28 жовтня 2020 року м. Київ № 320/4935/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С»
до Київської митниці Держмитслужби
про визнання протиправним та скасування рішення
До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» із позовом до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправною бездіяльності Київської митниці Держмитслужби, яка полягала в не скасуванні рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100120/2019/000127/2 від 10.12.2019 відповідно до частини десятої статті 55 Митного кодексу України у зв'язку з ненаданням Київською митницею Держмитслужби обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, наданих разом із листом товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» №2102/20-02 від 21.02.2020; визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100120/2019/000127/2 від 10.12.2019.
Позов мотивовано протиправністю коригування контролюючим органом митної вартості імпортованого позивачем товару, незважаючи на надання декларантом усіх необхідних документів для митного оформлення та визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, та порушенням контролюючим органом приписів законодавства, що регламентує митну справу в Україні, в зв'язку із безпідставним застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при винесенні оскаржуваного рішення без наявності для того встановлених митним законодавством підстав. Також, в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про ненадання митним органом позивачу у відповідь на надання ним як декларантом додаткових документів обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, в зв'язку з чим в силу положень статті 55 Митного кодексу України визначена позивачем спірна митна вартість вважається визначеною правильно і відповідач був зобов'язаний скасувати рішення про коригування митної вартості, що протиправно не було зроблено відповідачем.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про надання позивачем до митного оформлення документів не в повному обсязі та з очевидними розбіжностями, які викликали сумнів у достовірності та об'єктивності відомостей щодо підтвердження числових значень митної вартості, а саме: відсутність умов оплати за товар в інвойсі; наявність в товаросупровідних документах реквізитів інших документів, які хронологічно не співпадають з датою їх видачі; невідповідність умов поставки в товаросупровідних документах умовам зовнішньоекономічного договору; відсутність документів на підтвердження того, що товар є стоковим; відсутність документів на підтвердження попередньої оплати за товар відповідно до виставленого інвойсу. З метою усунення виявлених розбіжностей та підтвердження числових складових митної вартості позивачу було запропоновано надати додаткові документи, водночас, подані декларантом основні та додаткові документи не містили належних, об'єктивних та достовірних відомостей про числові складові заявленої митної вартості, в зв'язку з чим митницею правомірно застосовано резервний метод визначення митної вартості товару, який ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Позивачем подано відповідь на відзив в якій зазначено про необґрунтованість відзиву відповідача та спростування наведених у відзиві доводів наявними у матеріалах адміністративної справи доказами.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С», ідентифікаційний код 35892372, місцезнаходження: 08138, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, хутір Фермерський, вул. Вишнева, 12-А, зареєстроване як юридична особа 09.04.2008, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №10731020000015361.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (Покупець) та Hudabia Textile (Продавець), укладено зовнішньоекономічний контракт від 10.06.2019 №1006/19-01, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю наступні тканини й текстильні товари виробництва Ісламської Республіки Пакистан, а також інших країн, а покупець зобов'язується оплатити отриманий від продавця товар на умовах, визначених сторонами в договорі та/або відповідних додатках до нього: а) тканина 100% бавовна; b) тканина 52% поліестер та 48% бавовна; c) інший товар, вказаний у додатках до цього договору (пункт 1.1 контракту).
Контрактом поміж іншого встановлено, що: товар поставляється на умовах CIF м. Одеса, Україна (Incoterms 2010), якщо інше не передбачено відповідним додатком до цього договору (пункт 2.1); продавець і покупець погодили, що товар продається за ціною за умови, що він є стоковим, в 3,50 долара США за 1 (один) кг, якщо інша ціна не передбачена відповідним додатком до цього договору (пункт 3.2); оплата здійснюється покупцем шляхом внесення передоплати в розмірі 100% вартості товару, якщо інше не передбачено відповідним додатком до цього договору (пункт 4.1); оплата за товар буде проводитися шляхом оплати покупцем виставленого продавцем інвойсу на товар (пункт 4.2).
Відповідно до підписаного між сторонами додатку №4 від 01.10.2019 до контракту від 10.06.2019 №1006/19-01, продавець поставляє покупцю тканину виробництва Ісламської Республіки Пакистан, а саме тканину вибивну полікотон (52% поліестер та 48% бавовна), сток 76х68/30х30, завширшки 220 см, в кількості 24340,88 кг, 96209 пог.м, за ціною 3,50 доларів США за 1 кг, на умовах CIF м. Одеса, Україна (Incoterms 2010). Загальна вартість товару за інвойсом НТ/1869/2019, який виставить до оплати продавець відповідно до цього додатку, складає 85193,08 доларів США. Оплата здійснюється покупцем шляхом внесення передоплати в розмірі 100% вартості товару до моменту отримання товару покупцем або його уповноваженим представником на митній території України.
