ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 жовтня 2020 року м. Київ № 810/3382/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства внутрішніх справ України в особі ліквідаційної комісії МВС України
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в особі ліквідаційної комісії МВС України (далі також - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії МВС України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки;
- визнати недійсним у встановленому порядку раніше зроблений запис у трудовій книжці під номером запису "02" про звільнення 06.07.2011 року з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 на підставі наказу МВС №871 о/с від 06.07.2011 року;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії МВС України видати новий наказ, у якому зазначити нову дату звільнення - дату фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , а також внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 із зазначенням нової дати звільнення - дати фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки;
- зобов'язати нарахувати та стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач з 30.04.2008 року проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді начальника управління організації розкриття особливо тяжких злочинів проти власності Департаменту карного розшуку МВС України.
Однак, де перебувають належні йому трудова книжка, приписне посвідчення, грошові кошти та інші документи на його ім'я, позивачу невідомо, з огляду на що, останній звернувся до МВС України із відповідною заявою.
Із змісту відповіді відповідача від 15.06.2018 року №22/12-186 позивачу повідомлено, що наказом МВС України від 06.07.2011 року №871 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ, а сама архівна особова справа знаходиться на постійному зберіганні в галузевому державному архіві МВС разом із трудовою книжкою.
В доповнення до цієї відповіді, листом МВС України від 25.06.2018 року №22/1/2-186 зазначено, що трудову книжку надіслано до ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, куди запропоновано позивачу звернутися за її отриманням.
На переконання позивача, відповідачем порушено законодавство про працю в частині не ознайомлення позивача із наказом про звільнення, не видачі трудової книжки, та не проведення розрахунку, що є підставою визнати період з дня звільнення позивача відповідно до наказу МВС України 06.07.2011 року №871 о/с до дня видачі йому трудової книжки вимушеним прогулом, внести відповідні зміни до трудової книжки та стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицького А.І. від 04.07.2018 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Містерства внутрішніх справ України в особі ліквідаційної комісія МВС України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.08.2018 року визначено суддю ОСОБА_2 для розгляду адміністративної справи №810/3382/18 та вказану справу передано на розгляд судді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2018 року позовну заяву залишено без руху, зокрема, з наступних підстав.
З долучених до позовної заяви доказів встановлено, що на заяву позивача від 05.06.2018 року про надання інформації, Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, надано відповідь від 15.06.2018 року №22/1/2-186зі, в якій зазначено, що наказом МВС України від 06.07.2011 року №871 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ. Разом з тим, позивачем в прохальній частині позовної заяви зазначено щодо розписки про отримання ним трудової книжки, проте не вказано дати отримання трудової книжки та не долучено такий доказ до позовної заяви.
Таким чином, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 06.07.2011 року, проте звернувся до суду з вимогою про визнання недійсного запису про звільнення у трудовій книжці позивач лише у 02.07.2018 року.
У зв'язку із вищевикладеним, позивачу надано строк для усунення вказаних недоліків шляхом подання Заяви про поновлення строку звернення до суду протягом десяти днів з наступного дня за днем отримання ухвали.
Відповідно до змісту Заяви про поновлення строку звернення до суду та уточненої позовної заяви, 11.07.2018 року, тобто, вже після подання позивачем цього позову, в приміщенні управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області позивачем отримано трудову книжку НОМЕР_2 , про що свідчить відповідна розписка.
У вказаній розписці позивачем зазначено, що із наказом про звільнення його не ознайомлено.
Копію витягу з наказу МВС України від 06.07.2011 року №871 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, приписне посвідчення серії НОМЕР_3 від 21.01.1994 року та припис про необхідність прибуття до РВК за місцем проживання отримано позивачем 24.07.2018 року у доповнення до листа МВС України від 19.07.2018 року №1472.
Листом відповідача від 03.08.2018 року №22/1/2-П-1631 повідомлено позивача, що заява останнього від 12.07.2018 року про видачу грошових коштів за весь час, поки трудова книжка знаходилася в МВС України розглянута та повідомлено, що грошове забезпечення позивачу нараховано за період з 01.05.2008 року по 31.07.2010 року і виплачено на його розрахунковий рахунок в АБ «Укргазбанк».
Втім, про ці обставини позивачу, як останнім зазначено, відомо не було, оскільки його платіжну картку вилучено в ході досудового слідства і де вона є зараз позивачу не відомо.
Таким чином, відповідно до тверджень позивача, про звільнення з органів внутрішніх справ він дізнався після подання адміністративного позову - 11.07.2018 року, з огляду на що, просить поновити строк звернення до суду.
Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув шляхом, зокрема, подання відповідної Заяви про поновлення строку звернення до суду, тому суд визнав подану позовну заяву і додані до неї матеріали достатніми для відкриття провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2018 року прийнято позовну заяву суддею Маруліною Л.О. та призначено до розгляду адміністративну справу у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання на 05.12.2018 року. Водночас, пунктом 5 резолютивної частини ухвали суду встановлено питання щодо поновлення строку на звернення до адміністративного суду розглянути в судовому засіданні.
Через канцелярію суду 01.10.2018 року відповідачем подано заяву про продовження процесуального строку на подання витребуваних судом ухвалою від 07.09.2018 року документів та відзиву на позов, до якої долучено відзив на позовну заяву.
Із змісту відзиву встановлено, що відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки позивача звільнено на підставі вироку суду, який набрав законної сили та наказом МВС України від 15.08.2011 року №955о/с ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання «майор міліції». На час видання наказу МВС України про звільнення позивача останній відбував покарання у виді позбавлення волі. На виконання вимог законодавства, а саме Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, МВС України внесено відповідний запис у трудову книжку позивача, датований наказом про звільнення - 06.07.2011 року.
З огляду на відсутність у відповідача адреси виправного закладу, в якому перебував позивач, МВС України було позбавлено можливості надіслати позивачу поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання ним трудової книжки, та зважаючи на відсутність письмової згоди останнього вчиняти будь-які дії з пересилання трудової книжки ОСОБА_3 .
З огляду на те, що позивача засуджено на дев'ять років, та протягом двох років з дня звільнення ОСОБА_1 не звертався до МВС України про отримання трудової книжки, на підставі пункту 6.2 вищезазначеної Інструкції трудову книжку передано разом із особовою справою позивача на зберігання до архіву.
Так, позивач звернувся до відповідача про отримання трудової книжки лише 05.06.2018 року, та отримав її 11.07.2018 року, про що складено розписку.
Отже, затримка видачі трудової книжки відбулася не з вини МВС України, що виключає можливість виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку частини п'ятої статті 235 Кодексу законів про працю України.
Крім того, відповідачем зауважено, що спеціальним законодавством не передбачено відшкодування вимушеного прогулу більше ніж за один рік, відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке діяло на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ.
Зокрема, відповідачем звернуто увагу, що позивач просить суд зобов'язати МВС України видати новий наказ про його звільнення з органів внутрішніх справи, зазначивши нову дату звільнення - дату вдачі йому трудової книжки 11.07.2018 року, тобто, фактично позивач просить суд визнати його таким, що обіймав посаду в правоохоронних органах у період з 07.07.2011 року по 11.07.2018 року, що суперечить обвинувальному вироку суду, який набрав законної сили.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Крім того, відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на порушення позивачем строку звернення до суду із позовними вимогами (заявленими у первісному позові з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
Відповідачем повідомлено суд, що підставою прийняття наказу МВС України від 06.07.2011 року №871 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ є вирок Апеляційного суду Київської області від 29.06.2010 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 194, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України.
Так, відповідачем зазначено, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідно до ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 07.09.2016 року у справі №545/2951/16-к, 25.04.2014 року ОСОБА_1 звільнено з Крюковської виправної колонії управління ДПтСУ в Полтавській області (№29) умовно-достроково на невідбутий строк 03 місяці 17 днів із залишенням додаткової міри покарання у волі позбавлення права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах за ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 17.04.2014 року на підставі статті 81 Кримінального кодексу України.
Відповідно до резолютивної частини цієї ухвали, ОСОБА_1 звільнено умовно-достроково від додаткової міри покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах строком на 3 роки призначеної ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області від 08.04.2014 року.
Отже, на переконання відповідача, позивач мав дізнатися про звільнення з органів внутрішніх справ 25.04.2014 року, у день звільнення з виправної колонії, водночас, звернувся із позовом до суду лише 30.06.2018 року, тобто, більш ніж 4 роки після того, як дізнався про порушення своїх прав.
Зокрема, відповідач звертає увагу суду, що позивач після звільнення з виправної колонії (25.04.2014 року) на місце служби не з'явився, чим останнім продемонстровано свою усвідомленість про звільнення з органів внутрішніх справ.
Отже, враховуючи те, що позивачем не наведено поважних причин, що перешкоджали йому звернутися до суду із позовом у місячний строк з 25.04.2014 року, відповідач просить суд залишити без розгляду позов в частині позовних вимог «визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії МВС України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки; визнати недійсним у встановленому порядку раніше зроблений запис у трудовій книжці під номером запису "02" про звільнення 06.07.2011 року з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 на підставі наказу МВС №871 о/с від 06.07.2011 року; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії МВС України видати новий наказ, у якому зазначити нову дату звільнення - дату фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , а також внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 із зазначенням нової дати звільнення - дати фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки; зобов'язати нарахувати та стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2018 року заяву Міністерства внутрішніх справ України про продовження процесуального строку задоволено в повному обсязі. Продовжено процесуальний строк подання відзиву на позовну заяву до 01.10.2018 року. Продовжено процесуальний строк для подання витребуваних документів ухвалою суду від 07.09.2018 року про відкриття провадження у справі до 05.11.2018 року.
Через канцелярію суду 11.10.2018 року відповідачем подано відзив на позову у додаток до правової позиції, викладеною у відзиві від 01.10.2018 року, до якого долучено витребувані судом документи.
Так, відповідачем зазначено, що виплата грошового забезпечення, зокрема, за період з 01.05.2008 року по 31.07.2010 року, здійснювалася на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , про що позивача повідомлено листом ДПООНД МВС України від 03.08.2018 року №22/1/2-П-1631. Про те, що цю банківську картку у позивача вилучено під час досудового розслідування МВС України не повідомлялося.
Через канцелярію суду 11.10.2018 року відповідачем подано клопотання про витребування доказів у АБ «Укргазбанк», а саме відомостей про банківські рахунки ОСОБА_1 , відкриті в АБ «Укргазбанк» за період з 01.05.2008 по теперішній час; відомості про всі банківські операції, які проведено по банківських рахунках ОСОБА_1 , відкритих в АБ «Укргазбанк» за період з 01.05.2008 року по теперішній час.
Через канцелярію суду 24.10.2018 року позивачем подано відповідь на відзив.
Позивачем, дотримуючись позиції, викладеної у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, зазначено, що поштових повідомлень із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки від відповідача не отримував, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки є обґрунтованими. Крім того, обставин, які б давали підстави вважати, що позивач ухилявся від отримання трудової книжки, змінював адресу проживання, відповідачем не зазначено.
Через канцелярію суду 08.11.2018 року позивачем подано заяву про доповнення позовних вимог наступними:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період часу з 31.07.2010 року по 06.07.2011 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період часу з 31.07.2010 року по 06.07.2011 року;
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати зазначених грошових коштів за період часу з 07.07.2011 року по день фактичного розрахунку.
Позивачем доповнено свої позовні вимоги у зв'язку із тим, що із змісту листа відповідача від 03.08.2018 року №22/2-П-1631 дізнався, що грошове забезпечення нараховно за період з 01.05.2008 року до 31.07.2010 року та виплачено на розрахунковий рахунок АБ «Укргазбанк», з огляду на що, позивач вважає, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування грошового забезпечення у період з 31.07.2010 року по 06.07.2011 року (наказ про звільнення).
В заяві позивач, зокрема, просить поновити пропущений строк звернення до суду в частині доповнених позовних вимог, хоч і не вважає його пропущеним, посилаючись на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013.
У судове засідання 05.12.2018 року прибув представника відповідача.
Судом оголошено про надходження клопотання позивача від 04.12.2018 року про здійснення розгляду справи без його участі. Представник відповідача проти проведення судового засідання не заперечує.
