29 жовтня 2020 року № 320/7674/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 19.03.2020, внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, оформене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 09.07.2020 №96;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працезданих осіб на 01 січня 2020 року, як інваліду 2 групи з 19.03.2020, внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням попередніх виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження служби в зоні антитерористичної операції, отримав травму, яка спочатку призвела до встановлення ІІІ групи інвалідності, за яку відповідачем була виплачена одноразова грошова допомога в сумі 182700,00 грн., а в подальшому - до встановлення ІІ групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку з чим вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" внаслідок втановлення вищої групи інвалідності. З метою отримання вказаної одноразової допомоги, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в подальшому направив висновок до Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, однак останнім було відмовлено у її призначенні. Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача в письмовому відзиві поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, з тих підстав, що позивачу під час первинного огляду було встановлено третю групу інвалідності з 19.05.2014, а 19.03.2020, тобто за спливом дворічного строку, під час повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, що позбавляє позивача на отримання одноразової грошової винагороди.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з листопада 2012 року до 19.05.2014 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, зокрема, у військовій частині -польова пошта НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини-польова пошта НОМЕР_1 від 19.05.2014 №40 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) та виключено зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до довідки №2622 від 05.08.2013, свідоцтва про хворобу №97, довідки від 12.09.2013 №845 солдат за контрактом ОСОБА_1 15.07.2013 внаслідок приземлення з парашутом невдало приземлився на маленький пагорб, отримав травму: закритий компресійний перелом тіла L1 хребця І ст. Травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10ААВ №830481 від 04.06.2014 позивачу з 19.05.2014 до 01.07.2015 первинно встановлена ІІІ група інвалідності. Причина інвалідності: травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, внаслідок встановлення позивачу третьої групи інвалідності Міністерством оборони України було виплачено йому 182700,00 грн.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААА №206576 від 22.06.2015 позивачу з 03.06.2015 до 01.10.2018 повторно встановлена ІІІ група інвалідності. Причина інвалідності: травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №101511 від 17.10.2018 позивачу з 21.09.2018 до 01.11.2021 повторно встановлена ІІІ група інвалідності. Причина інвалідності: травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
У подальшому, відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №865937 від 20.03.2020, позивачу з 19.03.2020 до 01.04.2023 повторно встановлена ІІ група інвалідності. Причина інвалідності: травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
24.03.2020 позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем була подана до Житомирського ОВК заява про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, з відповідним пакетом документів, за результатом розгляду яких Житомирський ОВК направив до Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок про можливість виплати позивачу одноразової грошової допомоги.
Натомість, 09.07.2020 на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було прийнято рішення, оформлене протоколом №96, про відсутність підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги .
Обґрунтовуючи таке рішення, відповідач зазначив, що позивачу 19.05.2014 під час первинного огляду органами МСЕК було встановлено третю групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а 19.03.2020 під час повторного огляду визнано особою з інвалідністю ІІ групи, тобто зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно зі ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У частині першій статті 16 Закону № 2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 частини 2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частини першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Приписами частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.
Згідно із пунктом 8 Постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, зазначеними вище нормами Закону № 2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як зазначалося вище, за наслідками первинного огляду, з 19.05.2014, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку з чим ОСОБА_1 виплачена грошова допомога у розмірі 182700,00 грн.
Після спливу дворічного терміну, встановленого вищевказаним Законом, але в межах визначеної дати чергового переогляду, а саме з 19.03.2020 за наслідками повторного огляду позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби.
Таким чином, позивачу встановлено вищу групу інвалідності (змінено) понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.
Разом з тим, суд ураховує, що Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на зазначене, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 21 квітня 2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
У свою чергу, стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 та від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Таким чином, на думку суду, твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після первинного встановлення ІІІ групи інвалідності та встановлення інвалідності ІІ групи, є помилковими.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в рішенні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 09.07.2020 №96, не наведено.
При цьому суд зазначає, що встановлення позивачу з 19.03.2020 ІІ групи інвалідності у зв'язку з травмою, так, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби є підставою для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому частиною першої статті 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення вищої групи інвалідності, відповідач діяв всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що в даному випадку, найбільш ефективним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.07.2020 №96 та зобов'язання Міністерства оборони України призначити, нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працезданих осіб на 01 січня 2020 року, як інваліду 2 групи з 19.03.2020, внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням попередніх виплат.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідач не довів правомірності своїх дій та прийняття рішення про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 229, 242-246, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 19.03.2020, внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, оформене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 09.07.2020 №96.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працезданих осіб на 01 січня 2020 року, як інваліду 2 групи з 19.03.2020, внаслідок травми, так, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням попередніх виплат.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Василенко Г.Ю.