29 жовтня 2020 р. Справа № 520/5233/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 17.01.2020 по справі №520/5233/19
за позовом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Головне управління ДПС у Харківській області (надалі також - позивач, ГУ ДПС у Харківській області) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (надалі також - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просило стягнути до бюджету України з фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , суму податкового боргу в загальному розмірі 83 421,89 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Стягнуто до Державного бюджету України з фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , суму податкового боргу в загальному розмірі 83 421,89 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, рішення ухвалене за недоведоності обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не звернув уваги на те, що податкові повідомлення-рішення позивача не відповідають критеріям (вимогам), яким вони мають відповідати. Водночас, не взяв до уваги той факт, що прийнятим радою рішенням на виконання норм Закону України від 24.12.2015 за №909-УІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» порушено принцип стабільності. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу, що питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом доказування у цій адміністративній справі, а отже, суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правових аналіз, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.08.2018 у справі № 820/1878/16, від 28.03.2019 у справі № 809/1299/16, від 10.04.2020 у справі №804/2994/16, від 12.12.2019 № 500/960/19. Зазначає, що податкова вимога від 18.05.2018 за № 75857-17 не скасована у судовому чи адміністративному порядку, а відтак, грошове зобов'язання набуло статусу податкового боргу та підлягає сплаті платником податків у повному обсязі. Уважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судовим розглядом установлено, що фізична особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесений до Державного реєстру фізичних осіб України за реєстраційним номером облікової картки НОМЕР_1 /а.с. 15-17/.
Фізична особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за відомостями Реєстру територіальних громад міста Харкова, проживає за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 18/.
Відповідач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності відповідача, ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ), знаходиться житловий будинок загальною площею 717,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 та квартира загальною площею 108,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який міститься в матеріалах справи /а.с. 58-60/.
За платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 наявний податковий борг у загальній сумі 83 421,89 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який виник на підставі:
- податкового повідомлення-рішення від 08.05.2018 за № 0326995-1307-2030 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 42 956,69 грн.;
- податкового повідомлення-рішення від 31.10.2017 за № 297761-13 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 40 465,2 грн.
На час розгляду справи зазначені податкові повідомлення-рішення є чинними та в судовому порядку не скасовані, що сторонами не заперечується.
Стверджуючи про наявність підстав для виконання податкового обов'язку боржника у примусовому порядку, контролюючий орган ініціював даний спір, заявивши вимогу про стягнення з ОСОБА_1 коштів за податковим боргом у сумі 83 421,89 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався наявністю у відповідача непогашеної заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до приписів статті 266 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) платниками податку па нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Не сплачені платником податків, у встановлений ПК України строк, суми узгоджених грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) визнаються податковим боргом (п. п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1);
- податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1);
- податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1).
Отже, факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання в установлений законом строк. Своєю чергою невиконання обов'язку щодо сплати узгодженого податкового зобов'язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов'язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого визначається законом.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з нормами підпункту 20.1.34. пункту 20.1 статті 20 ПК України податковий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до пунктів 95.1. та 95.2 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов'язку в контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.
Підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення.
Отже, надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії.
Водночас, податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги у разі зміни (крім зменшення до нуля) суми його податкового боргу.
У такому випадку право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає в контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня скерування на адресу платника податків податкової вимоги, надісланої на раніше існуючий податковий борг, і реалізація такого права у часі не обмежена, а право на стягнення новоствореного податкового боргу виникає на наступний день, що настає за днем граничного строку сплати узгодженого грошового зобов'язання.
Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 06.02.2018 у справі № 826/12162/17, від 20.11.2018 у справі № 804/7638/16, від 04.12.2018 у справі № 806/4015/15.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, отже предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.
Податковий борг, вимоги про стягнення якого є предметом цього позову, включає несплачені податкові зобов'язання, узгоджені за наслідками закінчення строків оскарження рішень органу контролю про нарахування грошових зобов'язань.
Як убачається із матеріалів справи, контролюючим органом відповідачу направлялася податкова вимога № 75857-17 від 18.05.2018, однак, зазначену вимогу не вручено платнику податків у зв'язку зі спливом строків зберігання на поштовому відділені та повернуто на адресу позивача 09.06.2018 /а.с. 24/.
З моменту направлення податкової вимоги № 75857-17 від 18.05.2018 податковий борг не переривався.
Після надіслання зазначеної податкової вимоги сума заборгованості відповідача перед бюджетом збільшувалася.
Доказів того, що вказана податкова вимога відповідачем оскаржувалася, у тому числі у судовому порядку, сторонами не надано.
Також, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів того, що податковий борг ОСОБА_1 в період з 18.05.2018 (формування податкової вимоги №75857-17) по 28.05.2019 (звернення Головного управління ДПС у Харківській області з позовом про стягнення до суду) зменшувався до нуля.
Отже, ОСОБА_1 має податковий борг у сумі 83 421,89 грн, який на час розгляду справи відповідачем не сплачено.
Наявність вказаного податкового боргу підтверджується розрахунком, що міститься в матеріалах справи (а.с. 19-21).
З огляду на встановленні обставини щодо наявності у відповідача непогашеного податкового боргу у сумі 83 421,89 грн, що відповідачем не спростовано, зважаючи на дотримання контролюючим органом порядку стягнення заборгованості, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, носять характер особистих припущень відповідача, які в ході апеляційного перегляду даної справи не знайшли свого підтвердження.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 по справі № 520/5233/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді Л.В. Любчич І.С. Чалий