30.10.2020 м. Ужгород Справа № 907/288/20
Господарський суд Закарпатської області у складі
головуючого судді Ушак І.Г.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників за наяввними матеріаами дану справу
за позовом фізичної особи-підприємця Бобели Михайла Михайловича, с. Верхній Коропець Закарпатської області
до товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт еко солюшнз-Закарпаття», м. Мукачево
про стягнення 148337,28 грн., в т.ч. 52416,00 грн. - основного боргу, 95921,28 грн. - пені
Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача зазначених сум, оскільки останній не сплатив вартості поставленого за договором поставки обладнання. Позивач просить покласти на відповідача також судові витрати у даній справі - витрати зі сплати судового збору на суму 2225,06 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 22.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із доказами на його обґрунтування.
Приписами ст. 252 ГПК України, якими встановлено особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше; за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі; якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 248 ГПК України протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Головуючий суддя у справі перебувала на лікарняному з 04.07.20 по 25.08.20 включно та із 27.08.20 по 08.10.20 включно - у щорічній основній відпустці, тому справа вирішена судом після закінчення наведених обставин.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, хоча отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, докази чого містяться у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що спірні відносини сторін виникли з виконання ними умов договору поставки товару № 1 (з відстрочкою платежу) від 27.08.19.
За умовами договору постачальник - позивач у справі - зобов'язався поставити товар (пінопласт та клей) загальною вартістю 52416,00 грн., а покупець - відповідач у справі, - у свою чергу, зобов'язався прийняти товар та оплатити його шляхом перерахування суми вартості товару протягом 7 календарних днів з дня отримання товару на розрахунковий рахунок постачальника (п.п. 1.1, 4, 5).
Сторони узгодили, що товар вважається прийнятим на момент підписання сторонами товарних накладних, покупець зобов'язаний зробити відмітки у накладній у випадку візуально встановлених недоліків товару та/або його нестачі, а також скласти акт про таке у двох примірниках (п.п. 2.3, 2.4)
За прострочення покупцем строків оплати товару останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 1 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення (п. 8.1).
Позивач стверджує про поставку ним відповідачеві обумовленого товару, неоплату останнім його вартості, посилаючись на долучений до матеріалів справи документ «Специфікація до договору поставки товару № 1 (з відстрочкою платежу) Рахунок на оплату № 23 від 2 вересня 2019р.», що виписаний позивачем та прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи відповідних посадових осіб сторін з прикладенням печаток.
У зв'язку з неоплатою вартості товарів 02.04.20 позивач пред'явив відповідачеві претензію про оплату боргу на суму 52416,00 грн. та пені за прострочення.
Відповідачем заборгованість перед позивачем не була сплачена.
Наведені обставини передували та послугували підставою звернення позивача з даним позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступних приписів господарського процесуального, господарського та цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).
Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом поставки, відповідно до ст. 266 ГК України є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Приписами ч. 2 ст. 9 цього Закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 910/5226/17.
На підтвердження факту поставки відповідачеві за договором поставки позивачем надано суду підписаний сторонами документ «Специфікація до договору поставки товару № 1 (з відстрочкою платежу) Рахунок на оплату № 23 від 2 вересня 2019р.» на загальну суму 52416,00 грн. без ПДВ.
Разом з тим, зазначений документ не фіксує здійснення господарської операції - поставки позивачем відповідачеві товарів, - про яку стверджує позивач, він має інформаційний характер, адже передбачає лише виставлення покупцеві суми до сплати за поставлені товари. Факт отримання товарів належить підтверджувати видатковою накладною постачальника або актом приймання- передачі виконаних робіт, про що також узгодили сторони спірних відносин у пункті 2.3 договору.
Отже, зазначений документ - рахунок - не є первинним обліковим документом та не свідчить про здійснення сторонами господарської операції; за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Така правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.
Не є первинним документом, що фіксує здійснення господарської операції, за змістом вищенаведених норм і специфікація до договору поставки, як зазначено в документі, на який посилається позивач, оскільки специфікація відповідно до ч. 2 ст. 266 ГК України є документом, який визначає загальну кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами.
Інших доказів на підтвердження здійснення поставки відповідачеві товарів позивачем суду не надано, тому суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту поставки товарів, якими обґрунтовані позовні вимоги про стягнення з відповідача суми вартості такої поставки, відтак - позовні вимоги в частині стягнення основного боргу не підлягають задоволенню. Враховуючи похідний характер заявлених позовних вимог про стягнення пені, такі позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд УХВАЛИВ:
1. У позові відмовити повністю.
Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Текст рішення складено 30.10.20.
Суддя Ушак І.Г.