22 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/243/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Хилько Л.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Бабіч О.В.,
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Лінчевського Д.Ю.
представників відповідачів - Капиш В.М., Волошиної Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Міністерства юстиції України в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Голови ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області від 26.12.2019 №930/к "Про звільнення ОСОБА_1 "; 2) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника управління-начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції або на аналогічній посаді, що відповідає його освітньо-кваліфікаційному рівню та досвіду роботи, з 28.12.2019 із збереженням рангу державного службовця; 3) стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 43314918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.12.2019 по день набрання законної сили рішенням у справі; 4) звернути рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць.
Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів юстиції, а правонаступником ГТУЮ у Кіровоградській області є новоутворена установа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли зобов'язання, що випливають з трудових правовідносин. Також зазначає, що при звільненні не були дотримані гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення йому не було запропоновано вакантні посади, які б він міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації, а також не враховано наявність у нього переважного права на залишення на роботі. З цих підстав позивач вважає своє звільнення незаконним. Вказане стало підставою його звернення із даним адміністративним позовом до суду та просить суд задовольнити адміністративний позов.
Ухвалою від 06.02.2020 року справу призначено до розгляду за правилами загального провадження (т.1 а.с.58).
Ухвалою від 16.03.2020 року зупинено провадження у справі (т.2 а.с.124-125).
Ухвалою від 09.07.2020 року в зв'язк з скасуванням ухвали про зупинення провадження, продовжено розгляд справи (т.2 а.с.190).
У встановлений судом строк відповідачами надано до суду відзиви на позовну заяву (т.1,а.с.73-85,93-100,113-121), в якому останні просять суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зокрема, відповідачами зазначено, що у зв'язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області, яка відбулася на виконання постанови Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", позивача було своєчасно повідомлено про звільнення на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". Відповідач зазначає, що ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується. В Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області відбувається саме його ліквідація, а тому посада, яку обіймав позивач була ліквідована. Відтак відповідач не мав обов'язку пропонувати позивачу посаду в новоутвореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), оскільки воно є іншою юридичною особою публічного права, а норми частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Доводячи законність оскарженого наказу, представники відповідачів просили суд у задоволенні позову відмовити. При цьому, представники відповідачів наголошували, що посилання позивача на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП є безпідставним, оскільки його було звільнено за спеціальною нормою Закону, а саме - за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу” (ліквідація державного органу). Тому, вважають, що відповідачами дотримані вимоги, передбачені КЗпП України, у процедурі звільнення позивача, а відтак, підстави для поновлення його на посаді - відсутні.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзиви, в якому представник позивача наполягає, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, а тому він підлягає поновленню на посаді (т.2,а.с.20-22).
Від представників відповідачів до суду надійшло заперечення щодо відповіді на відзив (т.2,а.с.81-84,95-98,101-105).
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві.
Представники відповідачів, в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог та просили відмовити в їх задоволені в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію обставинами зазначеними у відзивах на позовну заяву.
Заслухавши думку сторін, розглянувши подані позивачем та відповідачами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 1999 року працював на різних посадах в органах юстиції.
З 30.01.2015 по 28.12.2019 р. позивач працював на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (т.1,а.с. 235, зв. бік - 236).
Пунктом 1 постановою Кабінетом Міністрів України №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
На виконання цієї постанови наказом Міністерства юстиції України "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" №3173/5 від 16.10.2019 року наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Цим наказом затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції, яких зобов'язано, зокрема: забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів; забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції.
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області видано накази №129/07 від 17.10.2019 року "Про створення ліквідаційної комісії" та №135/07 від 18.10.2019 року "Про затвердження плану заходів", яким затверджено план заходів, пов'язаних з ліквідацією ГТУЮ в Кіровоградській області. Планом передбачено письмово повідомити працівників про ліквідацію ГТУЮ у Кіровоградській області та попередити державних службовців про наступне припинення державної служби та вивільнення (статті 83, 87 Закону України "Про державну службу", статті 40, 49-2 КЗпП України).
Головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області позивачу вручено персональне попередження №08-02.1/01-41/1687 від 23.10.2019 року, яким його повідомлено про те, що по закінченню двомісячного терміну з моменту попередження він підлягає звільненню з роботи відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу". (т.2,а.с.11, зв.бік)
Наказом голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №930/к від 26.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 року, у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби (т.2,а.с.15,зв.бік).
Також судом встановлено і не заперечується сторонами, що позивачу не пропонувалася інша робота, в тому числі у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли функції Головного територіального управління юстиції у Кіровоградської області.
Інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася.
Станом на день розгляду справи Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області перебуває в стані припинення, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не виключено (код ЄДРПОУ 34894735).
Не погодившись з наказом про звільнення, вважаючи його протиправним та прийнятим із порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що принципи, правові та організаційні засади державної служби, умови та порядок реалізації громадянами України права на державну службу визначені Законом України "Про державну службу".
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені статтею 87 Закону України "Про державну службу".
Так, частиною 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності 25.09.2019 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3)отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку з реорганізацією державного органу (п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу") та у зв'язку з ліквідацією державного органу (п.1-1 ч.1 ст.28 Закону України "Про державну службу") є різними підставами припинення державної служби.
Законом України "Про державну службу", зокрема його статтею 87, у редакції, чинній на час звільнення позивача, не були врегульовані порядок та процедура вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини 1 цієї статті. Відповідні зміни були внесені Законом України від 14.01.2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" та набрали чинності з 13.02.2020 року. До внесення вказаних законодавчих змін на ці правовідносини за правилами частини 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" поширювалася дія норм законодавства про працю.
Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
Згідно з частиною 3 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно з частиною 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.
Верховний Суд України у постановах від 01.04.2015 року (справа №6-40цс15), від 18.10.2017 року (справа №6-1723цс17) висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 року (справа №816/979/17), від 04.10.2019 року (справа №818/292/16), від 22.10.2019 року (справа №819/1827/17), від 11.03.2020 року (№813/1220/16), від 24.04.2020 року (справа №824/168/19-а) у справах про звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу".
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що позивач перед звільненням займав посаду державного службовця в Управлінні державної реєстрації ГТУЮ у Кіровоградській області - територіальному органі Міністерства юстиції України. Про наступне вивільнення позивача було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено частиною 1 статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася. Позивача звільнено з роботи у зв'язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року.
Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).
Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Мін'юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін'юсту.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.
Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін'юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об'єднань, суб'єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.
Як вже зазначалося судом, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року установлено, що:
- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
- здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (т.1,а.с.122-123).
Так, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ у Кіровоградській області з 18.10.2019 року перебуває у стані припинення юридичної особи.
Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб'єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.
Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 року (справа №21-8а14), від 27.05.2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.
У постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 16.10.2012 року (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 року (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 року (справа № 591/3068/16-а).
У постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" №870 від 09.10.2019 року, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін'юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об'єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін'юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін'юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.
Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року №3228/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.10.2019 року за №1126/34097/ http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE34097.html/, затверджено Зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, внаслідок яких у тексті Положення слова "Головне територіальне управління юстиції" в усіх відмінках і числах замінено словами "міжрегіональне управління" у відповідних відмінках і числах. Зміни щодо повноважень, завдань та функцій, які покладаються на міжрегіональні територіальні органи Мін'юсту, до цього Положення не вносилися.
Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 року №4362/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій"/ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1294-19#Text/ погоджено пропозицію Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019 року.
Судом встановлено, що в процесі припинення юридичної особи ГТУЮ у Кіровоградській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов'язки, фінансові зобов'язання передані до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (т.1,а.с.139-141).
Верховний Суд в постанові від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16 зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
Так, суд зазначає, що в постанові Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Разом з тим функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який визначено його правонаступником.
Зазначені вище обставини підтверджують доводи позивача, що фактично відбулася реорганізація територіального органу Мін'юсту - ГТУЮ у Кіровоградській області як юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ у Кіровоградській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Оскільки в ГТУЮ у Кіровоградській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, роботодавець зобов'язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв'язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.
Згідно з частиною 5 статті 40 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» №117-IX від 19.09.2019 року) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
На час звільнення позивача зі служби Законом України «Про державну службу» не були передбачені особливості застосування до державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, положень частини 2 статті 40, статей 42, частин 1, 2 і 3 статті 49-2 КЗпП України. Тому на звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби з підстав, передбачених пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", поширювалися положення законодавства про працю щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі.
