12 жовтня 2020 року Справа № 160/8904/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮркова Е.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту Дніпровської міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережного управління соціального захисту Дніпровської міської ради з вимогами:
- визнати протиправним рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради № 2435 від 12.02.2020 р. “Про відмову ОСОБА_1 ”;
- зобов'язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідку про взяття на облік внутрішньо переміщену особу.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у 2014 році в результаті уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, чисельних порушень прав людини була змушена покинути своє місце проживання разом зі своєю сестрою та її малолітніми дітьми та переїхати до м. Дніпро, де мешкає разом із родиною своєї сестри у будинку, належному батькам чоловіка останньої та офіційно працювала на різних посадах. 07.02.2020 р. позивач звернулась до відповідача з заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу, проте рішенням від 12.02.2020 р. № 2435 їй було відмовлено у видачі довідки, мотивуючи тим, що в наданих документах відсутня відмітка про реєстрацію проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на момент переміщення. Позивач вказує, що наданими до заяви про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу документами підтверджено факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, а також факт проживання на момент переміщення, а саме: м.Луганськ. Наявними документами підтверджено, що позивач підпадає під ознаки, наведені у статті 1 Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, отже відмова у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщену особу є безпідставною.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року відкрито провадження у даній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
02.09.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.. № 54191/20), в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на момент їх виникнення, зокрема, залишення свого місця проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту. Вважає, що позивачем до матеріалів справи додано неналежні докази для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 Закону, а саме: акт обстеження соціальних умов проживання складено 26.03.2002 р., тобто не на день виникнення обставин зазначених у статті 1 Закону; довідку про склад сім'ї видано без дати, що не може бути прийнято судом до уваги; рішення Виконавчого комітету Жовтневої районної у місті Луганську ради від 20.08.2002 р. про закріплення частки майна за неповнолітньою ОСОБА_1 не свідчить про право власності. Згідно запитуваної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, відсутні відомості про наявність нерухомого майна за фізичною особою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); диплом про повну загальну середню освіту та диплом кваліфікованого робітника видано у червні 2013 року та згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 запис № 2 ОСОБА_1 відрахована зі складу учнів 30.06.2013 р.. Одночасно позивач надала паспорт серія НОМЕР_3 від 20.05.2011 р. та талон про зняття з реєстрації місця проживання в Україні, з якого вбачається, що позивач знята з реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 з 19.06.2013 р. Отже, всі наведені позивачем докази свідчать про те, що на початок проведення антитерористичної операції - 07.04.2014 року - вона не проживала на території, де проводились дії АТО.
15.09.2020 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, згідно якого відповідачем залишено поза увагою той факт, що позивачем у відповідності до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» надано всі документи на підтвердження того, що позивач проживала та отримувала освіту саме в районі проведення антитерористичної операції; зазначені відповідачем обставини не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем доказами, які у своїй сукупності підтверджують, що позивач підпадає під ознаки внутрішньо переміщеної особи, наведені у статті 1 Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилась у м.Луганськ, що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим міським відділом реєстрації актів громадського стану Луганського обласного управління юстиції 02.11.2001 р. серія номер НОМЕР_4 . 20.05.2011 р. зареєстровано місце проживання позивача: АДРЕСА_1 .
26.09.2018 року Лисичанським міським відділом Управління ДМС у Луганській області (код підрозділу 4430) ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_5 .
21.01.2020 року Головним управлінням ДМС у Дніпропетровській області видано ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 .
Згідно талона зняття з реєстрації місця проживання в Україні від 19.06.2013 року, ОСОБА_1 знята з попереднього місця реєстрації: АДРЕСА_1 , з вибуттям до місця: АДРЕСА_2 .
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 отримана повну загальну середню освіту, що підтверджено атестатом про повну загальну середню освіту НОМЕР_7 , виданим ДНЗ «Комісарівське професійне училище-агрофірма» 27.06.2013 року.
Згідно довідки Щотівської обласної загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів № 244 від 29.06.2010 року, ОСОБА_1 навчалась в Щотівській обласній загальноосвітній школі-інтернат І-ІІ ступенів.
07.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Лівобережного управління соціального захисту Дніпровської міської ради з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у зв'язку із вимушеною зміною постійного місця проживання із зазначенням обставин, що спричинили внутрішнє переміщення.
Рішенням Лівобережного управління соціального захисту Дніпровської міської ради від 12.02.2020 року № 2435 “Про відмову у видачі довідки ОСОБА_1 ” ОСОБА_1 відмовлено у взятті на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції відповідно до п.п.4, 5 п.10 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», п.п.4 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», у зв'язку з відсутністю у заявниці в документі, що посвідчує особу, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутністю доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно - територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
На підставі частини 2 статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок обліку внутрішньо переміщених осіб регулюється Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VІІ, та постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, яким затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Згідно статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.
Так, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.
Відповідно до частин 1-3 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 10 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо:
1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону;
2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;
3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення;
4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;
5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.
Так, у спірному рішенні відповідач посилається на відсутність у заявниці в документі, що посвідчує особу, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутністю доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно - територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення.
Разом з тим, за приписами частини 7 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).
Аналізуючи зміст викладеної норми, суд робить висновок, що перелік доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», не є вичерпним.
Як вже судом встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилась у м.Луганськ, що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим міським відділом реєстрації актів громадського стану Луганського обласного управління юстиції 02.11.2001 р. серія номер НОМЕР_4 .
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримана повну загальну середню освіту, що підтверджено атестатом про повну загальну середню освіту НОМЕР_7 , виданим ДНЗ «Комісарівське професійне училище-агрофірма» 27.06.2013 року.
Також згідно талона зняття з реєстрації місця проживання в Україні від 19.06.2013 року, ОСОБА_1 знята з попереднього місця реєстрації: АДРЕСА_1 , з вибуттям до місця: АДРЕСА_2 .
26.09.2018 року Лисичанським міським відділом Управління ДМС у Луганській області (код підрозділу 4430) ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України № НОМЕР_5 .
Крім того, судом встановлено, що м.Луганськ, м. Лисичанськ, смт Комісарівка, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.12.2015 року № 1275-р відноситься до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
На підставі викладеного у сукупності суд робить висновок, що позивачем до Лівобережного управління соціального захисту Дніпровської міської ради було надано докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.
У подібних правовідносинах, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону. Зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обовязків осіб, національні органи зобовязані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
З урахуванням вимог законодавства України, а також встановлених обставин, суд прийшов до переконання, що відповідач відмовляючи у взятті на облік ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи, діяв всупереч законодавству, а отже рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради № 2435 від 12.02.2020 р. є таким, що порушує конституційне право позивача на гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, оскільки позивач змушена була покинути постійне місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту.
Згідно частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Лівобережного управління соціального захисту Дніпровської міської ради (вул.Петра Калнишевського, буд.55, м.Дніпро, 49051, ІК в ЄДРПОУ 42788389) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради № 2435 від 12.02.2020 р. “Про відмову у видачі довідки ОСОБА_1 ”.
Зобов'язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради зареєструвати ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщену особу, та видати довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 12 жовтня 2020 року.
Суддя Е.О. Юрков