28 жовтня 2020 р.Справа № 440/622/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 02.04.20 року по справі № 440/622/20
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати пункт 14 Протоколу № 86 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 12.07.2019 щодо відмови в призначені позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та відмову в призначені позивачу одноразової грошової допомоги, оформлену листом ДФ Міністерства оборони України № 248/80 від 14.01.2020 р.; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року, як інваліду 2 групи з 24.03.2016, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, що пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії відповідно до п. "б" ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та вжити заходів до її виплати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ним при зверненні до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги були подані усі необхідні документи, передбачені пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, які підтверджують причинний зв'язок отриманих ним поранень із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, проте, відповідачем в порушення вимог чинного законодавства відмовлено ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції порушенні вимоги матеріального та процесуального права, а саме: вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, оскільки відповідачем протиправно повернуто без розгляду заяву позивача про призначення йому одноразової грошової допомоги та документи додані до вказаної заяви. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем до відповідача було подано всі передбачені чинним законодавством документи.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, апелянт просив розгляд справи проводити без його участі, третя особа подала клопотання про розгляд справи за відсутністю її представника.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач у період з 28.07.1984 р. по 12.06.1985 р. проходив службу у складі обмеженого контингенту радянських військ в Республіці Афганістан, що підтверджується військовим квитком позивача, та з 19.05.1993 р. позивача звільнено у запас.
Згідно із довідкою Полтавської обласної МСЕК серії АВ № 0188534 позивачу з 24.03.2016 р. встановлено другу групу інвалідності (безтерміново), причина інвалідності - поранення, контузія і захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Як вбачається з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (Протокол від 19.02.2016 р. № 688), вогнепальні осколкові поранення голови, шиї (контузія 1984 р. 1985 р), обох кінцівок колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , 1961 року народження, наслідком яких стали рубці на зовнішній поверхні лівого стегна, на лівій боковій поверхні шиї, в області внутрішнього краю лівої брови, на передньо - зовнішній поверхні правої гомілки, на зовнішньо - внутрішній поверхні лівої гомілки розмірами від 2,2х0,2 см до 5,3х0,2 см, що підтверджується актом судово - медичного дослідження № 3 від 09.02.2016 Зінківського районного бюро Полтавського обласного бюро СМЕ, та які у подальшому призвели до розвитку : «ІХС: стенокардії напруги стабільна. ФКЛ ІІІ. Кардіосклерозу атеросклеротичного. СН ІІ А ст. Гіпертанічної ховроби ІІ ст., 2 ст., ризик 2», що підтверджується записами у медичних документах,- поранення, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звертався до Полтавського ОВК із заявою про направлення його документів на розгляд комісією Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, до якої позивачем додано копію паспорта, витягу з протоколу засідання ЦВЛК, висновку спеціаліста судово - медичної експертизи № 3 від 09.02.2016 р., військового квитка, висновку МСЕК, витяг з наказу про звільнення з військової служби.
За результатами розгляду якої, ІНФОРМАЦІЯ_2 вказані документи були повернуті Департаментом фінансів Міністерства оборони України.
Не погодившись з даною відповіддю Полтавського ОВК, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 р. у справі №816/1448/18 визнано протиправним та скасувати відмову Полтавського обласного військового комісаріату, оформлену листом від 24.04.2018 р. № 12/806, у складанні висновку про наявність права у ОСОБА_1 на призначення одноразової грошової допомоги, як інваліду війни 2 групи з 24.03.2016 р., інвалідність якого настала внаслідок поранення контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, та направленні документів на розгляд комісії Міністерства оборони України. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 скласти висновок за заявою позивача від 17.04.2018 (вх. від 24.04.2018) щодо призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 як інваліду ІІ групи з 24.03.2016, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та направити даний висновок на розгляд комісії Міністерства оборони України.
На виконання вищевказаного рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 до Міністерства оборони України подано висновок стосовно призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Згідно з рішенням від 23.11.2018 р., оформленим протоколом №117, комісія Міністерства оборони України відмовила в призначені одноразової грошової допомоги, оскільки позивачем не було надано документів, що свідчать про причини та обставини поранення, які передбачені п. 11 Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (п. 51 протоколу).
