про відмову у забезпеченні позову
29 жовтня 2020 року ЛуцькСправа № 140/15470/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Димарчук Т.М., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
28.10.2020 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправною та скасування відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ) Любомльського району Волинської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, у формі наказу №117-УБД від 30.07.2020 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”, та зобов'язання надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території на території Підгородненської сільської ради (Любомльська ОТГ) Любомльського району Волинської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 0723383700:05:002:0483 загальною площею 48,5121 га.
Крім того, 28.10.2020, одночасно з позовною заявою, представник позивача - адвокат Мартинюк Д.В. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
Заява обґрунтована, зокрема, тим, що позивач як учасник бойових дій намагається отримати у власність земельну ділянку з 12.11.2019, подавши відповідне клопотання до розпорядника землі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.
Як вбачається із наказу №117-УБД від 30.07.2020 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”, земельна ділянка є частиною проінвентаризованої за кошти Державного бюджету земельної ділянки площею 48,5121 га, кадастровий номер 0723383700:05:002:0483, яка включена до переліку та в найближчий термін буде передана, відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, в комунальну власність Любомльській міській раді.
Отже, на час розгляду даного позову відповідач передасть земельну ділянку загальною площею 48,5121 га, кадастровий номер 0723383700:05:002:0483 у комунальну власність, що унеможливить подальше виконання рішення суду, оскільки відповідач не зможе виконати рішення суду про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою позивачу.
Заявник просить забезпечити позов шляхом заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області передавати у комунальну власність Любомльській міській раді земельну ділянку площею 48,5121 га, кадастровий номер 0723383700:05:002:0483 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи, у дводенний строк з дня її надходження.
Заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Згідно із частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За правилами частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19, та враховуються при вирішенні даної заяви.
На думку суду, мотиви, наведені представником позивача у заяві про забезпечення позову, не є підставами для забезпечення позову, визначеними пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, оскільки такі мотиви не свідчать про реальний характер загрози правам та законним інтересам заявника до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлюють настання, внаслідок невжиття таких заходів, обставин, які б переважали пов'язані із цим наслідки, й можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Суд враховує співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (третіх осіб) і вважає, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки посилаючись на наявність у нього правомірного очікування щодо земельної ділянки, яка на момент звернення до суду не перебувала у його користуванні (розпорядженні, власності), позивач, фактично, просить заборонити відповідачу вчиняти дії відносно зазначеної земельної ділянки в інтересах третіх осіб, щодо яких відсутні будь-які посилання на порушення (недодержання) ними (третіми особами) встановленого порядку отримання прав на земельну ділянку. Крім того, позивач не ставить питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність усієї земельної ділянки кадастровий номер 0723383700:05:002:0483, загальною площею 48,5121 га, а лише її частини.
Отже, на думку суду, обраний заявником захід забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії не може бути визнаний судом прийнятним та співмірним із заявленими позовними вимогами.
Стосовно наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Разом з тим, наведені у позовній заяві обставини не дозволяють однозначно й беззаперечно стверджувати про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу №117-УБД від 30.07.2020 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою”, а відтак і про наявність підстав для забезпечення позову, визначених пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України. При цьому, правомірність оскаржуваного наказу входить до кола обставин, які необхідно встановити під час розгляду судом справи по суті.
Отже, з поданої заяви про забезпечення позову, позовної заяви та доданих до неї документів, суд дійшов висновку про відсутність передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти певні дії належить відмовити.
Керуючись статтями 150 - 151, 154, 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Т.М. Димарчук