Таким чином, реорганізація державного органу, яка супроводжувалася змінами в організації виробництва і праці, зумовлювала обов'язок відповідача як роботодавця відповідно до вимог частини 2 статті 40, статті 43, частин 2, 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням позивачки про звільнення запропонувати йому іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) у новоствореному державному органі, виконати вимоги щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, та отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, у разі якщо працівник є її членом.
Проте ці вимоги при звільненні позивача відповідач не виконав та не дотримався процедури вивільнення державних службовців, визначеної законодавством про працю.
Судом встановлено, що попередження позивача про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не містить пропозиції позивачу про зайняття іншої вакантної посади.
Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження пропозиції ОСОБА_2 зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Також, відповідачем не надано доказів виконання вимог щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, яке враховувалося при переведенні їх до новоствореного органу.
Суд відхиляє посилання відповідача на частину 6 статті 49-2 КЗпП України, якою передбачені особливості вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" та якою установлено, що у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 та частини 2 статті 49-2 КЗпП України. Оскільки ця норма введена Законом України від 12.12.2019 року №378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", який набрав чинності 02.02.2020 року, тому не може застосовуватися до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами дотримання вказаних принципів стосовно позивача в процесі формування кадрового складу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Вказані обставини свідчать про те, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог законодавства.
За наведених обставин, суд дійшов до висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, що свідчить про протиправність наказу голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Кіровоградській області «Про звільнення ОСОБА_1 » №930/к від 26.12.2019 року. Відтак спірний наказ слід скасувати, а позов у цій частині вимог - задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Верховний Суд в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 815/436/17 з аналогічними правовідносинами виклав правову позицію, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглось його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 КЗпП України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
З огляду на наведене, оскільки права позивача порушено, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
За приписами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Такий заробіток підлягає стягненню з установи, в якій працював позивач, тобто з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
Аналогічна правова позиція в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлена Верховним Судом в постанові від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15.
Водночас, розглядаючи позовні вимоги в частині коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадового окладу, суд зазначає, що вказана вимога та розрахунок заявлений ОСОБА_1 , виходячи з посадового окладу за аналогічною посадою, встановленому у Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), що викладено у додаткових поясненнях позивача (т.3,а.с.38-41). Обґрунтування застосування містить довільно визначений позивачем коефіцієнт співвідношення посадових окладів у відповідача-1 та відповідача-2.
Суд вважає вказані вимоги необґрунтованими, оскільки позивач не перебував у відносинах публічної служби з відповідачем-2. Тому, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08 лютого 1995 року №100, для розрахунку середнього заробітку не може бути застосований розмір оплати праці, встановлений в установі, з якою позивач у відносинах публічної служби не перебуваd. Отже, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Разом з тим, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У постанові від 21.05.2014 року у справі №6-33цс14 Верховний Суд України зазначив, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Зважаючи на те, що позивач протиправно звільнений з посади начальника відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області 28.12.2019 року, тому він повинен бути поновлений на цій посаді з 29.12.2019 року.
Відповідно до пунктів 2, 5, 8 Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується зокрема у випадках вимушеного прогулу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідачем до суду надано довідку б/н про заробітну плату позивача за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням (т.1, а.с.19), відповідно до якої розмір заробітку ОСОБА_1 у жовтні 2019 року склав 27878,22 грн., у листопаді 2019 року - 18341,50 грн., усього - 46219,72 грн. Середньоденна заробітна плата, розрахована із кількості робочих днів за вказані вище 2 місяці (40 днів) та становить 1155,49 грн.
Вимушений прогул позивача у період з 29.12.2019 року по 22.10.2020 року складає 204 робочих дні, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 235720,57грн. (1155,493 грн. х 204 дні).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 23109,86грн. (1155,493 грн. х 20днів) слід звернути до негайного виконання.
Позивачем дj суду подано заяву про розмір судових витрат, що підлягають відшкодуванню, пов'язаних з судовим розглядом справи (т.3,а.с.62).
Від представників відповідачів до суду надійшли заперечення на заяву про розмір судових витра (т.3,а.с.85-102).
