ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 жовтня 2020 року м. Київ № 640/6770/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач та/або ГУ ДПС у м. Києві, контролюючий орган) та просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-62275-17 від 20.05.2019 року, винесену Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві та стягнути на користь позивача понесенні витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відрито провадження в адміністративній справі 640/6770/20.
Крім того, вказаною ухвалою ухвалено здійснювати розгляд справи за правила спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з 22.01.2007 року по теперішній час працює на посаді юрисконсульта в Товаристві з обмеженою діяльністю «Юридична фірма Укрправо», а з 30.07.2003 року по 11.03.2020 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак господарської діяльності не вів, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачувався за нього, як найманого працівника роботодавцем. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-62275-17 від 20.05.2019 року.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятої вимоги та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Зокрема, контролюючий орган вказав, що в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковувались автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраної системи оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску в загальній сумі 29293,44 грн., а саме: за січень-грудень 2017 року на суму 8448,00 грн.; I-IV квартали 2018 року, по термінам сплати: 19.04.20158 (2457,18 грн.), 19.07.2018 року (2457,18 грн.), 19.10.2018 року (2457,148 грн.), 21.01.2019 року (2457,18 грн.); I-IV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19.04.2019 року (2754,18 грн.), 19.07.2019 року (2754,18 грн.), 19.10.2019 року (2754,18 грн.), 20.01.2020 року (2754,18 грн.).
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
30.07.2003 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (дата запису 23.11.2005 року №20660170000006163).
11.03.2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №20660060003006163 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на власним рішенням.
Між тим, 20.05.2019 року Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-62275, якою повідомляється, що станом на 20.12.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску (недоїмка) у позивача становить 21030,90 грн. (далі - оскаржувана та/або спірна вимога).
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.20013 року №755-IV (далі - Закон №755-IV), в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із положеннями пункту 2 частини 4 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Аналіз наведеного дає суду підстави вважати, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Разом з тим, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соцстрахування, то вирішальне значення, в межах даної справи, мають обставини наявності підстав уважати позивача застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцем у розмірі, не нижчому мінімального. Від установлення цих обставин залежить вирішення питання наявності або відсутності в позивача обов'язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, від 02.04.2020 року у справі 140/2475/19.
Як вбачається з матеріалів справи позивач з 22.01.2007 року по теперішній час працює на посаді юрисконсульта в Товаристві з обмеженою діяльністю «Юридична фірма Укрправо». Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки НОМЕР_1 та наказом ТОВ «Юридична фірма «Укрправо» №1-к від 22.01.2007 року. Звідси слідує, що позивач з 22.01.2007 року по теперішній час є найманим працівником.
Відповідно до довідки вих. №2-дк віл 16.03.2020 року про доходи, що видана ТОВ «Юридична фірма «Укрправо», в період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 рік позивачу нараховано та виплачено ЄСВ на загальну суму 54 541, 62 грн.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що ОСОБА_1 у період перебування зареєстрованим як фізична особа-підприємець (період нарахуванням ЄСВ спірною вимогою) мав трудові відносини, як найманий працівник, із заробітної плати якого, відраховувались податки та й відповідно єдиний внесок, що врахований органами пенсійного фонду при призначенні йому пенсії.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач, як фізична особа-підприємець господарську діяльність не вів, доходи не отримував, проте був найманим працівником, він є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягнута за рахунок його сплати роботодавцем, що в свою чергу, виключає наявність правових підстав для подвійної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Доказів зворотного відповідачем до суду не надано.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про не відповідність спірної вимоги критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що, в свою чергу, зумовлює наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
При цьому, інші доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву судом відхиляються, оскільки фактично не стосуються спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то судовий збір сплачений позивачем слід стягнути з відповідача.
Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-62275-17 від 20.05.2019 року, винесену Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.
3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева