Головуючий І інстанції: Зінченко А.В.
26 жовтня 2020 р.Справа № 520/11400/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.,
суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання - Машура А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Харківського слідчого ізолятору полковника внутрішньої служби Бартощака Євгена Миколайовича, Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановила:
26.10.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить визнати незаконними дії відповідача начальника Харківського слідчого ізолятору полковника внутрішньої служби Бартощака Є.М. щодо постановки його на облік, як схильного до втечі і нападу на адміністрацію, та скасувати рішення щодо постановки його на облік, як схильного до втечі і нападу на адміністрацію.
Обґрунтовує позовні вимоги позивач тим, що з моменту прибуття до установи у 2010 році його поміщено на зазначений облік та у 2013 році таке перебування на обліку визнано безпідставним. Втім, у 2014 році його друге постановлено на облік, як схильного до втечі і нападу на адміністрацію. Вказане рішення є незаконним і політично вмотивованим, перебування на обліку створює суттєві проблеми для нього, як ув'язненого, - всі його переміщення проводяться адміністрацією в наручниках, із застосуванням сили, що завдає сильного болю на призводить до загострення наявних хвороб; кожну годину, у тому числі в нічний час, будять його та співкамерників.
Позивач зазначає, що керівництво Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» кожні півроку рішенням профілактичної комісії продовжує його перебування на вказаних обліках, чим порушує ст. 3 Конвенції про захист прав людини, оскільки, на думку ЄСПЛ позбавлення сну, а також будь-яке надмірне застосування сили є катуванням.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишений без руху, з наданням позивачу 10-денного строку для усунення його недоліків, - визначитися із кількістю відповідачів у справі та вимогами до кожного з них; подати заяву про поновлення строку позовної давності та докази поважності причин його пропуску.
На виконання вимог означеної ухвали, 08.11.2019 року позивачем подано заяву, в якій, в якості поважних причин пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 вказує, що його поставлено на облік, як схильного до втечі і нападу у лютому 2014 року, але згідно наказу Міністерства юстиції, який регламентує цю процедуру, комісія установи повинна переглядати підстави знаходження на обліку і виносити рішення про продовження перебування на обліку. У разі відсутності такого рішення, його б мали з нього знімати, чого насправді ніколи не відбувалось.
Позивач вказує, що в матеріалах особової справи міститься рапорт оперативного працівника установи, згідно якого, він у квітні 2019 року начебто провів зі мною профілактичну бесіду, на підставі якої він просить продовжити перебування на обліку, як схильного до втечі і нападу.
Позивач зазначає, що оскільки наразі він перебуває на обліку, як схильний до втечі і нападу на підставі рішення комісії за протоколом № 15 про продовження перебування на обліку, яке відбулося у травні 2019 року і про яке він дізнався лише 06.11.2019 року, позивач просить поновити строк подачі позовної заяви.
Крім наведеного, ОСОБА_1 просить вважати відповідачем у справі лише Державну установу «Харківський слідчий ізолятор» та просить визнати протиправним рішення адміністрації Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» щодо перебування на обліку, як схильного до втечі на нападу, та скасувати означене рішення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуальних строків відмовлено; позовна заява з підстав, установлених п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, повернута позивачу.
Висновок суду вмотивований тим, що звертаючись до суду із вимогою про визнання протиправним та скасування рішення адміністрації Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» щодо перебування з 2010 року на обліку, як схильного до втечі на нападу, позивач не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду із даним позовом. Крім того, ним не усунуто інші недоліки позову, а саме: не надано уточнену позовну заяву.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року та справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що ним оскаржується продовження перебування на вказаному обліку рішенням комісії Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», яке було винесено у травні 2019 року і про яке він дізнався лише 06.11.2019 року. Таким чином, процесуальний строк для подання позову не пропущений. Крім того, в ухвалі від 30.10.2019 року про залишення позову без руху судом не зазначалось про необхідність подання уточненого позову, а зазначаючи про кількість відповідачів та уточнюючи позовні вимоги, позивач вважає, що недоліки позову він усунув у повному обсязі.
У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач вказує, що позивач на виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 року повинен був подати окремо заяву про поновлення пропущеного строку та уточнену позовну заяву з визначеним відповідачем. Відтак, ухвала цього ж суду від 10.01.2020 року є законною, а апеляційна скарга ОСОБА_1 такою, що задоволенню не підлягає.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судове рішення на підставі ст. 317 КАС України скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження її розгляду, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч. 1 ст. 123).
Якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123).
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 3 ст. 123).
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 4 ст. 123).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 121).
Поважними за змістом вказаної норми визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
В контексті наведеної норми поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Як установлено судовим розглядом, залишаючи без розгляду позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у справі, окрім іншого, порушено строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України, і ним не надано відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду із даним позовом.
Колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС).
За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція, ЄКПЛ) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04.12.1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).
Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55 Конституції України).
Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
При цьому, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції.
Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.
Визначення конкретних способів здійснення такої можливості є прерогативою національного законодавства, яке при регламентації юридично значущих дій завжди обмежує можливість їх вчинення певними правилами. Встановлення й застосування відповідних правил щодо реалізації прав на справедливий судовий розгляд та юридичний захист не суперечать вимогам статей 6, 13 Конвенції, якщо тільки вони не призводять до нівелювання самого змісту зазначених прав.
Не погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що дійшовши висновку про необхідність залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску позивачем процесуального строку звернення до суду, судом першої інстанції не з'ясовано, чи порушені суб'єктивні права чи інтереси позивача, коли сталися і в чому полягають такі порушення, якщо вони мали місце, та коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів.
При цьому, колегія суддів зауважує, що судом не прийнята до уваги та обставина, що позивачем у заяві про усунення недоліків позову від 08.11.2019 року уточнено склад учасників справи та позовні вимоги до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Відтак, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 передчасним, оскільки судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а за таких обставин підстав для застосування правил п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України у суду не було.
Оскільки зазначені обставини залишені судом поза увагою та цим обставинам не належна правова оцінка, колегія суддів, задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовує ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 року та направляє справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Інші доводи та заперечення учасників справи означених висновків колегії суддів не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 320, 321, 322, 325, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2020 року скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до начальника Харківського слідчого ізолятору полковника внутрішньої служби Бартощака Євгена Миколайовича, Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі тридцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова
Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 30 жовтня 2020 року.