21 жовтня 2020 р.Справа № 440/2999/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Донець Л.О. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, по справі № 440/2999/20
за позовом ОСОБА_1
до Національної поліції України третя особа Головне управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
12 червня 2020 року ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної поліції України (надалі по тексту відповідач), третя особа: Головне управління Національної поліції в Полтавській області про:
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 11.03.2020, поданого через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10371763;
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо невжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 від 11.03.2020, поданому через Урядовий контактний центр реєстраційний №ФИ-10371763;
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі, звернення ОСОБА_1 реєстраційний №ФИ-10371763 від 11.03.2020 до повноважень якої входить вирішення викладених питань у зверненні - згідно вимог пункту 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" для вирішення питання по суті щодо надання Державної компенсації в розмірі 30 мільйонів гривень за неякісне проведення досудового розслідування, допущення порушення розумних строків досудового розслідування, винесення незаконних 4 постанов про закриття провадження, невиконання ухвал суду про тимчасовий доступ, визнання судом бездіяльності слідчими понад 20 рішень судів, визнання бездіяльності поліції встановлених рішеннями судів та ряду інших порушень прав ОСОБА_1 - з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №916/1423/17;
- визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо ненадання відповіді ОСОБА_1 , як інваліду війни за підписом начальника Національної поліції України;
- зобов'язання Національну поліцію України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 реєстраційний № НОМЕР_1 від 11.03.2020 та вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановлених судом, і подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- зобов'язання Національну поліцію України надати відповідь на звернення ОСОБА_1 , як інваліда війни - реєстраційний № НОМЕР_1 від 11.03.2020 за підписом начальника Національної поліції України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року провадження у справі №440/2999/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Полтавській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії закрито.
Роз'яснено позивачеві право на звернення з цим позовом до суду у порядку кримінального судочинства.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції зі місту позовної заяви ОСОБА_1 встановлено, що 11.03.2020 останній направив через Урядовий контактний центр до Національної поліції України звернення №ФИ-10371763, в якому зазначив, що в провадженні СВ Полтавського РВП перебуває кримінальне провадження №12015170300001109. Станом на 11.03.2020 повідомлення про підозру ОСОБА_2 не оголошено, обвинувальний акт до суду не направлено, що є порушенням розумних строків та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку є основним принципом вказаної статті. Українці можуть вимагати у держави компенсації за неякісне проведення розслідування по кримінальних провадженнях. У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 просив Національну поліцію України в межах повноважень провести відповідні перевірки матеріалів кримінального провадження №12015170300001109 та вирішити питання про надання йому державної компенсації в розмірі 30 мільйонів гривень за неякісне проведення досудового розслідування, допущення порушення розумних строків досудового розслідування, винесення незаконних 4 постанов про закриття провадження, невиконання ухвал суду про тимчасовий доступ, визнання судом бездіяльності слідчими понад 20 рішень судів, визнання бездіяльності Національної поліції України встановлених рішеннями судів та ряду інших порушень його прав - з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду справа №916/1423/17. Також окремо у зверненні ОСОБА_1 просив вжити заходів, направлених на закінчення досудового розслідування матеріалів кримінального провадження №12015170300001109 з оголошенням повідомлення про підозру ОСОБА_3 .
Оскільки у зверненні ОСОБА_1 було порушено питання неналежного розслідування кримінального провадження №12015170300001109, з урахуванням розподілів обов'язків між першим заступником і заступниками Голови Національної поліції, вказане звернення подано на доповідь заступникові голови Національної поліції України - начальнику Головного слідчого управління ОСОБА_4 та відповідно до резолюції останнього розгляд звернення доручено Головному слідчому управлінню.
В подальшому, вивчивши зміст звернення позивача, Головним слідчим управлінням встановлено, що ОСОБА_1 оскаржуються дії працівників Полтавського районного відділення поліції Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області щодо неналежного, на його думку, розслідування кримінального провадження №12015170300001109. Як наслідок, Головне слідче управління НПУ листом від 27.03.2020 направило скаргу ОСОБА_1 до ГУНП в Полтавській області для організації розгляду, оскільки Полтавський РВП Полтавського ВП є підрозділом ГУНП в Полтавській області.
Листом слідчого відділу ГУНП в Полтавській області від 27.04.2020 ОСОБА_1 , зокрема, повідомлено, що наразі у об'єднаному кримінальному провадженні №12015170300001109 триває досудове розслідування, зокрема, органом досудового розслідування повторно ініційовано направлення запиту про міжнародну допомогу, який скеровано до Генеральної прокуратури України. Стосовно державної компенсації, про яку зазначав заявник у своєму зверненні, роз'яснено, що ст.56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З аналізу суті позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що предметом позову у цій справі є оскарження бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 11.03.2020 №ФИ-10371763, не вжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні, не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення, а також ненадання відповіді на звернення за підписом начальника Національної поліції України. Водночас, зі змісту самого звернення від 11.03.2020 №ФИ-10371763 встановлено, що заявник фактично піднімає у ньому питання щодо тяганини у кримінальному провадженні №12015170300001109, просить провести перевірку матеріалів вказаного кримінального провадження, вжити заходів щодо його завершення, а також надання компенсації за неякісне проведення досудового розслідування.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення даного спору не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки звернення позивача фактично стосується дії чи бездіяльності органів дізнання під час досудового розслідування, які підлягають оскарженню у порядку, встановленому КПК, що, у свою чергу, виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір -спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно положень ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Аналізуючи зміст наведених вище правових норм у контексті вирішення питання юрисдикційної належності тих вимог, які ставить перед судом позивач, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Предметом спору у справі, яка переглядається, є оскарження бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 11.03.2020 №ФИ-10371763, не вжиття належних заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні, не перенаправлення за належністю відповідному органу чи посадовій особі звернення, а також ненадання відповіді на звернення за підписом начальника Національної поліції України.
Водночас, зі змісту самого звернення від 11.03.2020 №ФИ-10371763 слідує, що заявник фактично піднімає у ньому питання щодо тяганини у кримінальному провадженні №12015170300001109, просить провести перевірку матеріалів вказаного кримінального провадження, вжити заходів щодо його завершення, а також надання компенсації за неякісне проведення досудового розслідування.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Згідно із частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
За правилами частин першої - четвертої статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Згідно із частиною другою, третьою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу. Під час підготовчого судового засідання можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, передбачені пунктами 5 та 6 частини першої цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду, згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
Наведеними правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Зі змісту звернення від 11.03.2020 №ФИ-10371763 слідує, що позивач піднімає у ньому питання щодо тяганини у кримінальному провадженні №12015170300001109, просив провести перевірку матеріалів вказаного кримінального провадження, вжити заходів щодо його завершення, а також надання компенсації за неякісне проведення досудового розслідування.
Звернення до суду з даним позовом обумовлене неналежним, на думку позивача, реагуванням відповідача на цю заяву, зокрема, щодо неналежного її розгляду та не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні від 11.03.2020 №ФИ-10371763.
У межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
Вказаний висновок узгоджується із правовим висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі №808/3351/17.
Таким чином, вимоги позивача пов'язані не з управлінською діяльністю відповідача, а з діями та прийняттям рішення, порядок вчинення яких визначений кримінальним процесуальним законодавством України.
На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідно до практики Європейського суду кожному гарантується право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту, а тому закриття провадження у цій справі суперечить ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ч.1 ст.242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року по справі № 440/2999/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 30.10.2020 року