ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 жовтня 2020 року м. Київ № 640/17547/19
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби (надалі по тексту також - відповідач, Одеська митниця ДФС), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 02.08.2019 № UA500650/2019/000426/2; стягнути з відповідача на користь позивача переплату за митне оформлення в сумі 40 490,00 грн; стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в Одеської митниці ДФС не було правових підстав для збільшення митної вартості товару, оскільки позивачем належним чином її підтверджено.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначено, що декларантом не надано всіх документів, які підтверджують всі складові митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була сплачена або підлягає сплаті, а тому сумніви митного органу у правильності задекларованої митної вартості є обґрунтованими, як наслідок спірне рішення прийнято правомірно.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
З метою здійснення митного оформлення транспортного засобу подано митну декларацію 25.07.2019 № UA 500650/2019/035866, відповідно до якої митна вартість товару заявлена за основним методом за ціною договору.
Одеською митницею ДФС 02.08.2019 прийнято рішення про коригування митної вартості № UA500650/2019/000426/2, відповідно до якого митна вартість товару була визначена із застосуванням другорядного методу (резервного) визначення митної вартості товару.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною 1 статті 257 Митного кодексу України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.
Статтями 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, статтею 50 Митного кодексу України встановлено цілі використання відомостей про митну вартість товарів, зокрема, 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Частинами 4 та 5 статті 58 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 52 Митного кодексу України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно з частиною 2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
У відповідності до частини 1 статті 53 Митного кодексу України, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Аналіз норм частини 1 та частини 2 статті 53 Митного кодексу України дозволяє дійти висновку, що кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
У той же час, частиною 1 статті 368 Митного кодексу України визначено, що для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Положеннями частини 5 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
При цьому, частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.
До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Тобто, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, але не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Тобто, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов:
1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України;
2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості;
3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору);
4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Для здійснення митного оформлення легкового автомобіля "JEEP", модель "CHEROKEE", ідентифікаційний номер кузова (VIN) - НОМЕР_1 , тип двигуна - бензиновий, об'єм двигуна 3239 см3, колір - червоний, календарний рік виготовлення - 2015, модельний рік - 2016, країна виробництва - США (US) подано митну декларацію 25.07.2019 № UA 500650/2019/035866.
Вказаний автомобіль поставлявся в пошкодженому стані, зокрема, пошкоджено бампер передній, демпфер бампера переднього, кронштейн бампера переднього, спойлер бампера переднього, передня панель, капот, гратка радіатора, радіатор, крило переднє ліве та праве, підкрилок передній правий, фара передня права, наконечники лонжерона переднього правий та лівий, двері передні праві, система ходової передньої вісі. Пошкоджено ЛФП бампера заднього, боковина задня ліва.
Вивантажено з контейнеру уповноваженою особою декларанта (ТОВ "Лукро", 65089, м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 59, корп. А/5, прим.1) до Одеської митниці ДФС подано митну декларацію (МД) № UA500650/2019/035866 від 25.07.2019, у якій митну вартість товару встановлено на рівні 5 105 доларів США. '
Для підтвердження заявленої митної вартості товару уповноваженою особою декларанта разом з МД № UA500650/2019/35866 від 25.07.2019 до Одеської митниці ДФС подані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) А211676 від 23.04.2019; домашній коносамент (Bill of lading) ZIMUORF0880576/3 від 05.07.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 06.05.2019, висновок про якісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № ІД190724-001 від 24.07.2019.
Позивачем до митного органу було подано платіжне доручення від 10.05.2019, де зазначено, що через систему SWIFT на рахунок, зазначений в платіжному дорученні (розрахунковий рахунок аукціону), було сплачено 4705,00 доларів США з вказаним призначенням платежу купівля автомобіля VIN номер якого та прізвище ім'я власника відповідають рахунку- фактури (інвойсу).
Також додатково на підтвердження вартості автомобіля подано скріншоти особистого кабінету на сайті аукціону, з яких убачається вартість автомобіля, чек домашнього коносаменту (Housebilloflading) ZIMUORF0880576/3.
Суд зазначає, що при здійсненні імпортування товару на митну територію України, на підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару за ціною договору уповноваженою особою позивача було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.