Ознайомившись із заявою позивача про доповнення позовних вимог, судом прийнято останню до розгляду.
Судом поставлено на вирішення клопотання відповідача про залишення позову в частині позовних вимог, без розгляду.
Заслухавши обґрунтування клопотання представника відповідача, протокольною ухвалою суду запропоновано позивачу подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку, з урахуванням обставин, вказаних відповідачем у клопотанні.
Судом поставлено на вирішення клопотання відповідача про витребування доказів у АБ «Укргазбанк».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2018 року клопотання представника відповідача від 11.10.2018 року про витребування доказів задоволено. Витребувано у АБ «Укргазбанк» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22) належним чином засвідчені копії документів: про банківські рахунки ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ), відкриті у АБ «Укргазбанк» за період з 01.05.2008 року по теперішній час; про всі банківські операції, які проведено по банківських рахунках ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 ), відкритих у АБ «Укргазбанк» за період з 01.05.2008 року по теперішній час. 3обов'язано АБ «Укргазбанк» надати витребувані документи у строк до 26.12.2018 року до канцелярії суду.
У задоволенні клопотання про витребування доказів, поданого позивачем 24.10.2018 року судом відмовлено, оскільки представником відповідача повідомлено, що усі наявні документи з цих питань надано суду та містяться у матеріалах справи.
Судом оголошено перерву у судовому засіданні до 23.01.2018 року.
Через канцелярію суду 19.12.2018 року АБ «Укргазбанк» подано витребувані ухвалою суду від 05.12.2018 року відомості.
У судове засідання 23.01.2019 року сторони не прибули, з огляду на що, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Керуючись частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Міністра внутрішніх справ України із заявою від 05.06.2018 року про надання інформації, в якій просив повідомити: « 1) Де на даний час знаходиться особиста справа ОСОБА_1 .?; 2) За яким наказом та мотивацією мене ( ОСОБА_1 ) було звільнено з органів внутрішніх справ МВС України?; 3) Де на даний час знаходиться моя ( ОСОБА_1 ) трудова книга та яким чином її можна отримати?; 4) Надати реквізити, телефони посадових осіб які за своїми повноваженнями мають право видати мені ( ОСОБА_1 ) трудову книгу.».
Листом Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 15.06.2018 року №22/1/2-186зі повідомлено ОСОБА_1 , що наказом МВС України від 06.07.2011 року №87о/с останнього звільнено з органів внутрішніх справ згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 67 (у зв'язку із вступом у законну силу вироку суду). Зазначено, що архівна справа знаходиться на постійному зберіганні в галузевому державному архіві МВС разом із трудовою книжкою. Зауважено, що оскільки трудова книжка знаходиться в архівній особовій справі, питання її видачі буде вирішено в установленому порядку після узгодження з галузевим державним архівом МВС, про що заявника буде повідомлено додатково.
Листом Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 20.06.2018 року №22/1/2-3092, адресованому Голові ліквідаційної комісії Управління МВС України в Полтавській області, надіслано трудову книжку ОСОБА_1 для вручення її власникові в установленому порядку, а також висловлено прохання повідомити про отримання трудової книжки власником, про що надіслати розписку ОСОБА_1 для залучення цих документів до його архівної справи.
Листом Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №22/1/2-186зі ОСОБА_4 повідомлено по можливість отримання трудової книжки у приміщенні ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області.
ОСОБА_1 звернувся до Голови ліквідаційної комісії МВС України із заявою від 15.06.2018 року, в якій зазначено, що до цього часу із заявником не проведено розрахунок, з огляду на що, просить повідомити: «Де знаходяться належні мені грошові кошти, трудова книжка, приписне посвідчення та інші документи на моє ім'я?; Які саме грошові кошти та документи я можу отримати. Де та коли, куди мені необхідно звернутися для цього?».
ОСОБА_1 звернувся до Управління внутрішніх справ України в Полтавській області МВС України із заявою від 30.06.2018 року про призначення часу та місця прибуття для отримання трудової книжки, приписного посвідчення та інших документів; «видати грошові кошти за весь час, поки трудова книжка знаходилася у вас».