Продавцем виставлено Покупцю комерційний інвойс від 02.10.2019 №НТ/1869/2019 на суму 85193,08 доларів США.
ТОВ «Текссол-С» подано до митного органу UA100120 митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100120/2019/414310 з метою митного оформлення товару, який поставляється згідно інвойсу від 02.10.2019 №НТ/1869/2019, до якої декларантом долучено документи, зазначені в графі 44 митної декларації. Відповідно даних митної декларації, умовами поставки є - CIF Одеса, Україна (графа 20), загальна сума за рахунком - 85193,08 доларів США (графа 22), курс валюти 23,7247 (графа 23).
Листом від 09.12.2019, направленим засобами електронного зв'язку, інспектором Захаренком Д.С. повідомлено декларанта, що: «документи, які подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: 1) в інвойсі від 02.10.2019 №НТ/1869/2019 не зазначено умови оплати за товар; 2) в графі 70 «Remittance Information» (інформація про переказ коштів) SWIFT-повідомлення від 09.11.2019, поданого декларантом до митного оформлення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 53 МКЦУ, зазначено «PMNT (payment) for fabrics cntr №1006/19-01» (оплата за тканини по контракту №1006/19-01), тоді як пунктами 4.1 та 4.2 статті 4 «Умов платежів» контракту від 10.06.2019 №1006/19-01 передбачено, що «оплата здійснюється покупцем шляхом внесення передоплати в розмірі 100% (сто відсотків) вартості товару та оплата за товар буде проводитись шляхом оплати покупцем виставленого продавцем інвойсу на товар» - декларантом до митного оформлення не подано об'єктивних, документально підтверджених даних щодо здійснення попередньої оплати за товар відповідно до виставленого продавцем інвойсу від 02.10.2019 №НТ/1869/2019; 3) відповідно до інвойсу від 02.10.2019 №НТ/1869/2019 на суму 85193,08 USD, товар поставляється на умовах CIF (вартість, страхування та фрахт), тоді як в графі 52 митної декларації країни відправлення від 07.10.2019 №924 вказано вартість товару 85193,08 USD на умовах поставки CFR (вартість та фрахт); 4) декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки CIF витрат, пов'язаних з страхуванням товару до названого порту призначення та відомостей щодо здійснення попередньої оплати за товар».
На підставі вимог статей 53, 54 Митного кодексу України повідомлено декларанта про необхідність надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів (за наявності), а саме: - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включено у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню: - виписку з бухгалтерської документації; - ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; - висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини.
На виконання вимог контролюючого органу позивачем подано лист від 10.12.2019 №1012019/01, в якому зазначено про прийняття рішення щодо завершення митного оформлення на підставі документів, які було додано до митної декларації №UA100120/2019/414310 від 09.12.2019.
Київською митницею Держмитслужби прийнято рішення від 10.12.2019 №UA100120/2019/000127/2 про коригування митної вартості та відмовлено позивачу в митному оформленні (випуску) товару, у зв'язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100120/2019/10002.
З метою здійснення митного оформлення товару та випуску товарів у вільний обіг, позивачем подано митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100120/2019/414445, з урахуванням рішення про коригування митної вартості, що призвело до завищення розміру митних платежів на загальну суму 29983,98 грн.
На підставі статті 55 Митного кодексу України позивачем надіслано відповідачу листа від 21.02.2020 №2102/20-02 про визнання заявленої митної вартості товару в розмірі 85193,08 грн., скасування рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 10.12.2019 №UA100120/2019/000127/2, та повернення фінансової гарантії в розмірі 29983,98 грн. Стосовно вказаного листа у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо результатів його розгляду відповідачем.
Вважаючи протиправним рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся з позовом до суду про його оскарження.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Основним нормативним актом, що регламентує питання митної справи, є Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI.
Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша). Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: - декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга). У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (пункти 1-8 частини третьої). У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: - виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; - довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; - розрахунок ціни (калькуляцію) (частина четверта).
Згідно статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина перша). Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу(частина друга). За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (частина третя). Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: - упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; - у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; - у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; - проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; - звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; - застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю (частина п'ята). Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста).
За висновком суду, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тощо.
Під час судового розгляду судом встановлено, що передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України документи, які були подані позивачем до митного оформлення, а саме: митна декларація №UA100120/2019/414310, зовнішньоекономічний контракт від 10.06.2019 №1006/19-01, додаток №4 від 01.10.2019 до контракту, комерційний інвойс від 02.10.2019 №НТ/1869/2019, не містять у собі будь-яких розбіжностей чи недостовірних відомостей. За висновком суду, вказаних документів було достатньо для визначення ціни, що підлягає сплаті за товари, які ввозяться позивачем.
Водночас, у оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено розбіжності, які, на його думку, ставлять під сумнів достовірність заявленої декларантом митної вартості та не дають можливості визнати заявлену митну вартість товарів за першим методом.
Суд зазначає, що такі висновки відповідача не свідчать про наявність розбіжностей, які ставлять під сумнів правильність визначення митної вартості.
Так, умови оплати покупцем товару визначено пунктом 4.1 зовнішньоекономічного контракту від 10.06.2019 №1006/19-01 та додатком №4 від 01.10.2019 до нього. Обов'язкового зазначення в інвойсі умов оплати законодавством не передбачено.
Здійснення позивачем попередньої оплати товару на момент його митного оформлення підтверджується SWIFT-повідомленням від 09.11.2019 №NJBKLJBJO2QL0UV, згідно якого ТОВ «Текссол-С» здійснено переказ грошових коштів у сумі 85913,08 доларів США на користь Hudabia Textile. При цьому посилання у SWIFT-повідомленні на реквізити зовнішньоекономічного контракту, а не на реквізити інвойсу жодним чином не впливає числовий показник заявленої декларантом митної вартості товару.
Відповідно до умов зовнішньоекономічного контракту від 10.06.2019 №1006/19-01, додатку №4 від 01.10.2019 до нього, комерційного інвойсу від 02.10.2019 №НТ/1869/2019 та митної декларації №UA100120/2019/414310, поставка товару відбувалась на умовах CIF Одеса, Україна. Згідно з міжнародними комерційними умовами Incoterms 2010 - CIF (англ. Cost, Insurance and Freight (… named port of destination), або Вартість, страхування і фрахт (… назва порту призначення) - термін інкотермс, означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, але ризик втрати чи ушкодження товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять із продавця на покупця. Однак, за умовами терміну CIF на продавця покладається також обов'язок придбання морського страхування на користь покупця проти ризику втрати й ушкодження товару під час перевезення.
Відтак, обов'язок щодо оплати страхування вантажу, який поставляється на умовах СІF (Incoterms 2010) лежить на продавцеві/постачальнику товару і вартість страхування вже включено до ціни товару, що підтверджується наданим декларантом страхових полісом від 02.10.2019 №SPI/D/P007/0000000044/1019/094-0, укладеним від імені Hudabia Textile. При цьому помилкове зазначення у експортній декларації країни відправлення умов поставки CFR замість СІF не може бути достатньою підставою для висновку митного органу про недостовірність поданих декларантом документів на підтвердження митної вартості задекларованого товару, оскільки умови поставки, зазначені позивачем у поданій до митного оформлення декларації №UA100120/2019/414310, підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а саме зовнішньоекономічним контрактом від 10.06.2019 №1006/19-01, додатком №4 від 01.10.2019 до нього, комерційним інвойсом від 02.10.2019 №НТ/1869/2019, страхових полісом від 02.10.2019 №SPI/D/P007/0000000044/1019/094-0, що виключає сумнів у здійсненні поставки товару на інших умовах, ніж CIF Одеса, Україна (Incoterms 2010).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності документів та відомостей, поданих декларантом контролюючому органу разом з митною декларацією №UA100120/2019/414310, у оформленні якої відповідачем було відмовлено.
Як убачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів: «Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару №1 - митна декларація від 19.11.2019 №UA807190/2019/24718».
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина перша). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта). У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу(частина п'ята). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина шоста).
Частиною шостою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (пункти 1-4).
Згідно частини першої статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З оскаржуваного рішення убачається, що підставою для застосування резервного методу слугували встановлені контролюючим органом розбіжності в документах, які судом спростовано та визнано необґрунтованими. Крім того, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
В порушення наведених норм Митного кодексу України, оскаржуване рішення не містить: обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов їх поставки. Відповідачем не зазначено, митна вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.
Судом витребовувалась у відповідача митна декларація від 19.11.2019 №UA807190/2019/24718, що слугувала джерелом інформації, яким користувався митний орган під час прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, з метою встановлення обґрунтованості застосування контролюючим органом резервного методу митної вартості. Втім, відповідачем не надано суду зазначеної декларації.
Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA100120/2019/000127/2 від 10.12.2019, тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
За приписами статті 55 Митного кодексу України, у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина сьома).
Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються (частина восьма).
У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом (частина дев'ята).
Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев'ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом (частина десята).
Судом встановлено, що на підставі статті 55 Митного кодексу України позивачем надсилався відповідачу лист від 21.02.2020 №2102/20-02 про визнання заявленої митної вартості товару в розмірі 85193,08 грн., скасування рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 10.12.2019 №UA100120/2019/000127/2, та повернення фінансової гарантії в розмірі 29983,98 грн.
Таким чином, в силу приписів статті 55 Митного кодексу України був зобов'язаний протягом 5 робочих днів з дати подання позивачем вказаного листа винести письмове рішення про визнання заявленої митної вартості та скасування рішення про коригування заявленої митної вартості або надати обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів.
Втім, відповідачем не надано суду доказів про результати розгляду листа від 21.02.2020 №2102/20-02, яким ТОВ «Текссол-С» надано додаткові документи, та доказів прийняття відповідачем будь-якого рішення за результатами такого розгляду, про наявність таких доказів суду не повідомлено, клопотань з цього приводу не заявлено.
Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Київської митниці Держмитслужби, яка полягала в нескасуванні рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100120/2019/000127/2 від 10.12.2019 відповідно до частини десятої статті 55 Митного кодексу України у зв'язку з ненаданням Київською митницею Держмитслужби обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, наданих разом із листом товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» №2102/20-02 від 21.02.2020.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини та положення проаналізованого законодавства, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» є обґрунтованими, відповідно, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4201,00 грн. (платіжне доручення від 04.06.2020 №4103). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 7500,00 грн.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята). У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відтак, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги від 25.06.2019 №5/25062019, додаткову угоду №1 від 01.06.2020 до договору, акт від 02.07.2020 №14 про надання адвокатських послуг до договору про надання правової допомоги від 25.06.2019 №5/25062019, рахунок від 02.07.2020 №14/5/25062019 на суму 7500,00 грн., платіжне доручення від 06.07.2020 №4187 на суму 7500,00 грн.
Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: ознайомлення з рішенням Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100120/2019/000127/2 від 10.12.2019, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо оскарження рішення в судовому порядку - 1500,00 грн.; формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви клієнта про визнання протиправним та скасування рішення та їх збір - 1000,00 грн.; підготовка позовної заяви клієнта до суду - 3500,00 грн.; ознайомлення з відзивом Київської митниці Держмитслужби, підготовка відповіді на відзив - 1500,00 грн. Всього разом - 7500,00 грн.
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Так, ознайомлення з обставинами порушення, розробка стратегії з метою реєстрації позивача платником єдиного податку 3 групи, переговори про припинення порушень контролюючим органом прав клієнта не пов'язані з безпосередньою підготовкою та зверненням позивача до суду. Позовна заява (викладена на 4 аркушах) та обсяг доданих до позовної заяви доказів (копія листа та копія витягу з ЄДР) є досить незначними та не потребують багато часу для їх виготовлення та завірення копій.
На думку суду, заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.
З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, розгляд справи у порядку спрощеного провадження, обсяг та зміст позовної заяви, відповіді на відзив, незначної ціни позову (29983,98 грн.), суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 3500 грн. за підготовку позову та його подання до суду, в тому числі, збирання доказів, підготовку та подання відповіді на відзив .
Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4204,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн., разом - 7704,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Київської митниці Держмитслужби.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Київської митниці Держмитслужби, яка полягала в нескасуванні рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100120/2019/000127/2 від 10.12.2019 відповідно до частини десятої статті 55 Митного кодексу України у зв'язку з ненаданням Київською митницею Держмитслужби обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, наданих разом із листом товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» №2102/20-02 від 21.02.2020.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA100120/2019/000127/2 від 10.12.2019.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» судові витрати в розмірі 7704,00 грн. (сім тисяч сімсот чотири грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Київської митниці Держмитслужби.
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (ідентифікаційний код 35892372, місцезнаходження: 08138, Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, хутір Фермерський, вул. Вишнева, 12-А).
Відповідач - Київська митниця Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 28 жовтня 2020 року.