м. Вінниця
27 жовтня 2020 р. Справа № 120/923/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Слободонюка М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Слюсар О.О.
представника відповідача 1: Іванова Ю.В.
розглянувши у підготовчому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
про: визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди
У березні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України (відповідач 1, Уповноважений) та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (відповідач 2, Мінекономіки) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідачів, що полягає у нездійсненні координації і контролю за вжиттям додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" № 25663/02 від 17.07.2014 року в частині виконання рішень Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001 року та від 01.03.2004 року, що стосується сплати залишку непогашеного боргу повного розрахунку, а також видачі належного наказу зі зміненою датою звільнення та дублікату трудової книжки з відповідними записами. Окрім того, позивач вважає, що допущені з боку відповідачів порушення його прав на мирне володіння коштами та виконання додаткових заходів індивідуального характеру завдали йому моральної шкоди, яку останній просить відшкодувати солідарно по 1350000 грн. з кожного відповідача.
Ухвалою суду від 10.03.2020 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 03.04.2020 року.
Однак, за клопотаннями сторін, обґрунтованими запровадженням на території України карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), підготовче судове засідання неодноразово відкладалося.
Ухвалою суду від 17.06.2020 року, у зв'язку з послабленням карантинних заходів, підготовче судове засідання у справі було призначено на 08.09.2020 року, яке, у зв'язку з неявкою позивача на зазначену дату, було відкладено на 06.10.2020 року.
06.10.2020 року у зв'язку з необхідністю витребування у сторін додаткових доказів та матеріалів, в підготовчому засіданні була оголошена перерва до 27.10.2020 року.
Так, 27.10.2020 року в підготовче засідання позивач не прибув, однак письмово клопотав проводити розгляд справи у його відсутність (вх. № 34067 від 27.10.20). Також вказав на те, що позов підтримує в повному обсязі та не заперечує щодо закінчення підготовчого провадження.
Представник відповідача 2 - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 27.10.2020 року до суду також не з'явився, однак своїм письмовим клопотанням (вх. № 33990 від 27.10.20) просив проводити розгляд справи на вказану дату у його відсутність. Одночасно із цим просив вирішити раніше подану разом із відзивом заяву щодо наслідків пропуску позивачем строків звернення до суду.
Враховуючи наведені обставини та подані позивачем та представником відповідача 2 клопотання щодо розгляду справи у їх відсутність, суд визнав за можливим проведення підготовчого засідання у справі у відсутність осіб, які не з'явилися.
Так, в ході підготовчого засідання у справі судом вирішувалися (з'ясовувалися) питання, перелік яких визначено частиною 2 статті 180 КАС України. Зокрема, встановлено, що представником відповідача 2 разом із відзивом на позовну заяву, який надійшов до суду 02.04.2020р., було подано і заяву про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду, визначених ст. 122 КАС України.
Дана заява обґрунтована тим, що предмет судового розгляду даної справи стосується обставин, які пов'язані із наслідком видачі ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 року № 06/17 про звільнення позивача та видачі йому трудової книжки, та стосовно яких, на думку позивача, не здійснювався належний контроль з боку відповідача 2 в плані додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні Рішення ЄСПЛ від 17.07.2014р. При цьому заявник вказує, що про обставини видання ДАК «Укрресурси» наказу № 06/17 від 06.09.2017 року зі зміненою датою звільнення та отримання позивачем трудової книжки позивач дізнався у вересні 2017 року. Тобто, саме з цього часу у позивача виникли підставі для звернення до суду із даним позовом. Однак, такий позов був поданий позивачем лише в 2020 року, тобто з пропуском визначеного статтею 122 КАС України шестимісячного строку. За таких обставин представник відповідача клопоче залишити даний адміністративний позов без розгляду.