Листом Управління кадрового забезпечення Управління внутрішніх справ України в Полтавській області МВС України від 04.07.2018 року №1228/115/12/02-2018 повідомлено про направлення трудової книжки НОМЕР_4 до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області, до якої для отримання трудової книжки, запропоновано ОСОБА_1 прибути у зручний для нього час.
Листом Управління кадрового забезпечення Управління внутрішніх справ України в Полтавській області МВС України від 09.07.2018 року №П-331/115/12/02-2018 ОСОБА_1 повторно повідомлено про направлення трудової книжки НОМЕР_4 до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області, для отримання якої, запропоновано ОСОБА_1 прибути у зручний для нього час.
Відповідно до розписки від 11.07.2018 року, в приміщенні Головного управління Національної поліції в Полтавській області ОСОБА_4 отримав трудову книжку, зазначивши про те, що із наказом про звільнення досі не ознайомлений.
ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справи України в особі ліквідаційної комісії МВС України від 12.07.2018 року, в якій просить: «видати копію витягу з наказу МВС України про звільнення з ОВС України; видати грошові кошти за весь час, поки трудова книжка знаходилася в Міністерстві внутрішніх справ України».
Листом Міністерства внутрішніх справ України від 19.07.2018 року №22/1/2-П-1471 П-1472 у доповнення до листа Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 15.06.2018 року №22/1/2-186зі, позивачу надіслано витяг з наказу МВС України від 06.07.2011 року №871 о/с про звільнення, приписне посвідчення серії НОМЕР_3 від 21.01.1994 року та припис про необхідність прибуття до РВК за місцем проживання.
Крім того, повідомлено позивача, що термін розгляду питання щодо виплати грошових коштів продовжено.
Листом Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України від 03.08.2018 року №22/1/2-П-1631 ОСОБА_1 повідомлено, що грошове забезпечення йому нараховано за період з 01 травня 2008 року до 31 липня 2010 року і виплачено на розрахунковий рахунок в АБ «Укргазбанк». Підстав для інших виплат не передбачено.
Вважаючи свої права порушеними внаслідок бездіяльності відповідача, яка полягає у несвоєчасній видачі трудової книжки та не здійснення повного розрахунку, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із статтею 1 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України в редакції, чинній на день звільнення позивача) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Відповідно до статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Щодо правової природи та характеру спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії (витягу з архівного документа Міністерства внутрішніх справ України) витягу з наказу МВС України від 03.04.2008 року №802 о/с призначено майора міліції ОСОБА_1 начальником управління організації розкриття особливо тяжких і тяжких злочинів проти власності Департаменту карного розшуку.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1990 року 565-XII «Про міліцію» (в редакції, чинній на день звільнення позивача) (далі також - Закон України «Про міліцію»), міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про міліцію», міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.
Відповідно до пункту 1, пункту 6 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2006 року № 1383 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі також -Положення) Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління, управління МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управління і відділи МВС на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також внутрішні війська, підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.
Статтею 20 Закону України «Про міліцію» встановлено, що працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Таким чином висновується, що служба на посаді начальника управління розкриття особливо тяжких злочинів проти власності Департаменту карного розшуку МВС України відноситься до публічної служби.
Відповідно до роз'яснення Верховного Суду України від 23.03.1998 року № 1-4/83, проходження служби рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України регулюється не Кодексом законів про працю України, а законодавством про ці органи, в тому числі Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114, тобто спеціальними нормами права.
Враховуючи викладене та предмет адміністративної справи, спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (далі також - Положення №114), тобто спеціальним законодавством, чинним на момент звільнення позивача із органів внутрішніх справ та у відповідній редакції.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію», порядок та умови проходження служби в міліції, а також підстави звільнення зі служби регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 10 зазначеного Положення, особи рядового і начальницького складу органів користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією України та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
На переконання суду, у цій справі визначальним для вирішення позовних вимог в частинах визнання недійним запису у трудовій книжці ОСОБА_1 під номером запису « 02» про звільнення 06.07.2011 року з органів внутрішніх справ, у зв'язку із порушенням строку її видачі позивачу, що є підставою для стягнення з відповідача суми середнього заробітку, є саме підстава звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ.
