м. Вінниця
30 жовтня 2020 р. Справа № 120/5667/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Бертман Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання бездіяльності неправомірною та дій протиправними,-
до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання бездіяльності неправомірною та дій протиправними.
Ухвалою від 16.10.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін на 15:30 год. 27.10.2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на неправомірну бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), яка полягає у нездійсненні необхідних дій, а саме реєстрації заяви щодо виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/320/20-а у день її надходження. Також, зазначає про протиправність дій відповідача, що виявилися в несвоєчасному відкритті виконавчого провадження.
27.10.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки посилання позивача на частину 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» спростовуються даними з журналу обліку виконавчих проваджень за 02.10.2020 року, згідно яких датою отримання виконавцем виконавчого документа є 02.10.2020 року, а відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Виконавче провадження було відкрито 05.10.2020 року, враховуючи, що 03.10.2020 та 04.10.2020 вихідні дні.
Що стосується вимоги про визнання бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) протиправною, то дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає матеріально-правовим способам захисту порушеного права, так як визнавши бездіяльність протиправною не відбудеться відновлення порушених прав та інтересів позивача.
Ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеної секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 27.10.2020 року, у судовому засіданні оголошено перерву до 30.10.2020 року.
29.10.2020 року позивачем подано додаткові пояснення, у яких він посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові №800/369/17 від 26.06.2018 року, Верховного Суду у рішенні №9901/620/18 від 10.09.2018 року та вказує, що порушення строків вчинення передбачених законом дій є невідновлювальним, але суд може констатувати порушення.
У судовому засіданні 30.10.2020 року позивач заявлені позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини які викладені в позовній заяві, заяві про усунення недоліків позовної заяви та додаткових поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив наступне.
Згідно із відомостями з офіційного сайту Укрпошти поштове відправлення ОСОБА_1 №2102300415118 вручено відповідачу 01.10.2020 року о 13:17 год.
Відповідно до журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції 02.10.2020 року до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) надійшла заява ОСОБА_1 від 29.09.2020 року, у якій просив відповідача прийняти до виконання виконавчий лист №120/320/20-а.
02.10.2020 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслана Павлівна отримала виконавчий лист Вінницького окружного адміністративного суду №120/320/20-а від 29.09.2020 року, що підтверджується журналом обліку виконавчих проваджень.
05.10.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Русланою Павлівною розглянуто заяву ОСОБА_1 від 29.09.2020 року та відкрито виконавче провадження №63192689 з виконання виконавчого листа №120/320/20-а від 29.09.2020 року.
Позивач вважає, що всупереч вимогам частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" заяву не було зареєстровано в день отримання/надходження та відповідно несвоєчасно відкрито виконавче провадження, що негативно впливає на його право своєчасного й належного виконання рішення суду, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання на території України судових рішень визначається Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Як встановлено судом вище, позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасної реєстрації його заяви та діями, які полягають у несвоєчасному відкритті виконавчого провадження.
Надаючи оцінку таким посиланням, суд зазначає, що допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання її протиправною лише у разі, коли така бездіяльність безпосередньо вплинула на зміст та отримання зацікавленою особою бажаного результату.
Допущення суб'єктом владних повноважень недоліків (дефектів) у роботі може не пов'язуватись з змістом прийнятого рішення, а стосуватися процедури його прийняття. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок допущених недоліків (дефектів) прийняте рішення суперечитиме закону (тоді рішення є нікчемним), або допущені недоліки (дефекти) не вплинули на зміст прийнятого рішення (тоді наслідків для дійсності рішення не повинно наставати взагалі).
Стосовно ж недоліків (дефектів) суб'єкта владних повноважень при виконанні покладених функцій, то в залежності від їх характеру вони можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність рішення, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Вирішуючи вказаний спір, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постановах №813/1790/18 від 23.04.2020 року та №825/2328/16 від 22 травня 2020 року, відповідно до яких, межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Направляючи заяву про відкриття виконавчого провадження, позивач мав легітимні очікування та законні сподівання на те, що відповідачем буде прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з дотриманням вимог частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» та проводитимуться відповідні виконавчі дії.
Постанову про відкриття виконавчого провадження №63192689 відповідачем прийнято 05.10.2020 року.
Державний виконавець питання про відкриття виконавчого провадження вирішив на наступний робочий день з дня надходження до нього виконавчого документа, тобто з дотриманням вимог частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження».
В свою чергу, слід зазначити, що заява позивача про прийняття до виконання виконавчого листа надійшла до відповідача 01.10.2020 року, а зареєстрована була 02.10.2020 року та в цей же день передана державному виконавцю.
Вказана обставина не заперечується відповідачем та визнається у листі №К-55/ЗДПІ-20 від 09.10.2020 року, який направлявся в адресу позивача.
На думку суду, дії щодо реєстрації заяви позивача на наступний день після її надходження, хоча і свідчать про недотримання Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, однак містять ознаки формального дефекту, який не вплинув на правомірність очікуваного позивачем результату, тобто прийнятого відповідачем рішення про відкриття виконавчого провадження та проведення необхідних виконавчих дій.
Запроваджена Європейським судом з прав людини концепція недопущення надмірного формалізму, на переконання суду підлягає застосуванню не лише суб'єктом владних повноважень при виконанні покладених на нього функцій, але й учасником відповідних публічно-правових відносин.
Зокрема, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, а у разі встановлення порушень, захист прав повинен бути також не лише формальним, але й реальним.
Позивачем не доведено наявності порушення чи не визнання його прав та інтересів, зокрема тих, що впливали чи нівелювали б його очікуваний результат.
Суд звертає увагу, що право на судовий захист не є абсолютним, і при зверненні до суду особа повинна обґрунтувати, які правові наслідки для неї породжують оскаржувані дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою "Право на ефективний засіб юридичного захисту" вказує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на викладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №1340/4630/18 від 15 серпня 2019 року та № 826/4741/16 від 19 серпня 2020 року.
Щодо посилань позивача на порушення його права своєчасного й належного виконання рішення суду, то суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки процедура примусового виконання рішення суду наразі триває і не є закінченою, в тому числі не без обставин, які безпосередньо залежать від самого позивача.
Наведене підтверджується постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Бертман Руслани Павлівни ВП №63192689 від 21.10.2020 року про відкладення проведення виконавчих дій.
Разом з тим, судом не надається оцінка діям сторін під час виконавчого провадження, оскільки це виходить за межі предмету дослідження та судового контролю у даній справі.
При цьому, суд критично ставиться до додаткових пояснень позивача, у яких він посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові №800/369/17 від 26.06.2018 року та Верховного Суду у рішенні №9901/620/18 від 10.09.2018 року, оскільки вони стосуються інших правовідносин у яких судом встановлено наявність порушеного права, однак вказано на неможливість його відновлення. Під час розгляду даної справи порушених прав позивача судом не встановлено.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року, суд-
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028), ЄДРПОУ 43316784);
Повний текст судового рішення складено о 15:50 год. 30.10.2020 року.
Суддя Свентух Віталій Михайлович