Справа № 688/1849/18
Провадження № 22-ц/4820/1597/20
28 жовтня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Садік Н.Д.,
з участю прокурора Коломий О.Є.,
представників відповідачів Плюх В.О.,
Костика О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016», про визнання наказу про надання земельної ділянки у власність недійсним і витребування земельної ділянки за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016» на заочне рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року керівник Шепетівської місцевої прокуратури Хмельницької області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання наказу про надання земельної ділянки у власність недійсним та витребування земельної ділянки.
Прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 21 вересня 2016 року №22-24859-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0225), розташовану за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 10 жовтня 2016 року державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2016 року ОСОБА_1 продав земельну ділянку ОСОБА_2 .
Водночас, у порядку приватизації згідно наказу Держгеокадастру від 24 травня 2016 року №22-12877-СГ ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825582600:06:042:0019) для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Городнявської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.
На час прийняття Держгеокадастром оспорюваного наказу ОСОБА_1 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм приватизації для цього виду використання та не міг набути таке право повторно. ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, внаслідок чого земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача.
За таких обставин Прокурор просив суд визнати наказ Держгеокадастру від 21 вересня 2016 року №22-24859-СГ про надання земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0225) у власність ОСОБА_1 недійсним і витребувати у ОСОБА_2 на користь держави цю земельну ділянку.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року позов Прокурора задоволено.
Визнано недійсним наказ Держгеокадастру від 21 вересня 2016 року №22-24859-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0225) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави в особі Держгеокадастру цю земельну ділянку.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Держгеокадастру на користь прокуратури Хмельницької області по 1174 грн 67 коп. судового збору з кожного.
Суд виходив з того, що ОСОБА_1 незаконно набув права власності на спірну земельну ділянку в порядку повторної приватизації та відчужив її ОСОБА_2 , а тому земельна ділянка може бути витребувана у останнього як добросовісного набувача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016» (далі - ТОВ «Агросад-2016»), яке не брало участі у справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0225 у складі об'єднаної земельної ділянки загальною площею 26,0 га, кадастровий номер 6825584600:07:051:0311, перебуває в оренді ТОВ «Агросад-2016» на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору оренди землі від 22 травня 2018 року. Суд першої інстанції не врахував цієї обставини та не залучив ТОВ «Агросад-2016» до участі у справі як співвідповідача, внаслідок чого порушено його право на справедливий суд.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції
В порядку ч. 1 ст. 365 ЦПК України суд апеляційної інстанції ухвалою від 1 жовтня 2020 року залучив ТОВ «Агросад-2016» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу Держгеокадастр просить задовольнити апеляційну скаргу посилаючись на те, що Прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, а спірна земельна ділянка не існує як об'єкт цивільних прав і не може бути витребувана у ОСОБА_2
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
У порядку приватизації згідно наказу Держгеокадастру від 24 травня 2016 року №22-12877-СГ ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825582600:06:042:0019) для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів Городнявської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.
Крім того, Держгеокадастр наказом від 21 вересня 2016 року №22-24859-СГ затвердило проект землеустрою щодо відведення з земель державної власності та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0225), розташованої за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області та призначеної для ведення особистого селянського господарства.
На підставі цього наказу 10 жовтня 2016 року державний реєстратор Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Андрієвська М.В. зареєструвала право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 16818983).
За договором купівлі-продажу від 18 листопада 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Фомовою О.С. (реєстрацій номер 1078), ОСОБА_1 відчужив указану земельну ділянку ОСОБА_2
16 квітня 2018 року державний реєстратор Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Скавронська Т.В. зареєструвала право власності ОСОБА_2 на об'єднану земельну ділянку площею 22,0 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0240), до складу якої була включена земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0225, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 25738618).
У подальшому новостворена земельна ділянка з кадастровим номером 6825584600:07:051:0240 увійшла до складу земельної ділянки площею 26,0 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0311), на яку 17 травня 2018 року державний реєстратор Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Андрієвська М.В. зареєструвала право власності ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 26197399).
22 травня 2018 року ТОВ «Агросад-2016» і ОСОБА_2 уклали договір оренди землі, за умовами якого останній передав ТОВ «Агросад-2016» земельну ділянку площею 26,0 га (кадастровий номер 6825584600:07:051:0311), розташовану за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, у платне користування строком на 10 років.