З матеріалів справи судом встановлено, що вироком Апеляційного суду Київської області від 29.06.2010 року у справі №1-2/2010р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 14, частиною четвертою статті 189, частиною третьою статті 27, частиною другою статті 194, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді дев'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах строком на три роки, з конфіскацією всього особистого майна, яке є власністю засудженого, із застосуванням статті 54 Кримінального кодексу України з позбавленням спеціального звання «майор міліції».
Згідно частиною шостою статті 21 Закону України «Про міліцію» звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття звинувачувальним вироком законної сили.
Відповідно до пункту 67 Положенням №114 особи рядового і начальницького складу, засуджені за вчинення злочину (в тому числі і без позбавлення спеціального звання), підлягають звільненню зі служби в органах внутрішніх справ після вступу в законну силу вироку суду.
З матеріалів справи судом встановлено, на підставі пункту 67 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2011 року №871 о/с звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України майора міліції ОСОБА_1 (М-085515), начальника управління організації розкриття особливо тяжких і тяжких злочинів проти власності Департаменту карного розшуку (у зв'язку із вступом у законну сили вироку Апеляційного суду Київської області від 29.06.2010 року у справі №1-2/2010р.).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року №58, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі також - Інструкція №58 в редакції, чинній на день звільнення позивача).
Абзацами 2, 4 пункту 2.1 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Згідно з пунктом 2.21 Інструкції №58 підставою для внесення до трудових книжок передбачених цим пунктом записів є наказ (розпорядження) керівника підприємства, виданий згідно з вироком (ухвалою) суду.
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 , в останній вчинено запис під №02 про звільнення з органів внутрішніх справ 06.07.2011 року на підставі наказу МВС України від 06.07.2011 року №878о/с.
В даному випадку суд не надає оцінки правомірності наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2011 року №871 о/с, оскільки останній не є предметом спору у справі №810/3382/18. Крім того, відомостей щодо оскарження наказу про звільнення позивачем суду не повідомлено.
Відповідно до абзацу 3 статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Суд зауважує, що вироком Апеляційного суду Київської області від 29.06.2010 року у справі №1-2/2010р. ОСОБА_1 призначено покарання, зокрема, у виді дев'яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах строком на три роки.
Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю встановлено статтею 32 Кримінально-виконавчим кодексом України (в редакції на дату звільнення позивача з органів внутрішніх справ), відповідно до змісту якої власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засудженого зобов'язаний: не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду звільнити засудженого з посади, яку він займає, або від того виду професійної діяльності, права на яку він позбавлений, внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та повідомити кримінально-виконавчу інспекцію про виконання вимог вироку; за вимогою кримінально-виконавчої інспекції надавати їй документи, пов'язані з виконанням покарання.
Отже, з аналізу викладених положень законодавства висновуєтеся, що звільнення працівника у випадку з набранням законної сили вироку суду, фактично є одним із способів виконання цього вироку суду.
Враховуючи викладене, відповідачем внесено відповідний запис у трудову книжку позивача на підставі положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства на виконання вироку суду.
Абзацами 5, 6, 7 пункту 4.1 Інструкції №58 встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Зазначені положення Інструкції №58 продубльовано у розділі 6 Правилах оформлення і ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України, які є Додатком 4 до п.п.2.1.1.4 Інструкції з організації обліку кадрів у системі МВС України, затвердженої наказом МВС України від 30.12.2005 року №1276.
З аналізу норм законодавства, судом встановлено відсутність нормативно-правового акту, положеннями якого врегульовано направлення або видача звільненому працівникові за вироком суду відносно якого набрано законної сили, належно оформленої трудової книжки, з огляду на що, суд дійшов висновку, що відповідачем мало б бути вчинено дії щодо видачі ОСОБА_1 трудової книжки або повідомлення його поштовим зв'язком про необхідність її отримання.
Водночас, з матеріалів справи, а саме, пояснень відповідача у відзиві від 01.10.2018 року, судом встановлено, що після видання наказу від 06.07.2011 року №871о/с про звільнення позивача, МВС України не вчинялося відповідних дій, передбачених пунктами 4.1 та 4.2 Інструкції №58.
