28 жовтня 2020 р.Справа № 520/9109/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.02.20 року по справі № 520/9109/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з клопотанням про призначення судового засідання щодо розгляду звіту Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19 та зміну способу виконання рішення суду, в якому заявник просив: звіт відповідача вважати неподаним; встановити новий строк для подання звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19, а саме: зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області протягом п'ятнадцяті днів після набрання законної сили цієї ухвали, подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19; встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19 шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати, нарахувати та виплатити позивачу пенсію, розмір якої обчислений 90% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 27.11.2013 №814, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою починаючи з 01.01.2014 року з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2014 розрахував її розмір за методикою відповідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018 року, № 804 від 14.08.2019 року тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 р. клопотання задоволено, а саме: встановлено спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19 шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, розмір якої обчислений 90% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 27.11.2013 № 814, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою починаючи з 01.01.2014 року з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2014 розрахував її розмір за методикою відповідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018 р., № 804 від 14.08.2019 року тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат; встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19 (враховуючи встановлення іншого способу виконання рішення), а саме: зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області протягом п'ятнадцяті днів після набрання законної сили цієї ухвали, подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову постанову, якою визнати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 р. по справі № 520/9109/19 поданим та відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення, оскільки виконання рішення суду фактично можливе за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. неможливість з незалежних від відповідача причин виконати в повному обсязі судове рішення не може тлумачитися судом як неподання звіту.
Учасники справи про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалами справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області, в якому просив: визнати бездіяльність відповідача щодо не реалізації права на перерахунок пенсії з дати виникнення права на нього без обмеження строком, а саме не перерахунку, не нарахуванні та не виплаті пенсії позивачу з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу в розмірі відповідно наказу Міноборони від 27.11.2013 № 814 з 01.01.2014 протиправною; зобов'язати відповідача перерахувати, нарахувати та виплатити позивачу пенсію, розмір якої обчислений 90% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 27.11.2013 № 814, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою починаючи з 01.01.2014 року з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2014 розрахував її розмір за методикою відповідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати»; виконати рішення суду протягом тридцяти днів, з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10. 2019 р. по справі № 520/9109/19 позов задоволено, а саме: визнано бездіяльність відповідача щодо не реалізації права на перерахунок пенсії з дати виникнення права на нього без обмеження строком, а саме не перерахунку, не нарахуванні та не виплаті пенсії позивачу з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу в розмірі відповідно наказу Міноборони від 27.11.2013 № 814 з 01.01.2014 протиправною; зобов'язано відповідача перерахувати, нарахувати та виплатити позивачу пенсію, розмір якої обчислений 90% з усіх складових грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу відповідно до наказу Міноборони від 27.11.2013 № 814, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою починаючи з 01.01.2014 року з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2014 розрахував її розмір за методикою відповідно ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати»; зобов'язано позивача протягом 30 днів з дня набрання законної сили вказаним рішенням, подати звіт про його виконання.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем подано звіт про виконання, згідно якого відповідачем було виконано рішення суду в частині вчинення дій з перерахунку пенсії позивача та нарахування компенсації втрати доходу, а саме: у грудні 2019 року вчинено перерахунок пенсії позивача та нараховано компенсацію втрати частини доходу у розмірі 59413,26 грн.; за період з дати набрання чинності рішенням 05.11.2019 року по 31.12.2019 року нараховано доплату пенсії в сумі 301,49 грн., строк виплати якої станом на час подання звіту не настав; за період з 01.01.2014 р. по 04.11.2019 р. нараховано доплату пенсії в сумі 36523,39 грн., яку, разом з компенсацією втрати частини доходів буде виплачено в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
Згідно з витягу з електронного реєстру судових рішень станом на 11.02.2020 р. та електронної пенсійної справи встановлено облікування заборгованості з нарахованих виплат.
У зв'язку з використанням відповідачем всіх коштів бюджету на 2019 рік на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду , що підтверджується довідкою , яка міститься в матеріалах справи , пенсійний фонд звертався з відповідними заявами про виділення таких коштів для можливості подальшого погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду .
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за наслідками перевірки поданого відповідачем звіту встановлено, що рішення суду не виконано, вказаний звіт не підлягає затвердженню та вважається судом неподаним. Також суд дійшов висновку про наявність встановлених підстав для встановлення способу виконання судового рішення з метою обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права позивача та встановлення відповідачу нового строку для подання звіту про виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Приписами ст. 129-1 Конституції України встановлено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Положеннями ст. 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Таким чином, у відповідності до зазначених правових норм, зокрема, Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, рішення суду по цій справі є обов'язковим до виконання на всій території України.
Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 КАС України, за приписами частини 1 якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п'ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Колегія суддів зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.
Згідно наданого відповідачем звіту та доданих матеріалів вбачається часткове виконання рішення суду.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки відповідачем фактично не було в повному обсязі виконано рішення суду, то наданий звіт затвердженню не підлягає.
З приводу заявленого представником позивача клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до ч.1 ст. 7 вказаного Закону, виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Так, положеннями Закону України “Про виконавче провадження” визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Таким чином, із системного аналізу вказаних законодавчих норм слідує, що у випадку наявності обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення, сторона або державний виконавець можуть звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Вказана мета узгоджується із положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути “ефективним” в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року по справі №0840/3112/18.
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів відзначає наступне.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).
Враховуючи, що в межах справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
На підставі викладено, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності встановлених законом підстав для встановлення способу виконання судового рішення, оскільки на теперішній час рішення суду першої інстанції не виконано.
Також, оскільки наданий відповідачем звіт не підлягає затвердженню, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для встановлення нового строку для подання звіту про виконання рішення суду.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення питання, тому підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року по справі № 520/9109/19 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 30.10.2020 року