23 травня 2018 року державний реєстратор Славутської районної державної адміністрації Хмельницької області Китюшко О.О. зареєструвала право ТОВ «Агросад-2016» на оренду спірної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 26334596).
а) щодо вимоги про визнання наказу Держгеокадастру недійсним
Застосовані норми права
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом ч.ч. 1, 3, 4 ст. 116 ЗК України слідує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
В силу п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб'єкти права можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності у приватну власність. Приватизація земельних ділянок здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах установлених законом розмірів.
Безоплатна передача громадянам земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності понад розміри, визначені ст. 121 ЗК України, та більше одного разу по кожному виду використання заборонена. Для ведення особистого селянського господарства громадяни можуть приватизувати земельну ділянку у розмірі, що не перевищує 2,0 га.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 реалізував своє право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га більше одного разу.
За таких обставин місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наказ від 21 вересня 2016 року №22-24859-СГ прийнятий Держгеокадастром із порушенням вимог ч. 4 ст. 116, ч. 1 ст. 121 ЗК України та є недійсним.
б) щодо вимоги про витребування земельної ділянки
Застосовані норми права
Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
В силу ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном. Таке право є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Названі норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним.
Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога власника про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза її волею. При цьому між власником і володільцем майна (добросовісним набувачем) не повинно існувати жодних юридичних відносин.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку державної власності незаконно та розпорядився нею поза волею держави.
Оскільки ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права відчужувати її, то суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ця ділянка може бути витребувана у ОСОБА_2 як добросовісного набувача.
в) щодо способу захисту порушеного права
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на судовий захист гарантується законом і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Порушене право має бути захищене у спосіб, який установлений законом, при цьому судовий захист має бути ефективним, у зв'язку з чим, при вирішенні спору суд повинен застосувати дієвий спосіб захисту, який призведе до реального відновлення порушених прав та інтересів позивача.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У разі відсутності волі власника на вибуття з його володіння земельних ділянок власник із застосуванням указаних правових норм вправі заявити вимоги про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів.
При цьому власник вправі витребувати земельні ділянки й у тому випадку, коли вони були поділені та/або об'єднані добросовісним набувачем. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року (справа №367/2022/15-ц), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Отже, заявлений Прокурором позов про визнання первісного рішення Держгеокадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0225 недійсним і витребування цієї ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача є належним та ефективним способом захисту порушеного права держави.
Та обставина, що спірна земельна ділянка була об'єднана з іншими земельними ділянками, внаслідок чого утворилася нова земельна ділянка, якій присвоєно інший кадастровий номер, не може бути перешкодою для захисту права власності на землю.
г) щодо учасників судового процесу
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідачем у цивільній справі є особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами. Також визначальною ознакою відповідача є те, що рішення у справі безпосередньо впливає на його права та обов'язки.
Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов'язок визначати відповідача у справі.
За своєю правовою природою право оренди - це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Орендар як володілець і користувач земельної ділянки фактично утримує її у себе та виконує щодо неї всі правомочності власника, а також використовує всі властивості землі для задоволення своїх потреб.
Таким чином, у порядку віндикаційного позову власник має право витребувати земельну ділянку як від її нового володільця, так і від її орендаря, який набув це право на підставі укладеного з новим володільцем договору оренди.
Прокурором пред'явлено позов про визнання наказу Держгеокадастру про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 недійсним та витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 .
Отже, Держгеокадастр, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають безпосередній зв'язок із спірними матеріальними правовідносинами та є належними відповідачами у справі.
Оскільки Прокурор не заявляв віндикаційних вимог до ТОВ «Агросад-2016», із яким у ОСОБА_2 укладено договір оренди спірної земельної ділянки, то ТОВ «Агросад-2016» могло бути залучено до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.
Незалучення ТОВ «Агросад-2016» до участі у справі в суді першої інстанції не може розцінюватися як істотне порушення норм процесуального права та не є підставою для скасування судового рішення відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України.
Наразі, рішення у справі може вплинути на права та обов'язки ТОВ «Агросад-2016», а тому це товариство вправі оскаржити його в апеляційному порядку та залучено до участі у справі на стадії апеляційного розгляду.
Посилання ТОВ «Агросад-2016» на порушення судом норм процесуального права, що призвело до порушення його права на справедливий суд, є безпідставними та необґрунтованими.
3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням вимог закону, внаслідок чого підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 141, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016» залишити без задоволення, а заочне рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 29 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 жовтня 2020 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Березюк О.Г.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 47