1/1235
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 жовтня 2020 року м. Київ № 826/6261/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві (надалі - відповідач) адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві № 43968-1305 від 28 квітня 2017 року, з визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік;
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві від 11 жовтня 2017 року № 15351/С/26-15-13-05-19, від 22 листопада 2017 року № 19764/С/-26-15-13-05-19.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття протиправних рішень.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним, незаконним та необґрунтованим, порушує норми матеріального та процесуального права, а саме, суперечить приписам Податкового та Земельного кодексів України, дійсним обставинам справи та наявним письмовим документам (доказам), а також видане з порушенням встановленого Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, передбаченого Наказом Мінфіну України № 1204 від 28 грудня 2015 року, та частини 2 статті 19 Конституції України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню у судовому порядку виходячи з наступного.
Вказані дії податкового органу щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення порушують права позивача, у зв'язку чим останній був вимушений звернутись до суду за захистом свої прав.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що доводи та аргументи позивача викладені в позовній заяві є необґрунтованими, та в свою чергу звертає увагу, що до особи, яка набула права власності на будівлю, автоматично переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщена така будівля, а отже нарахування плати за землю є правомірним.
Керуючись вищевикладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також, на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в кій останній підтримав аргументи та доводи викладені в позовній заяві, та зазначив, що не погоджується із доводами відповідача зазначеними у відзиві на позовну заяву, вважає їх необґрунтованими, бездоказовими та такими, що не заслуговують на увагу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 826/6261/18 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Васильченко І.П.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року № 262 адміністративна справа № 826/6261/18 передана на повторний автоматичний розподіл між суддями у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Васильченко І.П.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 826/6261/18 визначено суддю Клочкову Н.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято до свого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та вирішено продовжувати здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 є платником єдиного податку 2 групи зі ставкою 20 %, види діяльності першої та другої групи, а саме: виробництво iнших текстильних виробiв, н.в.i.у; виготовлення друкарських форм i надання iнших полiграфiчних послуг; дiяльнiсть посередникiв у торгiвлi товарами широкого асортименту; оптова торгiвля текстильними товарами; неспецiалiзована оптова торгiвля.
13 липня 2001 року ОСОБА_1 було придбано нежитлове приміщення загальною площею 52,8 м2 на 2 поверсі нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_2 , що становить 2/100 (дві сотих) від загальної площі вказаної будівлі (копія договору додається).
Враховуючи те, що вказане нежитлове приміщення розташоване у будівлі, яка перебуває у спільній власності 6 (шести) осіб-співвласників, останніми, згідно чинного законодавства України було подано відповідне звернення до Київської міської ради з клопотанням про передачу земельної ділянки, на якій розташована вказана будівля, в оренду для експлуатації та обслуговування та спільного користування.
Проте, право власності/користування на земельну ділянку, на якій розташована вищевказана будівля, позивачу (як і решті співвласників будівлі) не надано, за останньої не оформлено, не зареєстровано належним чином та відомості про таке право власності/користування відсутні у державному земельному кадастрі.
Надалі, фізична особа ОСОБА_1 отримала податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 43968-1305 від 28 квітня 2017 року від Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за підписом головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування майнових податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Д.В Самченко, яким позивачу було визначене податкове зобов'язання за 2017 рік за платежем "Земельний податок з фізичних осіб 18010700" на суму 11 256,83 грн.
ОСОБА_1 не погоджуючись з вищевказаним рішенням оскаржувала вказане податкове повідомлення-рішення у адміністративному порядку, та 29 листопада 2017 року отримала рішення від ОСОБА_1 за № 19764/С/26-15-13-05-19, датоване 22 листопада 2017 року, яким було відмовлено у задоволенні скарги позивача та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позивач вважаючи вказані дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з положеннями пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування земельним податком згідно з положеннями статті 270 Податкового кодексу України є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Також, слід звернути увагу на положення пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, якою визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).
Особливості регулювання відносин в сфері земельного права, в тому числі підстави для набуття земельних ділянок у власність та користування, визначені Земельним кодексом України.
Так, згідно з частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об'єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.
З системного аналізу зазначених норм слідує, що до нового власника має переходити право власності на земельну ділянку, водночас це право не виникає автоматично з моменту набуття у власність нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, а лише після проведення державної реєстрації такого права.
Аналогічний висновок викладений також в узагальнюючій податковій консультації щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку у такої особи не оформлені, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06 липня 2018 року № 602.
Так, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок.
У даному випадку, сторонами не заперечується факт того, що позивач не є власником або користувачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 7, оскільки таке право не зареєстровано у встановленому законодавством порядку та не відображено у даних держаного земельного кадастру.
Також в свою чергу, судом було встановлено, що вказане нежитлове приміщення розташоване у будівлі, яка перебуває у спільній власності 6 (шести) осіб-співвласників, останніми, згідно чинного законодавства України було подано відповідне звернення до Київської міської ради з клопотанням про передачу земельної ділянки, на якій розташована вказана будівля, в оренду для експлуатації та обслуговування та спільного користування
Проте, як станом на дату видачі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у квітні 2017 року, так і станом на дату подання до суду позовної заяви, право власності/користування на земельну ділянку, на якій розташована вищевказана будівля, позивачу (як і решті співвласників будівлі) надано не було, за позивачем не оформлено, не зареєстровано належним чином та відомості про таке право власності/користування відсутні у державному земельному кадастрі.
Таким чином, виходячи з аналізу викладеного вище, суд приходить до висновку, що хоча позивач і є власником нежилого приміщення, однак відповідно до вимог чинного законодавства він не набув права власності або права користування на земельну ділянку, на якій розташоване таке приміщення, а отже останній не може вважатись платником земельного податку, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві від 11 жовтня 2017 року № 15351/С/26-15-13-05-19, від 22 листопада 2017 року № 19764/С/-26-15-13-05-19 також підлягає задоволенню, оскільки вказана вимога є похідної від вище задоволеної судом вимоги позивача.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у загальному розмірі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві № 43968-1305 від 28 квітня 2017 року, з визначення ОСОБА_1 податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік;
3. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві від 11 жовтня 2017 року № 15351/С/26-15-13-05-19, від 22 листопада 2017 року № 19764/С/-26-15-13-05-19.
4. Стягнути на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 1291502) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова