29 жовтня 2020 року м. Житомир справа № 240/10877/20
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №603346 від 16.10.2019 про примусове виконання виконавчого напису, вчиненого Приватним нотаріусом КМНО Харою Наталією Станіславівною.
В обґрунтування позову вказано, що спірна постанова винесена з порушенням частини 2 статті 24 закону України "Про виконавче провадження", не за зареєстрованим місцем проживання боржника. Більш того, жодного майна (коштів) у м.Києві у нього немає. Будь-яких договорів з АТ "Перший Український Міжнародний Банк" ніколи не укладав.
Ухвалою від 20.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 30.07.2020.
В судове засідання сторони не з"явилися, на адресу суду не повернулися повідомлення про вручення повісток. У зв"язку з цим, розгляд справи відкладено на 01.09.2020.
26.08.2020 на адресу суду надійшов відзив на позов від відповідача. В обґрунтування відзиву відповідач повідомив, що виконавче провадження відкрито за місцем знаходження майна боржника, а саме, грошових коштів, у відповідності до ч.2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження". При прийнятті до виконання виконавчого документу не було виявлено жодної з передбаченої законом підстав для його повернення стягувачу та відмови у відкритті виконавчого провадження.
26.08.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
01.09.2020 розгляд справи було відкладено, у зв"язку з неявкою сторін до 14.09.2020.
14.09.2020 розгляд справи було відкладено на 28.09.2020, у зв"язку з неявкою сторін. Явку позивача визнано обов"язковою.
28.09.2020 позовну заяву залишено без руху для надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Ухвалою від 19.10.2020 визнано поважними причини пропуску звернення до суду з позовом та поновлено такий строк. Судове засідання призначено на 29.10.2020.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з"явилися. Представник позивача надіслав заяву про розгляд справи без їх участі.
Відповідача в судове засідання не з"явився, повідомлений про розгляд справи належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Третя особа в судове засідання не з"явилася, повідомлена про розгляд справи у передбаченому законом порядку, про причини неявки суд не повідомила.
У відповідності до ч.9 ст.205 суд вважає за можливе справу розглянути у порядку письмового провадження без участі сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
16.10.2019 Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольгою Леонідівною винесено постанову про відкритя виконавчого провадження ВП603346 з примусового виконання виконавчого напису №22778 від 26.09.2019, виданого Приватним нотаріусом КМНО Харою Н.С. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 на користь АТ "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості у розмірі 18942,09 грн.
Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Частиною 1 статті 26 Закону №1404-VII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону №1404-VIII, у заяві про примусове виконання рішення стягувач, у відповідності до вимог частини 3 статті 26 ЗУ "Про виконавче провадження", має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 48 Закону №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Отже, примусове виконання рішень здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом №1404-VII випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з ч.1,2 ст. 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII) виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
За приписами ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення, в якій стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон №1404-VIII визначає вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, право приватного виконавця відкрити виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює свою діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Таким чином, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місце знаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та, відповідно, на яку розповсюджується компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. В протилежному випадку - виконавчий документ повертається стягувачу приватним виконавцем без прийняття його до виконання як такий, що пред'явлений не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом в постанові у справі №804/6996/17 від 08.04.2020.
Виконавчим округом відповідача є місто Київ. Тому, відповідач має право здійснювати дії щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, в тому числі і щодо відкриття виконавчого провадження, при умові що місце знаходження майна боржника або місцем реєстрації боржника є місто Київ.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 НОМЕР_1 , виданого Бердичівським МРВ УМВС України в Житомирській області від 05.04.1996, його місце проживання з 11.08.2015 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, відповідач посилається на те, що виконавче провадження відкрито за місцем знаходження майна боржника - рахунку, відкритого у місті Києві.
Так, у матеріалах справи міститься лист АТ "Перший Український Міжнародний Банк" від 09.10.2019, у якому міститься інформація про те, що у ОСОБА_1 є рахунок НОМЕР_2 від 02.04.2013, відкритий в АТ "Перший Український Міжнародний Банк", який розташований за адресою: м.Київ, вул.Андріївська,4.
В той же час, відповідно до статті 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 1.27 ст. 1 Закону України №2346-III від 5 квітня 2001 року "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон України №2346-III), платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Пунктом 3.1 ст. 3 Закону України №2346-III визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно з п. 7.1 ст. 7 Закону України №2346-III, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.