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.1, 5 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що 26.02.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Волосян, Пільгуй і партнери» укладено угоду про захист (представництво) та надання правової допомоги (т.3,а.с.65) та додаткову угоду до угоди про захист (представництво) та надання правової допомоги (т.3,а.с.65, зв.бік).
Разом з цим, представник позивача до заяви про відшкодування витрат долучив копію довідки від 07.10.2020 року згідно якої адвокатом було надано наступні послуги з надання правової допомоги в рамках супроводження адміністративної справи №340/243/20: 27-28.02.2020 р. - вивчення та аналіз відзивів на позовну заяву - 30 хв. - 200 грн.; 02.03.2020 р.- підготовка відповіді на відзиви, вигтовлення копій додатків, направлення учасникам справи і подання до суду - 50 хв. - 800 грн.; 05.03.2020 р.- підготовка клопотання про зупинення провадження у справі - 20 хв. - 300 грн.; 10.03.2020, 16. 03.2020 р. - участь у підготовчому судовому засіданні в Кіровоградському ОАС - 1 судодень - 2500 грн.; 16.03.2020 р.- підготовка та направлення адвокатського запиту до Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - 15 хв. - 300 грн.; 04.09.2020 р.- підготовка клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, виготовлення копій, направлення учасникам справи і подання до суду - 40 хв. - 400 грн.; 29.09.2020 р.- підготовка додаткових пояснень в порядку ст.44 КАС України, направлення учасникам справи і подання до суду - 40 хв. - 600 грн.; 02.10.2020, 12.10.2020 р. - участь у підготовчому судовому засіданні в Кіровоградському ОАС - 1 судодень - 2500 грн. (т.3,а.с.64). Загальна вартість наданих послуг - 7600 грн. (т.3 а.с.64).
Аналіз статті 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо повязаний із позицією, зусиллями і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як встановлено судом, представником позивача - Лінчевським Д.Ю. надавалась правнича допомога з аналогічних спорів в інших справах (зокрема, справа №340/242/20 за позовом ОСОБА_3 до ГТУЮ про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі), які розглядались Кіровоградським окружним адміністративним судом.
Отже, у межах розгляду вказаної адміністративної справи, адвокатом здійснювалась підгтовка аналогічних заяв по суті та інших процесуальних документів, а також подавались аналогічні адвокатські запити, що свідчить про завищення вартості роботи виконаної роботи.
Щодо відшкодування витрат за участь в судових засіданнях /2500 грн. за 1 судодень = 5000 грн. /2500 грн. х2/, суд вказує наступне.
Загальна кількість судових засідань у справі склала 4 засідання - 10.03.2020 р., 16.03.2020р., 02.10.2020 р. та 12.10.2020р. При цьому, судом встановлено, що підготовче засідання 10.03.2020 розпочато о 10год 16хв. - закінчено - о 10 год. 28 хв. (т.2,а.с.89-90), загальна тривалість судового засідання - 12хв.; судове засідання, що відбулось 16.03.2020 року розпочато о 11 год. 36 хв. - закінчено о 11 год. 53 хв. (т.2,а.с.121-123), загальна тривалість - 17 хв.; судове засідання, що відбулось 02.10.2020 року розпочато о 11 год. 11 хв. - закінчено о 11 год. 43 хв. (т.3,а.с.46-48), загальна тривалість - 32 хв.; судове засідання, що відбулось 22.10.2020 року розпочато о 13 год. 49 хв. - закінчено о 15 год. 18 хв. (з 14:13 год до 15:15 год - головуючий суддя перебував у нарадчій кімнаті) (т.3,а.с.103-104), загальна тривалість - 53 хв.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд констатує, про те, що співмірною сумою до відшкодування витрат є 2600 грн., а тому заяву про розмір судових витрат, в звязку з понесенням витрат на правничу допомогу у розмірі 7600 грн. необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В^
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), Міністерства юстиції України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області "Про звільнення ОСОБА_1 " №930/к від 26.12.2019 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 29.12.2019 року.
Стягнути із Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2019 по 22.10.2020 в сумі 235720,57 гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 2600 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 34894735).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у розмірі 23109,86 гривень за час вимушеного прогулу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Повний текст складено та підписано 30.10.2020 року
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько