вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18533/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Поляк О.І.
при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,
за участю представників:
від позивача - Васів Ю.М., адвокат, ордер серії ВС №1011479 від 02.10.2020;
від відповідача - Самсонович О.А., адвокат, довіреність №7 від 03.03.2020;
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18533/19 (суддя Трофименко Т.Ю., повний текст складено - 12.08.2020) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Аякс» про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки №4А11494И/П від 04.11.2016.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки №4А11494И/П від 04.11.2016 вчинений під впливом обману, оскільки АТ КБ «Приватбанк» навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ КБ «Приватбанк», ініційованої Національним банком України, ввело в оману ТОВ «Лайк-Сіті» щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов'язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ «Лайк-Сіті» до укладення з банком оспорюваного договору поруки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18533/19 в задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з недоведеністю позивачем обставин, які б свідчили про введення його в оману, недоведеністю самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
За доводами апелянта, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки тим обставинам, що у відповідача на момент укладення договору поруки були відсутні договори, які підтверджують існування забезпечення; відповідач не заперечує те, що кредитні договори є незабезпеченими; відсутність у відзиві відповідача доказів існування договорів, які забезпечують кредитні договори, підтверджує, що їх ніколи не існувало. Скаржник стверджує, що відсутність забезпечення кредитних договорів є істотною обставиною, яка могла вплинути на рішення позивача по укладенню договору поруки, однак, суд наведеного не врахував.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
У судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Третя особа не скористалася правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, ухвали суду направлялись за адресою офіційного місцезнаходження вказаної особи.
Слід зазначити, що явка представників учасників справи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
За наведених обставин, з урахуванням того, що неявка представника третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» (позичальник) та публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (банк) 31.10.2016 було укладено кредитний договір №4Л16028Г, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 1 750 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.
Крім того, між товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» (поручитель) та публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (кредитор) було укладено договір поруки №4А11494И/П від 04.11.2016, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Аякс» своїх зобов'язань за кредитними договорами від 15.10.2013 №4А13446И, від 06.12.2011 №4А11494И, від 25.11.2014 №4А14345И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов вказаних кредитних договорів.
Згідно п. 2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Відповідно до п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
У випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ «Приватбанк». Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п.п. 5, 6, 7 договору).
За умовами п. 8 договору до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
Пунктом 10 договору передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 договору).
Згідно п. 17 договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.
Як зазначає позивач, відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо ТОВ «Лайк-Сіті», усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі «трансформації» кредитного портфеля АТ КБ «Приватбанк». Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, АТ КБ «Приватбанк» було зобов'язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, що передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів.
Позивач вказує, що дії ТОВ «Лайк-Сіті» із отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань попередніх боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану «трансформації» кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.
При цьому, як стверджує позивач, обов'язковою умовою на якій наполягало ТОВ «Лайк-Сіті» було набуття ним права власності на активи, якими забезпечувалися зобов'язання попередніх боржників перед банком.
На виконання вказаних домовленостей згідно плану «трансформації», між сторонами було укладено, зокрема, оспорюваний договір поруки №4А11494И/П від 04.11.2016, на підставі якого, за твердженнями позивача, ТОВ «Лайк-Сіті» як поручитель виконав зобов'язання ТОВ «Аякс» з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 90 053 413,38 грн.
Позивач, посилаючись на невиконання банком умов п. 8 та п. 10 договору поруки, вважає, що відповідач не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки, з метою реалізації плану «трансформації», чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.
За вказаних обставин, позивач вважає договір поруки №4А11494И/П від 04.11.2016 вчинений під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті», з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Обґрунтовуючи підстави недійсності правочину, позивач посилається на приписи ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу (рішення) загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» №30/10/2016-1 від 30.10.2016, а саме по першому питанню порядку денного було вирішено укласти з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір, ліміт якого становить 1 750 000 000,00 грн.
При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за «старими» кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.
Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 24.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.
Також, згідно умов п. А2 кредитного договору №4Л16028Г від 31.10.2016 ТОВ Лайк-Сіті» надано кредитні кошти з ціллю - фінансування поточної діяльності товариства.
Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.
Водночас, жоден з пунктів кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в якості обґрунтування свого позову.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Положеннями статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.
Згідно ч. 3 ст. 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.
Вказане підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.
Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов'язань попередніх позичальників за укладеними ними кредитними договорами).
Водночас, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.
Таким чином, беручи до уваги, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його в оману, не доведено факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, у зв'язку з чим позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» не підлягають задоволенню.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18533/19 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 28.10.2020 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
О.І. Поляк