ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 листопада 2020 року Справа № 906/428/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.
без виклику представників сторін
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.07.20р. (ухваленого суддею Тимошенком О.М., повний текст складено 14.07.20р.) у справі № 906/428/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства Андрушівської міської ради Андрушівкаблагоустрій
про стягнення 8395,81 грн.
АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до КП Андрушівської міської ради Андрушівкаблагоустрій (надалі - відповідач) про стягнення 7807,97 грн. пені та 587,84 грн. річних за несвоєчасне виконання умов договору.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.07.20 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені АТ "НАК "Нафтогаз України" до стягнення пеня та 3 % річних у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу за умови її сплати відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон № № 1730-VIII), не нараховуються відповідно до вимог статті 7 цього Закону.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 14.07.20 року та задоволити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законом не передбачено автоматичного списання зазначених сум, а таке списання повинно здійснюватися у порядку, який визначений положеннями зазначеного Закону. Відповідач не є учасником процедури врегулювання заборгованості у відповідності із вимогами вказаного Закону.
Вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів включення відповідача до реєстру, як і не містять доказів, що відповідач здійснює ліцензовану діяльність постачання теплової енергії. Таким чином, позивач вважає, що списання заборгованості є неправомірним, а відмова в задоволенні позовних вимог-незаконною.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначив, що застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 грудня 2015 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунальним КП Андрушівської міської ради Андрушівкаблагоустрій укладено договір № 4390/16-БО-Ю постачання природного газу (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, позивач зобов'язується передати у власність відповідача у 2016 р. природний газ, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.
Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам (п. 1.2 Договору).
Згідно п. 2.1 Договору, постачальник передає споживачу з 01.01.16 р. по 31.03.16 р. газ до 76 тис.куб.м.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 Договору передбачена відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків оплати отриманого газу.
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 410 160,11 грн., що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками Актами приймання-передачі природного газу за період з січня по квітень 2016 року (а.с. 25-28).
Відповідач повністю розрахувався за отриманий газ (07.10.16 р.), однак з порушенням умов визначених п. 6.1 Договору, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню та річні.
Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до КП Андрушівської міської ради Андрушівкаблагоустрій про стягнення 7807,97 грн. пені та 587,84 грн. річних за неналежне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №4390/16-БО-Ю.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Статтями 546, 549 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
30.11.2016р. набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно з положеннями статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Враховуючи те, що заборгованість за поставлений природний газ, на яку позивачем нарахована пеня та 3 % річних та стягнення яких є предметом позову у цій справи була погашена відповідачем 07.10.2016 р., тобто до 30.11.2016 - набрання чинності Законом № 1730-VIII, на зазначену заборгованість не підлягають нарахуванню неустойка та проценти річних в силу положень частини 3 статті 7 Закону № 1730-VIII.
Беручи до уваги викладене, колегія судів вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних відносин положення частини 3 статті 7 Закону № 1730-VIII та, як наслідок, відмовлено у задоволені позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про помилковість застосування частини 3 статті 7 Закону № 1730-VIII, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є теплопостачальною організацією та доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, з огляду на таке.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.2 Договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам.
З ЄДР юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що видом діяльності КП Андрушівської міської ради Андрушівкаблагоустрій, зокрема, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря
Крім цього, умовами договору, актами приймання-передачі природного газу та актами про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу підтверджено те, що придбаний відповідачем газ використовувався для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Отже, суд дійшов висновку, що дія Закону № 1730-VIIІ поширюється на відповідача.
Частиною 1 статті 3 Закон № 1730-VIII передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарств.
Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно з Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії»; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас, частиною 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.
Застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Як встановлено судом, на момент набрання чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (30.11.2016) відповідач погасив частину основного боргу, за поставлений з 31.01.16 по 30.04.16 р. природний газ за договором купівлі-продажу природного газу від 15.12.15 р.
З огляду на наведене, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, про застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанови від 16.01.20 р. у справі № 922/939/19, від 21.05.20 р. у справі № 910/5501/19).
Крім того, арґументи скаржника, щодо правової позиції викладеної Вищим господарським судом України у справах № 910/15010/16, № 910/16766/13, № № 914/2851/16, № 922/1110/16, №914/1111/16, не беруться до уваги, оскільки відповідно до положень частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.07.20р. у справі № 906/428/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Житомирської області від 14.07.20р. у справі № 906/428/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №906/428/20 повернути господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "02" листопада 2020 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.