На противагу викладеним у заяві відповідача 2 мотивам, позивач у своїх запереченнях на відзив від 20.08.2020 року (т. 1 а.с. 173-178) та й в підготовчому засіданні 06.10.2020 року вказав на те, що його позов у цій справі стосується виплати коштів, які відносяться до структури заробітної плати, у зв'язку з чим за вимогами ч. 2 ст. 233 КЗпП України звернення до суду в цьому випадку не може обмежуватися будь-яким строком. Також зазначив, що оскільки записи у його трудовій книжці і наказ від 06.09.2017 року не відповідають умовам, визначеним рішенням місцевого суду від 01.03.2004р., що вказує на його фактичне невиконання, тому відповідачі мали обов'язок як здійснити належний контроль за відновленням його прав згідно рішення суду від 01.03.2004р., так і забезпечити належне виконання такого рішення у спосіб видання належного наказу про звільнення, видачі дублікату трудової книжки та зробити належні записи у ній. З огляду на це позивач вважає, що в даному випадку строк звернення до суду не є пропущеним, оскільки його спір не може бути обмежений будь-яким строком, а в іншому випадку, якщо суд буде вважати, що такий строк він пропустив, то вказує на необхідність його поновлення.
Розглянувши подану представником відповідача 2 заяву про залишення позову без розгляду та надаючи оцінку викладеними позивачем доводам щодо відсутності підстав вважати пропущеним строк його звернення до суду, суд виходить із наступного.
За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов'язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з позовом і розраховувати на одержання судового захисту.
За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначено у ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, за загальним правилом обчислення строків звернення до суду здійснюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі N 813/3756/17 досліджував питання строків звернення до адміністративного суду. Так, суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При цьому для цілей застосування правил статті 122 КАС України "повинна була дізнатися" слід розуміти, зокрема у випадках, коли особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, що б дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені чи не вчинені.
Як свідчать матеріали справи, в межах даного позову позивач оскаржує бездіяльність двох відповідачів: Уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини Міністерства юстиції України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України з питань виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року у справі № 25663/02 "Яворовенко та інші проти України".
Зокрема, до першого відповідача позивачем пред'явлено вимогу про визнання протиправною його бездіяльність при здійсненні координації і контролю, що передбачені ст.ст. 10-12 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» за вжиттям відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру та забезпечення відновлення його прав в частині сплати залишку непогашеного боргу повного розрахунку згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004р. і видачу наказу та дубліката трудової книжки і записів в ньому, згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001р. та законодавства.
До другого відповідача позивач заявляє вимогу про визнання протиправної його бездіяльності у відсутності контролю за вжиттям ДАК «Укрресурси» додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні Рішення ЄСПЛ, в невиконаній частині рішень Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004р. і від 25.01.2001р., що стосується визначення суми непогашеного боргу повного розрахунку перед позивачем та видачі належного наказу зі зміненою датою його звільнення, виписки та видачі дублікату трудової книжки з відповідними записами як про зарахування на посаду так і про звільнення у відповідності до ст. 47 КЗпП України та у порядку і способу виконання рішення районних судів та надання належної інформації до про вжиті заходи до Уповноваженого та Міністерства юстиції.
Також позивач до даних відповідачів заявляє і вимоги зобов'язального характеру та ставить питання щодо відшкодування з них моральної шкоди, які по своїй суті є похідними від основних вимог щодо оскарження протиправної бездіяльності.
Так, із обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом з'ясовано, що спірні правовідносини, які окреслюються межами даного позову, пов'язані із виданням ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 року № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення і вчинення про це записів у його трудовій книжці, яка отримана позивачем 19.09.2017 року.
На переконання позивача, такі дії ДАК «Укрресурси» були вчинені без дотримання відповідної процедури і порядку, які передбачені нормами трудового законодавства та порядку виконання рішення місцевого суду від 01.03.2004р., та без належного контролю, координації і вжиття мір виконання з боку обох Відповідачів.
Тобто, оскаржувана позивачем протиправність бездіяльності Уповноваженого та Мінекономіки у цій частині якраз і пов'язана з обставинами видання ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 року та вчинення записів у його трудову книжку, яку позивач отримав 19.09.2017р.
Стосовно контролю за обов'язком сплати повного розрахунку, то позивач у цій частині свої вимоги пов'язує із тим, що вся сума боргу, яку ДАК «Укрресурси» має йому сплатити, була встановлена на підставі низки рішень місцевого суду та визнана Господарським судом м. Києва як його кредиторські вимоги до компанії в сумі 3667621,26 грн., за відмінусуванням уже фактично сплаченою Міністерством юстиції України сумою в 1900143,03 грн.
Отже, в цьому випадку позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів в частині невжиття заходів контролю та координації щодо забезпечення йому належної виплати всієї суми заборгованості та завершення виконання рішення ЄСПЛ в невиконаній частині що стосується рішення місцевого суду від 01.03.2004р.