Слід зауважити, що обов'язковою передумовою для витребування у декларанта додаткових документів є виявлення розбіжностей у поданих документах, ознаки їх підробки або якщо надані для митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 29 серпня 2019 року у справі № 805/5038/16-а.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 260/718/19, митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість сумніву у правильності заявленої позивачем митної вартості товару, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Приписи ст.ст. 53, 54 Митного кодексу України зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
У постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18 Верховний Суд зазначив, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Натомість, митний орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості ТЗ, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена при придбанні ним автомобіля, чи такі документи не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування другорядного (резервного) методу при визначенні митної вартості придбаного позивачем ТЗ в сторону більшого.
З урахуванням вищенаведеного, відповідачем не доведено обставини, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містять всі необхідні числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що митну вартість визначено за резервним методом, з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).
Згідно з частиною 5 статті 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Частиною 1 статті 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У відповідності до частини 2 статті 55 Митного кодексу України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Згідно з частиною 1 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною 2 статті 57 Митного кодексу України передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
При цьому, у частині 3 цієї ж статті зазначено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 Митного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, що митний орган приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним методом 2 г (резервний), не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.
Митний орган не вказав на будь-які розбіжності чи ознаки підробки документів, або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів тощо.
При цьому, відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01 червня 2012 року за № 883/21195, у Графі 33 «Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів» зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
Разом з цим, доказів того, що відповідач провів необхідну консультацію у належний спосіб, матеріали справи не містять та до суду не надано.
Аналогійний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 13 лютого 2018 у справі № 803/1112/17 та в постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16, а також у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №330/333/19 від 16.07.2019 року.
При цьому, в даному випадку відповідачем скориговано митну вартість товару до рівня 10 035 дол. США із урахуванням інформації з ціни аналогічних товарів (митна декларація від 24.04.2019 № UA 500650/2019/14526), однак таке визначення митної вартості здійснено без врахування специфіки ввезеного позивачем товару, жодних відомостей про врахування вищевказаних пошкоджень під час коригування митної вартості автомобіля до суду відповідачем не надано.
Інформація щодо вартості аналогічних об'єктові оцінки товарів підлягає коригуванню по відношенню до конкретного об'єкту оцінку виходячи з причин різниці з пробігу, з причин різниці технічного стану, з причин функціонального зносу автомобіля та ін. Вартість автомобіля коригується відповідною грошовою сумою, яка враховує його комплектність, укомплектованість, наявність пошкоджень, які потребують відновлювального ремонту, відновлення і (чи) оновлення складників.
Отже, під час прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з'ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, чим порушив законні інтереси позивача.
Враховуючи, що митний орган неправомірно відмовив позивачеві у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв рішення про коригування митної вартості товару, таке рішення є протиправним та скасоване.
Щодо позовної вимоги про стягнення надміру сплаченої суми слід зазначити, що така вимога є передчасною та заявленою на майбутнє, а отже задоволенню не підлягає.
Нормами статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 45 Бюджетного кодексу України, розділу ІІІ Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів № 643, встановила гарантії та механізм повернення особі надміру сплачених сум митних платежів на підставі рішення митного органу, яке в подальшому скасовано судом. Зокрема, Порядком № 643 передбачено чіткий алгоритм дій митного органу на підставі поданої заявником заяви та документів, в тому числі й щодо встановлення сум надміру сплачених митних платежів, в тому числі й після завершення процедури митного оформлення товару.
В даному випадку позивачу слід звернутись до митного органу щодо повернення надміру сплачених сум митних платежів за результатами розгляду.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд першої інстанції установив, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Керечанин і партнери» 06 вересня 2019 року укладений договір про надання правової допомоги № 06/09/19-1.
На підтвердження виконання договору на правничу допомогу представником позивача подано акт виконаних робіт від 09 вересня 2019 року за договором про надання правової допомоги від 06 вересня 2019 року № 06/09/2019-1, згідно з яким загальна вартість послуг адвоката за надання послуг за договором складає 2 500 грн.
Однак, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача на підтвердження сплати не надано жодних документів.
Отже, оскільки судові витрати позивача на професійну правничу допомогу документально не підтверджені, підстави для їх стягнення відсутні.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.ч. 1- 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 02.08.2019 № UA500650/2019/000426/2.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,80 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Одеська митниця Державної фіскальної служби (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, код ЄДРПОУ 39441717)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко