Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 жовтня 2020 р. Справа№200/13063/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні,
08.11.2019 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову Позивач зазначив, що 08.05.2017 року його було звільнено зі служби в поліції відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області № 219 о/с. В день звільнення позивача повний розрахунок по грошовому забезпеченню не був здійснений відповідачем. Позивачем не було використано додаткову відпустку строком 14 календарних днів на рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 та 2017 роки.
Просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік;
- стягнути з Відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік у сумі 11248,80 грн. за 24 календарних дні;
- стягнути з Відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15.05.2017р. по день винесення рішення. На день подання позову сума складає 480515,50 грн.
Ухвалою суду від 13 листопада 2019 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем 10.12.2019 року до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про Національну поліцію» законодавством не передбачена. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 17 грудня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік у кількості 28 діб, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік у кількості 28 діб, у розмірі 10 823,40 грн. (десять тисяч вісімсот двадцять три гривні 40 копійок).
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду позовних вимог про стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні.
Провадження у справі зупинялося з 27 лютого 2020 року по 19 жовтня 2020 року.
05 жовтня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з Відповідача на його користь кошти за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15.05.2017р. по день винесення рішення. З урахуванням принципу співмірності та пропорційності у сумі 92340,22 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 08.05.2017 року проходив службу в поліції.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 02.03.2016 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.
Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 219 о/с від 08.05.2017 року, позивача звільнено зі служби в поліції на пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 07.10.2019 року, в якій просив надати розрахунок кількості днів невикористаної додаткової відпустки, за період надання йому статусу учасника бойових дій по день звільнення з ГУНП в Донецькій області, інформацію про нарахування та виплату йому при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, довідку про його доходи у період з дня надання йому статусу учасника бойових дій по день звільнення помісячно.
Згідно відповіді Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 218зі/12/01-2019 від 15.10.2019 року, додаткова відпустка як учаснику бойових дій не замінюється грошовою компенсацією.
Як встановлено судом та не оскаржується сторонами, ОСОБА_1 протягом 2016 - 2017 років не використав відпустку, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», даний факт підтверджується листом ГУНП в Донецькій області № 218зі/12/01-2019 від 15.10.2019 року та відзивом на адміністративний позов.
Вважаючи невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати протиправною, позивач звернувся до суду.
Рішенням від 17 грудня 2019 року у даній справі адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік у кількості 28 діб, стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, 2017 рік у кількості 28 діб, у розмірі 10 823,40 грн. (десять тисяч вісімсот двадцять три гривні 40 копійок).
Вирішуючи спірні правовідносини щодо стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95, ратифікованої Україною 30.06.1961р., незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наявність між сторонами спору про належні позивачу при звільненні суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, суд вважає необхідним застосування до спірних правовідносин частини другої статті 117 КЗпП України та критеріїв зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем служби в Національній поліції України є 08 травня 2017 року, з позовом про стягнення компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивач звернувся 08 листопада 2019 року, тобто більш ніж через два роки після звільнення.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути на його користь не виплачену компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки в розмірі 11248,80 грн. та компенсацію за затримку розрахунку в розмірі 480515,50 грн. (враховуючи зменшення позовних вимог - 92340,22 грн.).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає правомірним застосування у спірних правовідносинах критеріїв зменшення розміру відшкодування та стягнення на користь позивача 3000,00 грн.
У відповідності до вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд при вирішенні цієї справи застосовує останні правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що пред'явлений позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України - відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, б. 86, ідентифікаційний код юридичної особи 40109058) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.05.2017 року по 30.10.2020 року в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системиапеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.В. Череповський