Не погодившись з п. 51 протоколу №117 від 23.11.2018 Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України, позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 у справі №440/4475/18, що залишене без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р., визнано протиправним та скасувати п. 51 Протоколу №117 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 23.11.2018 р. щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві"; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути висновок ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії з урахуванням висновків суду.
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 р. у справі №440/4475/18 відповідач повторно розглянув висновок ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Відповідно до рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 12.07.2019 р. № 86, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975; акт судово-медичного дослідження (обстеження) від 09.02.2016№3, який складено зі слів заявника, та Висновок Центральної військово-лікарської комісії від 19.02.2016 р. № 688, які подано разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини отримання поранення, про що позивача повідомлено листом № 12/265 від 29.01.2020 р.
Позивач не погодився із такою відмовою у призначенні одноразової грошової допомоги звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва) не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , сфера дії цього закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно із пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Таким чином, право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у військовослужбовця виникає у разі настання інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, незалежно від часу настання та встановлення інвалідності: під час проходження військової служби чи після звільнення з військової служби.
За змістом пункту "б" частини першої статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.
У відповідності до частини дев'ятої статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-Порядок №975).
Вказаний Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач подано наступні документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги; копію довідки МСЕК; копію витягу ЦВЛК; копію акта судово-медичного дослідження; копію військового квитка; копію посвідчення інваліда війни; копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018 у справі №554/5766/17.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) /пункт 12 Порядку №975/.
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку (абзац 1 пункту 13 Порядку №975).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що за зверненням особи за призначенням одноразової грошової допомоги, уповноважений орган (обласний військовий комісар за місцем проживання цієї особи) оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України затверджений пунктом 11 Порядку №975 перелік документів для призначення такої допомоги. Своєю чергою, розпорядник бюджетних коштів в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на підставі зазначених документів приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Водночас, відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов'язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.
Разом з цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.
З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та МО України, обов'язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов'язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 729/426/17, від 09 вересня 2020 року у справі №806/1107/17.
Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.
При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме - акт судово-медичного дослідження (обстеження) від 09.02.2016 № 3 та Висновок Центральної військово-лікарської комісії від 19.02.2016 №688 не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто, імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце у 1984 році, проте, не містять даних щодо причин та обставин поранення та обставини поранення встановлені зі слів позивача.
Доводи апелянта, що надані ним до заяви про призначення одноразової грошової допомоги завірені нотаріально заяви колишніх військовослужбовців, які разом з позивачем проходили військову службу, про отримання позивачем поранення під час проходження служби на території Республіки Афганістан відносяться під визначення «іншого документу», яким підтверджено причини та обсавини отримання поранення з переліку, передбаченого Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402), колегія суддів вважає помилковими з наступних підстав.
Відповідно до п. 21.21 Положення 402за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медчний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).
Відповідно до п. 21.3 Положення № 402 , причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.
Згідно із п. 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови військово-лікарських комісій про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: в) "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення; г) "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 N 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.
Зазначена постанова приймається також, коли наявне захворювання за зазначений період служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби. Постанова в такому формулюванні приймається при хронічних, повільно прогресуючих захворюваннях, за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з країни, де велись бойові дії, або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести початок захворювання на період участі в бойових діях.
Відповідно до п. 21.7 Положення № 402, постанова військово-лікарських комісій про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), у якій зазначається, що військовослужбовець (військовозобов'язаний, резервіст) проходив військову службу (збори) в момент одержання поранення (контузії, травми, каліцтва). Детальне зазначення обставин отримання поранення (контузії, травми, каліцтва) у довідці обов'язкове. При цьому ВЛК бере до уваги оригінал довідки, складеної не пізніше ніж через 30 діб після одержання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва).
На військовослужбовців за контрактом довідка оформляється у 2-х примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії задовільної якості указаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (військового лікувального закладу).
Згідно із п. 21.8 Положення № 402, при медичному огляді колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року N 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за N 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).
Показання свідків не є підставою для встановлення у військовослужбовців (колишніх військовослужбовців) факту перенесеного захворювання, травми (контузії, каліцтва, поранення).
Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно і з приписами частини першої ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року по справі № 440/622/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 30.10.2020 року