30 жовтня 2020 року м. Київ №320/5490/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України про розгляд справи в судовому засіданні із викликом сторін, яке подане в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання відмов протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 27 квітня 2020 року перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці померлого годувальника ОСОБА_2 , з урахуванням фактично виплачених сум пенсії за віком;
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці, яке отримував на момент смерті ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50% від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, та у виплаті допомоги на поховання.
Згідно з ухвалою від 03.07.2020, суд відкрив провадження в адміністративній справі, визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах, є гарантованою державою грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як фінансова гарантія незалежності суддів. На цій підставі відповідач стверджує про те, доводи позивача про тотожність правової природи пенсії та довічного грошового утримання судді є необґрунтованими. Також відповідач стверджує про те, що оскільки ОСОБА_2 отримував саме щомісячне довічне грошове утримання, підстави для виплати допомоги на поховання відсутні.
Ухвалою від 06.10.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
Позивачка з серпня 2014 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (т. 1, а.с. 18).
ОСОБА_2 працював на посаді судді Володарського районного суду Київської області, отримував довічне грошове утримання судді у відставці (т. 1, а.с. 28).
Позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 17.11.1974 (т. 1, а.с. 19).
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 20, 21).
Позивачка у квітні 2020 року звернулась до Володарського сектору обслуговування громадян Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Київській області із заявою, в якій просила:
- виплатити допомогу на поховання померлого чоловіка - судді у відставці ОСОБА_2 в розмірі двомісячної суми довічного грошового утримання,
- перевести позивачку з пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 27.04.2020 у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання її чоловіка - судді у відставці ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 22-25).
Листом від 08.05.2020 №2212-4314/Ю-02/8-1000/20 Володарський сектор обслуговування громадян Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Київській області повідомив позивачку про те, що право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено, а визначена можливість призначення пенсії відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Отже, заявниця має право на отримання пенсії у зв'язку з витратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також повідомлено про відсутність підстав для виплати допомоги на поховання померлого судді у відставці, оскільки він перебував на обліку як одержувач довічного грошового утримання (т. 1, а.с. 26-27).
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивачка звернулась до адміністративного суду з цим позовом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника регламентовані статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013 року по 21.02.2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатні члени сім'ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти", які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти.
При цьому, частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
Згідно з частиною 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
1) були на повному утриманні померлого годувальника;
2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, встановлені статтею 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Таким чином, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі також - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено сферу його дії. Так, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовані відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Види пенсійних виплат і соціальних послуг визначає ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Частиною 1 ст. 9 цього Закону передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Як встановлено судом вище, 24.04.2020 позивачка звернулася до Володарського сектору обслуговування громадян Сквирського об'єднаного управління Пенсійного фонду в Київській області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50 відсотків щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Суд звертає увагу на те, що питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому, згідно з ст. 46 Конституції України, за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства. Так, призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є Закон України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому, вказаним Законом чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 року у справі №4-рп/2016, рішення від 20.03.2002 року у справі №5-рп/2002, від 01.12.2004 року у справі №19-рп/2004, від 11.10.2005 року у справі №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року у справі №3-рп/2013).
У рішенні від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказав, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Таким чином, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду зазначеній в постановах від 09.11.2018 року у справі №236/3193/16-а, від 11.07.2019 року у справі №667/1568/16, від 15.01.2020 року у справі №592/7939/16-а.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з 27 квітня 2020 року перевести ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці померлого годувальника ОСОБА_2 , з урахуванням фактично виплачених сум пенсії за віком.
Щодо позовних вимог в іншій частині, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 53 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Водночас, як зазначено вище, ОСОБА_2 отримував не пенсію, а щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до ч. 7 ст. 150 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", головні розпорядники коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів забезпечують здійснення судами видатків на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці, у межах видатків, передбачених для судів у державному бюджеті на відповідний рік.
Згідно з п.п. 4 - 6 розділу ІІІ Порядку компенсації витрат на поховання та увічнення пам'яті суддів, у тому числі суддів у відставці, затвердженого рішенням Ради суддів України від 16.09.2016 №62 витрати на поховання та увічнення пам'яті суддів та суддів у відставці можуть здійснюватися безпосередньо судом чи відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України щодо місцевих судів, або компенсуватися виконавцю волевиявлення померлого.
Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого, поховання може здійснюватися чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого.
Для здійснення компенсації особа, яка здійснила поховання, надає заяву про компенсацію понесених витрат та доданих до неї оригіналів документів, згідно з якими було проведено оплату послуг, визначених у розділі ІІ цього Порядку.
Отже, для осіб, які здійснили поховання суддів та суддів у відставці встановлено інший порядок виплати допомоги на поховання ніж той, що визначений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому посилання позивачки на ст. 53 названого Закону є необґрунтованим.
Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання пенсіонера в розмірі двомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці, яке отримував на момент смерті ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів законність оскаржуваних дій.
За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.