) та "Mеtinvest International SA" (далі - продавець) було укладено контракт № BASIS-ILYICH 01-19 на поставку антрациту.
Згідно договору перевезення, оформленого залізничною накладною № 41677055 від 26.01.2020 на адресу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (одержувач вантажу, графа "4" залізничної накладної) надійшов вантаж - антрацит.
Відправником вантажу є (графа "1" накладної) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг", відповідно до договору № МШ 1-01/13 ЖД/180 від 01.01.2013 та додаткової угоди № 442 від 30.11.2019 укладеного з позивачем.
За умовами п. 1.1., 1.2. означеного договору експедитор виконує доручення щодо організації перевезень вантажів клієнта та привертає залізничний рухомий склад парка залізних доріг для здійснення перевезень.
Згідно приписів ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 8 Закону України "Про залізничний транспорт", розділу 1 Правил планування перевезень вантажів та ст. 17 Статуту залізниць України перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах.
Статтею 914 Цивільним кодексом України передбачена можливість перевізника і власника (володільця) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень укласти довгостроковий договір про організацію перевезень вантажів за формою, наведеною у додатку 1 до Прав розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу від 21.11.2000 № 6 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085. У договорі визначаються обсяги, строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахуй за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань.
За таких обставин, враховуючи необхідність систематичного надходження вантажів залізничним транспортом на адресу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" 14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" був укладений договір № 00039/ЦТЛ-2018 про надання послуг предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому, та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Підпунктом 2.3.2. п. 2.3. договору передбачено обов'язок перевізника приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС "МЕСПЛАН", доставляти вантаж до станції призначення та надавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких визначається у додатках до цього договору.
Як зазначає позивач, 01.02.2020 на підставі попутних актів від 29.01.2020 № 10203 та № 10201 на станції Миколаїв Одеської залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагонах № 61974564, № 62199849 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу, з вагою, що зазначена в накладній № 41677055 від 26.01.2020 та відповідно складено комерційні акти, які свідчить про нестачу вантажу, про що в зазначеній накладній була зроблена відмітка.
Відтак, звертаючись до суду, позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що діями відповідача, який допустив незбереження перевезеного вантажу, Приватному акціонерному товариству "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" були заподіяні збитки у вигляді вартості втраченого вантажу, внаслідок чого виникла необхідність звернення з позовом про стягнення завданих збитків в розмірі 80 165, 88 грн.
Із поданого відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що позивачем в порушення ст. 115 Статуту залізниць України не надано належних та допустимих доказів вартості втраченого вантажу. У зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Положеннями частини п'ятої статті 307 Господарського Кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 908 та статті 920 Цивільного Кодексу України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відтак, як вбачається з накладної № 41677055 вантажовідправником вантажу є Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг".
Як про це вказує позивач та, що у свою чергу встановлено судом, 01.02.2020 на підставі попутного акту № 10203 від 29.01.2020 станції Миколаїв Одеської залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагоні № 61974564 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу, з вагою, що зазначена у накладній № 41677055 від 26.01.2020, та складено комерційний акт, який свідчить про недостачу вантажу, про що в зазначеній накладній була зроблена відповідна відмітка.
В комерційному акті № 485002/59 від 01.02.2020 вказано, що за документом значиться: антрацит навалом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто - не вказано, тара - 23 500 кг, нетто - 67 750 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 83 900 кг, тара - 23 500 кг, нетто - 60 400 кг, що менше документа на 7 350 кг.
При комерційному огляді виявлено навантаження нижче рівня бортів на 400 мм, рівномірне. Вантаж слабо марковано вапном. За рухом поїзда, справа над 3-7 люками є виїмка розміром 8000 мм х 2500 мм х 750 мм в глиб вагона, маркування порушено, що відповідає попутному акту № 10203 від 29.01.2020 станції Миколаїв Одеської залізниці. Вагон прибув у технічному стані справний. Течі вантажу немає.
01.02.2020 на підставі попутного акту № 10201 від 29.01.2020 станції Миколаїв Одеської залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагоні № 62199849 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу, з вагою, що зазначена у накладній № 41677055 від 26.01.2020, та складено комерційний акт, який свідчить про недостачу вантажу, про що в зазначеній накладній була зроблена відповідна відмітка.
В комерційному акті № 485002/60 від 01.02.2020 вказано, що за документом значиться: антрацит навалом. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто - не вказано, тара - 23 500 кг, нетто - 67 000 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 78 500 кг, тара - 23 500 кг, нетто - 55 000 кг, що менше документа на 12 000 кг.
При комерційному огляді виявлено навантаження нижче рівня бортів на 300мм, рівномірне. Вантаж слабо марковано вапном. За рухом поїзда є виїмки над 1-2 люками розміром 3500 мм х на ширину вагону х 700 мм, над 3-7 люками розміром 8000 мм х на ширину вагону х 700 мм в глиб вагону, маркування порушено, що відповідає попутному акту № 10201 від 29.01.2020 станції Миколаїв Одеської залізниці. Вагон прибув у технічному стані справний. Течі вантажу немає.
Отже судом встановлено, що у доданих позивачем до позовної заяви комерційних актах зазначені обставини, що вказують на факт втрати (недостачі) вантажу, який був прийнятий перевізником до перевезення у кількості згідно накладної.
За приписами ч. 1 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічні за змістом приписи містяться у ст. 113 Статуту залізниць України, ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу вантажу у разі, коли вантаж прибув у непошкодженому вагоні і якщо немає ознак втрати вантажу під час перевезення.
Нормами статті 920 Цивільного кодексу України закріплено, що у випадку порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Приписами статті 129 Статуту залізниць України передбачено: обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
За змістом статті 31 Статуту та пунктів 5, 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори вагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу.
Згідно ч. 3 ст. 32 Статуту залізниць України відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.
Відповідно до п. 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просинанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу. Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільняється. Для розрівнювання і ущільнення вантажу відправник може використовувати механізовані установки та інші пристрої.
Положеннями ч. 3 ст. 917 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
Частиною 1 ст. 31 Статуту залізниць України закріплено, що залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу (вагонів) для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці.
Відповідно до п. 12.1. Правил технічної експлуатації залізниць України забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться. Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України.
За умовами п. 2.1. Правил комерційного огляду поїздів та вагонів усі вагони, які прибувають і відправляються із станції, де розташований пункт комерційного огляду (ПКО) оглядаються з метою виявлення та усунення несправностей, що загрожують збереженню вантажів.
Частиною 1 ст. 115 Статуту залізниць України унормовано, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
В силу норм ч. 1, 2 ст. 114 Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно статті 25 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 110, 127 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, і матеріальну відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу.
Пункт "а" статті 114 Статуту залізниць України визначає: "Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі...".
Відповідно до п. 2.7. Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/255 від 29.09.2008 згідно зі статтями 924 Цивільного кодексу України, 314 Господарського кодексу України та статтями 114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії додаткової накладної.
Таким чином, системний аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти до беззаперечного висновку, що виключно залізниця несе відповідальність за збереження вантажу на шляху прямування до моменту видачі його одержувачу.
Відтак суд вказує, що відповідач не виконав покладених на нього законом та договором перевезення, укладеним між ним та вантажовідправником на користь позивача, цивільно-правові зобов'язання в частині забезпечення схоронності перевезеного вантажу.
Статтею 131 Статуту залізниць України передбачено, що претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Відповідно до положень статті 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі нестачі вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Частиною 1 статті 127 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Згідно з частин 1-3 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Судом враховано, що за змістом ст. 623 Цивільного кодексу України для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
Разом з тим, твердження відповідача стосовно того, що позивачем не надано належних документів вартості втраченого вантажу, не приймаються судом до уваги, оскільки, спростовуються наступним.
Як про це уже вказувалося вище, згідно договору № МШ 1-01/13 ЖД/180 від 01.01.2013 укладеного між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" та додаткової угоди № 442 від 30.11.2019, відбулося перевезення вантажу за накладною № 41677055 від 26.01.2020.
Згідно п. 1.2 договору експедитор привертає залізничний рухомий склад парка залізних доріг для здійснення перевезень.
Відповідно до п. 2.2.1. обов'язком експедитора є організовувати перевезення вантажів за дорученням клієнта залізницею, надавати клієнту інші транспортно-експедиторські послуги, як самостійно, так і шляхом укладання відповідних договорів із залізницею, або з підприємствами-операторами рухомого складу, діючі при цьому від свого імені, але за рахунок клієнта.
У Статуті Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зазначено, що останній є правонаступником у повному обсязі, майна прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча".
Отже, вантаж - антрацит, який зазначений у накладній № 41677055, прибув у порт на виконання умов контракту № BASIS-ILYICH 01-19 від 03.07.2019 та був відправлений експедитором на адресу вантажоодержувача - позивача залізницею.