Судом не береться до уваги пояснення відповідача про те, що останньому не було відомо адресу виправного закладу для надіслання позивачеві повідомлення про необхідність прибуття з метою отримання трудової книжки або отримання дозволу позивача на її пересилання, оскільки це є обов'язком роботодавця.
Натомість, згідно з розпискою, що міститься у матеріалах справи, трудову книжку позивачем отримано наручно 11.07.2018 року, що відповідачем не заперечується та підтверджується.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що саме ці встановлені судом обставини є підставою для відмови у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду від 01.10.2018 року в частині позовних вимог «визнати недійсним у встановленому порядку раніше зроблений запис у трудовій книжці під номером запису « 02» про звільнення 06.07.2011 року з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 на підставі наказу МВС №871 о/с від 06.07.2011 року; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії МВС України видати новий наказ, у якому зазначити нову дату звільнення - дату фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , а також внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 із зазначенням нової дати звільнення - дати фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки».
Так, частиною першою - другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З огляду на вищезазначене та встановлену судом бездіяльність відповідача щодо не надіслання в день звільнення 06.07.2011 року позивачу повідомлення про необхідність прибуття з метою отримання трудової книжки або отримання дозволу позивача на її пересилання, суд вважає місячний строк звернення до адміністративного суду міста Києва із вищевказаними позовними вимогами не пропущеним, оскільки позовну заяву до суду подано 02.07.2018 року, в той час, як позивачем отримано трудову книжку лише 11.07.2018 року, тобто, після звернення із цим позовом до суду.
Разом з тим, продовжуючи вирішення спору по суті, з аналізу абзаців 5, 6, 7 пункту 4.1 Інструкції №58 висновується, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що ні чинним законодавством, ні законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, поняття «вимушений прогул» не встановлено, разом з тим, у постанові від 25.07.2017 року у справі №552/3404/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
З аналізу норм законодавства, встановлено, що вимушений прогул підлягає відшкодуванню у разі незаконної відмови у прийнятті на роботу або в разі несвоєчасного укладення трудового договору, незаконного відсторонення від роботи, незаконного звільнення або незаконного переведення на іншу роботу, затримки видачі трудової книжки, неправильного формулювання в ній причин звільнення, якщо це перешкоджало працевлаштуванню працівника.
Отже, слід дійти висновку, що саме позбавлення можливості працювати з вини роботодавця є визначальною ознакою поняття вимушеного прогулу та підстав для стягнення середнього заробітку на користь працівника.
Таким чином, беручи до уваги зміст поняття «вимушений прогул», на переконання суду, саме у цьому конкретному випадку, затримка видачі трудової книжки ОСОБА_1 не може слугувати підставою для визнання недійсним та скасування запису №02 про звільнення позивача на підставі наказу МВС України від 06.07.2011 року №871о/с у трудовій книжці НОМЕР_2 , оскільки такий запис внесено на виконання вироку суду, яким набрано законної сили, та такий запис не порушував прав позивача на працю, оскільки останній відбував покарання у виді позбавлення волі, зокрема, з позбавленням права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах.
Доказів зворотного позивачем суду не надано.
Таким чином, визнання недійсним запису №02 про звільнення позивача на підставі наказу МВС України від 06.07.2011 року №871о/с у трудовій книжці НОМЕР_2 та зобов'язання МВС України видати новий наказ про звільнення позивача датованим 11.07.2018 року - датою отримання останнім трудової книжки, буде суперечити як вироку суду відносно позивача, так і положенням Конституції України, оскільки, як було зазначено судом вище, МВС України, як роботодавцем позивача, фактично вчинено дії на виконання вироку суду.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частинах:
« - визнати недійсним у встановленому порядку раніше зроблений запис у трудовій книжці під номером запису "02" про звільнення 06.07.2011 року з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 на підставі наказу МВС №871 о/с від 06.07.2011 року;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії МВС України видати новий наказ, у якому зазначити нову дату звільнення - дату фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , а також внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 із зазначенням нової дати звільнення - дати фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки» задоволенню не підлягають.
Крім того, як похідні від вказаних не підлягають задоволенню й позовні вимоги:
«-визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії МВС України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу по день фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки;
- зобов'язати нарахувати та стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) в особі ліквідаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного повного розрахунку та видачі трудової книжки».
Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законі інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, судом встановлено, що право позивача не порушено МВС України в цій частині позовних вимог в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.
Щодо позовних вимог щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період часу з 31.07.2010 року по 06.07.2011 року, суд зазначає наступне.
Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про міліцію» форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно з пунктом 12 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року №499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №205/14896 (далі також - Інструкція).
Пунктом 1.18. Інструкції встановлено, що при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.
Відповідно до підпункту 2.2.5 Інструкції у разі звільнення зі служби виплата посадового окладу за займаною посадою припиняється з дня, наступного за днем виключення особи рядового чи начальницького складу зі списків особового складу органу, підрозділу, закладу чи установи органів внутрішніх справ.
З матеріалів справи, а саме пояснень відповідача, наданих у відзиві від 11.10.2018 року, судом встановлено, що починаючи з 01.08.2010 року і до моменту видання наказу МВС України від 06.07.2011 року №871 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ грошове забезпечення позивачу не нараховувалося та не виплачувалося.
Вказане відповідачем підтверджується наданою останнім Довідкою про доходи ОСОБА_1 від 02.10.2018 року №433 (деталізована).
Крім того, не здійснення виплати відповідачем грошового забезпечення позивачу підтверджується витребуваними судом належним чином засвідчених копій виписок з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритих у АБ "Укргазбанк" за період з 01.05.2020 року по теперішній час (на дату ухвали суду про витребування доказів), про всі банківські операції, які проведено по банківських рахунках позивача, відкритих у АБ "Укргазбанк" за вказаний період.
Втім, позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ 06.07.2011 року, в той час, як виплату грошового забезпечення припинено з 01.08.2010 року, водночас, жодних обґрунтувань та доказів (на кшталт відомостей про відсторонення позивача від займаної посади) щодо припинення нарахування грошового забезпечення позивачу, саме з 01.08.2010 року, відповідачем не надано.
З матеріалів справи судом встановлено, що починаючи з 01.07.2009 року грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 2 372 грн. 50 коп., а саме: посадовий оклад 1700 грн.; оклад за спеціальне звання «майор міліції» 125 грн.; надбавка за вислугу років (30%) 547, 50 грн.
Отже, слід дійти висновку, що підлягають виплаті на користь позивача сума грошового забезпечення за період з 01.08.2010 року (день, з якого припинено нарахування грошового забезпечення, а не з 31.07.2010 року, як помилково вважає позивач) по 06.07.2011 року (день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ) саме з урахуванням вказаних складових грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню та викладенню в резолютивній частині в наступній редакції:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.08.2010 року по 06.07.2011 року;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із урахуванням складових: посадовий оклад 1700 грн.; оклад за спеціальне звання «майор міліції» 125 грн.; надбавка за вислугу років (30%) 547, 50 грн. за період з 01.08.2010 року по 06.07.2011 року.
Крім того, відповідно до абзацу 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З огляду на те, що судом встановлено факт безпідставної невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.08.2010 року по 06.07.2011 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України (ліквідаційної комісії) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати зазначених грошових коштів за період часу з 07.07.2011 року по день фактичного розрахунку та їх задоволення.
Згідно із статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. » від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із змістом частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового їх задоволення.
Керуючись статтями 6, 9, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.08.2010 року по 06.07.2011 року;
3. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України в особі ліквідаційної комісії МВС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення із урахуванням складових: посадовий оклад 1700 грн.; оклад за спеціальне звання «майор міліції» 125 грн.; надбавка за вислугу років (30%) 547, 50 грн. за період з 01.08.2010 року по 06.07.2011 року.
4. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України в особі ліквідаційної комісії МВС України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення із урахуванням складових: посадовий оклад 1700 грн.; оклад за спеціальне звання «майор міліції» 125 грн.; надбавка за вислугу років (30%) 547, 50 грн. за період з 07.07.2011 року по день фактичного розрахунку.
5. В іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочиснтва України.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса фактичного місцяпроживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Міністерство внутрішніх справ України в особі ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 00032684, адреса: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10).
Повне рішення складено 27.10.2020 року.
Суддя Л.О. Маруліна