Таким чином, наявність самого рахунку у банку, за відсутності на ньому коштів чи цінностей, не породжує цивільні права та обов'язки, оскільки рахунок це - засіб, механізм, спосіб безготівкового здійснення розрахунків, отримання готівки чи інший спосіб розпорядження коштами, що на ньому знаходяться за волевиявленням власника цих коштів.
Відтак, наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м.Києві, на думку суду, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника, зокрема, його грошових коштів, оскільки матеріали справи не містять доказів, що на рахунку, відкритому у АТ "Перший Український Міжнародний Банк" , знаходяться грошові кошти позивача, що б давало підстави вважати їх майном боржника. Судом не встановлено, а відповідачем не надано доказів наявності таких коштів на рахунку на момент відкриття виконавчого провадження.
Вказана у виконавчому написі інформація про наявність відкритого банківського рахунку у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві без перевірки приватним виконавцем інформації щодо місцезнаходження майна (коштів) на час вчинення відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону №1404-VII, у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог частини 5 статті 24 Закону №1404-VII щодо з'ясування з достовірних джерел інформації про місце про наявність у боржника коштів на банківському рахунку.
Посилання відповідача на те, що закон України "Про виконавче провадження" не передбачає проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження, суд вважає необґрунтованими.
Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону №1404-VIIІ, передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Тобто, Законом №1404-VIIІ саме на виконавця покладено обов'язок встановити чи пред'явлено виконавчий документ за належним місцем виконанням, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1404-VIIІ.
Таким чином, питання з'ясування місця проживання боржника та/або місця розташування його майна передує відкриттю виконавчого провадження та має вирішальне значення для вирішення питання про те чи дотримано порядок пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Однак, відповідач, всупереч вищезазначеній нормі, при відкритті виконавчого провадження не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі.
Матеріали виконавчого провадження, не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач на час відкриття виконавчого провадження має зареєстроване місце проживання (проживає) або майно у місті Києві.
Щодо посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 вересня 2018 року у справі №905/3542/15, суд зазначає наступне.
У пункті 19 Постанови Верховного Суду №905/3542/15 від 10 вересня 2018 року зазначено, зокрема: частині 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України "Про виконавче провадження", у якому йдеться про "кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках".
Водночас, предметом розгляду у наведеній справі було, зокрема, визнання неправомірною постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника, а виконавче провадження відкрите з виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову, в якій був зазначений банківський рахунок. Також, у вказаній справі була надана оцінка правовідносинам щодо рахунків юридичної особи у банку, тоді як у адміністративній справі що розглядається, йде мова про рахунок фізичної особи за відсутності доказів, що на рахунку позивача обліковуються грошові кошти (будь-яка сума), належні боржникові - позивачу.
Постанова Верховного суду від 27.12.2019 у справі №905/584/19 прийняття за інших фактичних обставин справи, тому посилання відповідача на висновки, викладені у ній, суд до уваги не приймає.
Крім того, позивач у позовній заяві вказав на те, що жодних рахунків не відкривав, договорів з АТ "Перший Український Міжнародний Банк" не укладав.
Отже, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності свідчили б про наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, у межах виконавчого округу міста Києва.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна порушила правила територіальної діяльності приватних виконавців, протилежного не доведено, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір слід стягнути з відповідача.
В той же час, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу за підготовку позовної заяви, адвокатського запиту, консультації, що будуть складати приблизно 10000 грн.
Разом з тим, відповідно до ч. ч. 3- 5 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Проте, на підтвердження складу та розміру судових витрат на правничу допомогу, а також понесення судових позивачем не надано жодного документу, окрім ордеру адвоката, тому суд відмовляє у відшкодуванні позивачу витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни (вул.Ю.Поправки,6, офіс,19, м.Київ 94, 02094) про відкриття виконавчого провадження ВП №603346 від 16.10.2019 з примусового виконання виконавчого напису Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харої Наталії Станіславівни (вул.Січових Стрільців,37-41, оф.215, м.Київ 54, 01054).
Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни (вул.Ю.Поправки,6, офіс,19, м.Київ, 02094) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Капинос