На підтвердження кількості та розміру дійсної вартості втраченого вантажу до позову надані оригінали комерційних актів № 485002/59, № 485002/60 від 01.02.2020, оригінал залізничної накладної № 41677055 від 26.01.2020, належним чином засвідчена копія виданого вантажовідправником рахунку № 1901-1 від 19.01.2020, копія контракту № BASIS-ILYICH 01-19 від 03.07.2019 та копії платіжних доручень № 4500009206 від 05.02.2020, № 4500010924 від 07.02.2020, № 4500001674 від 11.02.2020 і реєстри до них. Отже, зазначений рахунок був сплачений позивачем у повному обсязі.
Отже, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме, протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах № 61974564, № 62199849, настання негативних наслідків такої поведінки (збитків) - недостача вантажу та відповідно причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками.
Відтак позивачем здійснено нарахування завданих збитків наступним чином:
- вартість нестачі у вагоні № 61974564 становить:
Вартість вантажу згідно рахунку (інвойсу) вантажовідправника складає 146,36 EUR за тону вантажу;
Згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, встановленого НБУ станом на 09.07.2020, курс EUR до гривні складає 30,4295 грн за один EUR.
Вартість однієї тони вантажу в національній валюті складає: 4 453,66 грн (146,36 EUR * 30,4295 грн = 4 453,66 грн). Вага нетто у вагоні № 61974564 згідно комерційного акту № 485002/59 від 01.02.2020 складає 67 750 кг, фактично виявилось - 60 400 кг., що менше документу на 7 350 кг;
67 750 кг х 1% (норма втрати) = 677,50 кг (норма втрати вантажу);
7 350 кг - 677,50 кг = 6 672,50 кг (6,67 т)
6,67 т * 4 453,66 грн = 29 705,91 грн.
- вартість нестачі у вагоні № 62199849 становить:
Вартість вантажу згідно рахунку (інвойсу) вантажовідправника складає 146,36 USD за тону вантажу;
Згідно офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, встановленого НБУ станом на 09.07.2020, курс EUR до гривні складає 30,4295 грн за один EUR.
Вартість однієї тони вантажу в національній валюті складає: 4 453,66 грн (146,36 EUR * 30,4295 грн = 4 453,66 грн). Вага нетто у вагоні № 62199849 згідно комерційного акту № 485002/60 від 01.02.2020 складає 67 000 кг, фактично виявилось - 55 000 кг., що менше документу на 12 000 кг;
67 000 кг х 1% (норма втрати) = 670,0 кг (норма втрати вантажу);
12 000 кг - 670,0 кг = 11 330,0 кг (11,33 т)
11,33 т * 4 453,66 грн = 50 459,97 грн.
Таким чином, загальний розмірі нестачі (вартість втраченого вантажу) складає: 80 165,88 грн (29 705,91 грн + 50 459,97 грн).
Відтак, перевіривши правильність здійсненого позивачем нарахування завданих збитків (вартості недостачі вантажу у вагонах № 61974564, № 62199849), судом встановлено, що останні нараховано згідно норм чинного законодавства та відповідно є обґрунтованими.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відтак, оскільки при перевезенні вантажу у вагонах № 61974564, № 62199849 залізницею не було дотримано вимог щодо збереження вантажу, прийнятого до перевезення, у зв'язку з чим наявна недостача вантажу у вказаних вагонах на суму 80 165, 88 грн та з врахуванням того, що відповідачем не надано доказів, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, щодо відсутності завданих збитків, в той час, як позивачем підтверджено належними та допустимими засобами доказування понесення таких збитків, то за таких підстав суд дійшов висновку про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь позивача збитків в розмірі 80 165,88 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 378, 16 грн.
Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, виходячи з аналізу ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вказує, що позивачем на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу було надано договір про надання юридичних послуг № 845 від 30.03.2018 укладений між Адвокатський об'єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", додаткову угоду № 165 від 10.07.2020 до договору про надання юридичних послуг № 845 від 30.03.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 3605 від 27.07.2017, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до додаткової угоди № 165 від 10.07.2020 до договору про надання юридичних послуг № 845 від 30.03.2018 на суму 2 378, 16 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2 378, 16 грн. А відтак, суд вказує, що твердження відповідача щодо не підтвердження позивачем належними доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу не відповідаю дійсності.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд зазначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Таким чином, з огляду на викладені вище обставини та наведені норми, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 378, 16 грн є обґрунтованими, співмірними по відношенню із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а відтак, підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" - задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Левченка, буд.1; ідентифікаційний код 00191129) збитки в розмірі 80 165 (вісімдесят тисяч сто шістдесят п'ять) грн 88 коп., витраті по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто два) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 378 (дві тисячі триста сімдесят вісім) грн 16 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 29.10.2020
Суддя Д.О. Баранов