Справа № 227/165/18
2-3294/20
19 жовтня 2020 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Українця В.В.
при секретарі Степановій Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Добропільської міської ради про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернулась в Добропільський міськрайонний суд Донецької області з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що 22 червня 2011 року між нею та відповідачем був укладений шлюб. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька ОСОБА_3 .
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2014 року шлюб з ОСОБА_2 розірвано.
Відповідач не бачиться та не спілкується з дитиною, не бере участь у її вихованні, матеріально не допомагає доньці, її станом здоров'я не цікавиться.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 квітня 2014 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 1500 гривень щомісячно. Разом з тим, відповідачем зазначене рішення не виконується, розмір заборгованості станом на дату звернення до суду складає 68709 гривень 50 копійок.
Зазначає, що вона подала позову заяву про визнання відповідача безвісно відсутнім, оскільки його місцезнаходження та місце роботи їй відомо не було.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2016 року відповідача визнано безвісно відсутнім.
Разом з тим, відповідач приїхав до м. Добропілля та звернувся до суду з позовом про скасування рішення, яким його визнано безвісно відсутнім.
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2016 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2016 року скасовано.
Під час перебування у м. Добропілля відповідач з дитиною не бачився, заборгованість по сплаті аліментів не погасив.
Ухвалою судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 січня 2018 року позовну залишено без руху.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2018 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 березня 2018 року виправлено описку в ухвалі Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2018 року.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2018 року розгляд справи відкладено.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 червня 2018 року справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду м. Києва.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2018 року справу призначено в підготовче судове засідання.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року вирішено питання про витребування доказів у справі.
У судове засідання позивач не з'явилась, подала до суду заяву, з якої вбачається, що вона просить розглядати справу у її відсутність на підставі наявних у справі матеріалах, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с. 226).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, її представник направив до суду заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує (а.с. 224).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 22 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб.
Від цього шлюбу народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 квітня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 42).
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 квітня 2014 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 1500 гривень щомісячно (а.с. 43-44).
Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позивач на підтвердження своїх вимог посилається на письмові докази.
З характеристики учениці 1-Б класу НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7-ДНЗ» Добропільської міської ради Донецької області ОСОБА_3 від 16 січня 2018 року вбачається, що ОСОБА_3 виховується у неповній сім'ї мамою ОСОБА_1 , батько дівчини громадянин Королівства Марокко ОСОБА_2 участі у вихованні дитини не приймає (а.с. 17).
У матеріалах справи містяться клопотання адміністрації НВК № 7 та завідувача ДНЗ № 6 «Світлячок» щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 у зв'язку з його відсутністю та не встановленим місцем знаходження (а.с. 18, 98, 194).
Позивачем надані суду її характеристики, видані з місця роботи та сусідами (а.с. 27, 28), довідка з Пенсійного фонду України форма ОК-5 (а.с. 23-26), акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25 листопада 2015 року (а.с. 33).
З довідки про неотримання аліментів Добропільського міськрайонного ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 29 січня 2020 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 по аліментам з 17 квітня 2014 року по 31 грудня 2019 року складає 104709 гривень 68 копійок (а.с. 198-200).
З висновку виконкому Добропільської міської ради від 18 січня 2016 року № 05/0037-10/02 вбачається, що висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування Добропільської міської ради надати не має можливості у зв'язку з тим, що місце проживання ОСОБА_2 не відомо (а.с. 34).
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано безвісно відсутнім (а.с. 56-57).
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2016 року рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2016 року скасовано (а.с. 58-59).
У матеріалах справи міститься висновок виконкому Добропільської міської ради від 07 березня 2018 року № 05/0277-10/02, з якого вбачається, що висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування Добропільської міської ради надати не має можливості у зв'язку з тим, що місце проживання ОСОБА_2 не відомо (а.с. 93-94).
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року зобов'язано виконавчий комітет Добропільської міської ради надати суду висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 .
З листа виконавчого комітету Добропільської міської ради від 25 жовтня 2019 року вбачається, що висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування Добропільської міської ради надати не має можливості у зв'язку з тим, що місце проживання ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , а тому відповідний висновок повинен надати орган опіки та піклування за місцем проживання батька (а.с. 184-185).
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позивача подала до суду заяву про розгляд справи без її часті, тому суд розглядає її за наявними матеріалами.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
З позову вбачається, що викладені у ньому обставини будуть підтверджені в судовому засіданні показами свідків. Крім того, у матеріалах справи міститься заява позивача про допит свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 106-108).
Разом з тим, зазначені свідки жодного разу у судові засідання не з'явились, а позивач у своїй заяві від 19 жовтня 2020 року просить розглядати справу за наявними у ній матеріалами (а.с. 226).
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (CASE OF HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, ЄСПЛ, 07 грудня 2006 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року в справі № 523/16635/17.
Вбачається, що позивач не довела ухилення відповідача від виховання дитини та свідомого нехтування батьківськими обов'язками.
Надані ОСОБА_1 клопотання адміністрації НВК № 7 та завідувача ДНЗ № 6 «Світлячок» щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 не є належним підтвердженням ухилення відповідача від обов'язків по вихованню дитини, оскільки підставою для такого позбавлення у клопотаннях зазначена відсутність відповідача за місцем проживання.
Суд вважає, що зазначення у характеристиці з місця навчання дитини (а.с. 17) про те, що батько дитини не бере участі у її вихованні та факт несплати аліментів, не є достатніми доказами для застосування такого виключного заходу як позбавлення батьківських прав.
Інші надані стороною позивача письмові докази не містять інформації щодо належного чи неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків або ухилення від їх виконання.
З огляду на викладене, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, як крайнього заходу впливу, відсутні.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 51 Конституції України, статтями 164, 165 Сімейного Кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа Виконавчий комітет Добропільської міської ради (м. Добропілля, вул. Першотравнева, 83, код ЄДРПОУ 04052904) про позбавлення батьківських прав.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2020 року.
Суддя: