ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" жовтня 2020 р. справа № 300/2201/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу період роботи з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.09.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива» та у призначенні пенсії, а також зобов'язання відповідача зарахувати трудовий стаж позивача з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.09.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива» та призначити пенсію по ІІІ групі інвалідності загального захворювання з дня подання заяви про призначення пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в порушення норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до трудового стажу періоди його роботи з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.09.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива» та, як наслідок, відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 01.10.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 29.10.2020. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просила суд в задоволенні позову відмовити та зазначила, що спірним рішення №1105 від 19.06.2020, яке винесено відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду в області, відмовлено позивачу в призначенні пенсії по інвалідності, оскільки на день звернення за пенсією він не мав достатнього страхового стажу. Відповідач зазначає, що архівна довідка не підтверджує роботу позивача у спірні вищезазначені періоди через відсутність книг трактористів за 1993, 1994, 1995,1997,1998 роки. Зазначені обставини, на думку представника відповідача, доводять правомірність відмови в зарахуванні спірних періодів роботи до трудового стажу позивача, та, як наслідок - відмови у призначенні пенсії по ІІІ групі інвалідності.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 у червні 2020 року подав до пенсійного органу заяву про призначення йому пенсії по інвалідності.
Відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії рішенням від 19.06.2020 за №1105 (а.с. 10). У вказаному рішення відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.09.1999 - ССВ «Загір'я», оскільки у трудовій книжці дописані накази на звільнення, а архівна довідка не підтверджує зазначені періоди роботи через відсутність книг трактористів за 1993, 1994, 1995, 1997, 1998 роки. Також не зарахований період роботи з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива» через відсутність індивідуальних даних у відомостях про застраховану особу.
Вважаючи таку відмову відповідача щодо незарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії позивачу, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів частин 1-2 статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно положень частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та ІІІ груп: від 56 років до досягнення собою 59 років включно - 14 років.
Судом встановлено, що згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №835517, ОСОБА_1 з 03.03.2020 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання (а.с. 9).
Крім того, суд зазначає, що Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд також звертає увагу, що пенсійний орган зобов'язаний призначати, здійснювати нарахування пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.
Як встановив суд, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та частково підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди, а також суд не встановив жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Так, згідно запису трудової книжки №3, позивача прийнято на роботу в спілку селян «Нива» трактористом на підставі наказу №2 від 22.11.1992. Згідно запису трудової книжки №4 позивач у зв'язку із роз'єднанням господарства переведений у спілку власників «Загір'я» на підставі наказу №4 від 20.03.1996 (а.с. 12).
Згідно запису трудової книжки №5, позивача прийнято на роботу ССВ «Загір'я» на посаду бригадира на підставі наказу №1 від 21.03.1996. Згідно запису трудової книжки №6 позивач звільнений із роботи за власним бажанням на підставі наказу №1 від 01.02.1999 (а.с. 12).
Тобто в частині позовних вимог позивача щодо зарахування його періоду роботи з 02.02.1999 по 01.09.1999 у ССВ «Загір'я» слід відмовити, оскільки, як уже наголосив суд, згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , останній працював у ССВ «Загір'я» у період з 21.03.1996 по 01.02.1999.
Крім того, згідно запису трудової книжки №9, позивача прийнято на роботу в СГВК «Нива» на сезонні роботи комбайнером на підставі наказу №2 від 05.04.2000. Згідно запису трудової книжки №10 позивач у зв'язку із закінченням сезонних робіт звільнений з роботи на підставі наказу №3 від 26.10.2000 (а.с. 13).
Всі вищевказані записи у трудовій книжці скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії.
Отже, позивач у спірні періоди, за винятком періоду з 02.02.1999 по 01.09.1999, згідно записів трудової книжки здійснював свою трудову діяльність спілці селян «Нива», ССВ «Загір'я» та у СГВК «Нива».
Також суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Враховуючи наведене, а також те, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 відповідачем не надано, на переконання суду, пенсійний орган протиправно відмовив зарахувати періоди роботи позивача з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.02.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива».
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, суд відмічає, що внаслідок відсутності у пенсійного органу індивідуальних відомостей про застраховану особу (позивача), на що посилається відповідач у оскарженому рішенні про відмову у призначенні пенсії, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива», що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в зарахування позивачу до трудового стажу вищевказаного періоду роботи з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.02.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива» є обґрунтованими, а тому слід відповідача зобов'язати зарахувати вказаний період до трудового стажу ОСОБА_1 .
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування спірного періоду роботи з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.02.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива» до трудового стажу.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.
З огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, в частині визнання дій відповідача протиправними щодо відмови зарахування позивачу до стажу періоду роботи з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.02.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива», а також зобов'язання відповідача зарахувати до трудового стажу вищевказаний період роботи.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає частковому стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 1 121,06 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправними дій та зобов'язання до їх вчинення, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) щодо відмови у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) періодів роботи з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.02.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до трудового стажу роботу з 22.11.1992 по 20.03.1996 у спілці селян «Нива», з 21.03.1996 по 01.02.1999 - ССВ «Загір'я», з 04.04.2000 по 29.10.2000 - у СГВК «Нива».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) про призначення пенсії по інвалідності із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 1 121,06 (одна тисяча сто двадцять одна) грн. 06 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.