Відтак, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду із відповідним позовом, суду необхідно з'ясувати обставини, за яких позивач дізнався про порушення, на його думку, власних прав та інтересів з боку відповідачів, які визначені предметом та підставами даного позову.
Наведене обумовлено двома фактами, які в межах даного позову позивач прив'язує до бездіяльності відповідачів:
- порушення порядку видання ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 року про зміну дати звільнення позивача та вчинення відповідних записів у його трудову книжку та її видачу;
- невжиття належних заходів контролю щодо забезпечення виплати йому остаточного розрахунку при звільненні суми боргу, після її встановлення.
Визначаючи обставини та встановлюючи конкретну дату, з якої позивач дізнався про порушення своїх прав та мав можливість звертатися до суду з відповідним позовом, суд враховує таке.
Із наявних у матеріалах справи доказів та судових рішень, які набули законної сили у спорах за участю позивача з приводу обставин виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року слідує, що дійсно 17.07.2014 р. Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі № 25663/02 "Яворовенко та інші проти України", яким зобов'язано державу Україну упродовж трьох місяців виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які підлягають виконанню, та виплатити по 2000 євро кожному із заявників (або його правонаступникам), наведених у Додатку, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
Згідно з Додатком до вищезазначеного рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягало виконанню в тому числі і рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 р.
Зокрема, це рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 р. по справі № 2-200/2004 стосувалось зобов'язання ДАК "Укрресурси" змінити дату наказу № 25-а-к від 07.03.2002р. про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001р., та провести з ним повний розрахунок.
Як випливає із обставин справи, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" виконувалось в примусовому порядку в межах виконавчого провадження ВП № 44360795, відкритого за постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О.В. від 13.08.2014 р.
Втім, вказане виконавче провадження по виконанню рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 у справі №25663/02 постановою державного виконання від 13.09.2016 було закінчене у зв'язку з фактичним виконанням. Правомірність закінчення виконавчого провадження №44360795 підтверджена постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.10.2016 по справі №802/1462/16-а, яка набрала законної сили.
При цьому суд враховує, що спірні обставини стосуються порядку видання ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 року № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення у його трудовій книжці, які, як вважає позивач, здійснено неправильно і на виконання зовсім іншого рішення суду, що ні Уповноважений ні Мінекономіки не проконтролювали, в чому, на думку позивача, і полягає їхня бездіяльність яка є предметом судового оскарження.
Як зазначає сам позивач у позовній заяві, про даний факт він дізнався коли отримав трудову книжку з відповідними записами у ній - 19.07.2017 року. Тобто, саме цією датою і слід відліковувати період, протягом якого позивач мав можливість оскаржувати відповідні дії/бездіяльність відповідачів протягом визначеного процесуальним законом строку (6 місяців).
Однак до суду з цим позовом позивач звернувся лише в березні 2020 року, тобто з пропуском визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України строку.
Щодо тієї частини позовних вимог, яка стосується оскарження бездіяльності відповідачів з підстав нездійснення належної координації і контролю щодо визначення суми та сплати залишку непогашеного боргу повного розрахунку згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004р., то суд враховує, що оскільки така вимога пов'язується позивачем у взаємозв'язку із обставинами видачі наказу про його звільнення та внесення правильних записів у його трудову книжку і її видачі йому на руки, тому вочевидь могла бути заявлена у ті ж самі строки, що й попередня, тобто з дати коли позивач отримав трудову книжку - 19.07.2017р.
Так навіть якщо і враховувати доводи позивача про те, що на той момент вся сума боргу, яка на його переконання мала бути виплачена, не була встановлена, оскільки існували інші судові процедури, в межах яких на користь позивача присуджувалися інші кошти, то загальна сума коштів про які позивач зазначає у цьому позові є тією сумою, яка визначена ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.02.2019 року у справі № 46/436-б, якою ОСОБА_1 визнано кредитором ДАК «Укрресурси» на суму 3667621,26 грн.
При цьому суд враховує, що обставини, які зазначені позивачем у даній адміністративній справі в якості підстав заявленого позову, були частково відображені ним у іншій позовній заяві по справі № 120/1132/19-а за позовом ОСОБА_1 до Урядового Уповноваженого Європейського суду з прав людини, третьої особи - арбітражного керуючого - ліквідатора ДАК «Укрресурси» Куделі М.О., по якій 07.06.2019 року ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог (т. 2 а.с. 108-115). Мотиви, якими керувався позивач у тій справі є тотожними даному адміністративному позову, та зводились до того, що для погашення боргу повного розрахунку боржнику слід сплатити йому суму 1767474,23 грн., як різницю між 3667621,26 грн. і сумою 1900147,03 грн. фактично сплаченою Міністерством юстиції України раніше за борги ДАК «Укрресурси». При цьому несплату цих коштів позивач обумовлював саме протиправною бездіяльністю та відсутністю контролю і координації дій починаючи з 01.02.2019 року з боку Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини за погашенням залишку боргу і неналежним виконанням мір зобов'язального характеру органами, відповідальними за вжиття Додаткових заходів індивідуального характеру.
Наведене вказує не лише та часткову тотожність обставин та вимог, заявлених у даній справі та справі № 120/1132/19-а, а й свідчить про те, що принаймні станом на лютий 2019 року позивач був обізнаний з усіма фактами, визначеними і підрахованими сумами грошових коштів, та обставинами, які, на його переконання, дозволяли йому звернутися з відповідним позовом до суду за участю цих же відповідачів набагато раніше, тобто з дотриманням шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Відтак суд вважає, що за обставин, зазначених у позовній заяві ОСОБА_1 , про порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом, позивач був обізнаний починаючи з 19.09.2017 року, коли отримав трудову книжку із внесеними у ній записами, які на його думку здійснені з порушенням вимог закону. А щодо обставин пов'язаних зі здійсненням повного розрахунку - то такі з лютого 2019 року уже були незмінними, що також надавало йому право на судове оскарження бездіяльності відповідачів із цієї дати.
Отже, суд доходить висновку, що визначений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду в даному випадку позивачем був пропущений. При цьому суд враховує, що оскільки решта позовних вимог зобов'язального характеру та вимога про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів, тому такі позовні вимоги також вважаються заявленими з пропуском строку звернення.
Щодо твердження позивача про те, що оскільки даний позов стосується виплати коштів, які відносяться до структури заробітної плати, а тому строки звернення до суду в цьому випадку не застосовуються, то такі суд вважає безпідставними.
Дійсно, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте, заявлені у цій справі позовні вимоги не є вимогами про стягнення заробітної плати, а стосуються вирішення публічно-правового спору пов'язаного із оскарженням бездіяльності відповідачів щодо нездійснення належних заходів контролю та координації за процедурою виконання рішення ЄСПЛ, в межах якого не вирішується питання про стягнення заробітної плати позивача. Тобто, до цієї справи слід застосовувати саме загальний шестимісячний строк звернення, визначений ст. 122 КАС України.
Ба більше, в питанні строку звернення до суду як і в цілому в підставності даних позовних вимог необхідно знову ж таки звернутися до судових рішень, прийнятих у справі № 120/1132/19-а за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини, де також позивачем ставилось питання про оскарження бездіяльності відповідача щодо нездійснення належної координації і контролю за вжиттям додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні Рішення ЄСПЛ від 17.07.2014р. в частині належного виконання рішення Замостянського районного суду від 01.03.2004р.
Зокрема, Верховним Судом у своїй постанові від 27.11.2019 року за наслідками перегляду судових рішень суду першої та апеляційної інстанції у справі № 120/1132/19-а, якими позовні вимоги ОСОБА_1 були залишені без задоволення, зроблено висновок про те, що на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, виконавче провадження ВП №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яворовенко та інші проти України" завершене. Питанню щодо повноти виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року № 25663/02 в справі “Яворовенко та інші проти України” у частині, що стосується позивача, була надана оцінка в справах № 802/1462/16-а та 802/840/16-а, рішення по яким набрали законної сили.
Відтак, Верховний Суд погодився із доводами суду першої та апеляційної інстанції про те, що оскільки виконавче провадження №44360795 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі №25663/02 закінчено 13 вересня 2016 року, відсутні правові підстави за його межами вчиняти будь-які дії щодо контролю і координації дій по виконанню судового рішення.
Таким чином, даний правовий висновок Верховного Суду фактично вказує на те, що питання оскарження дій чи бездіяльності органів, які здійснюють чи зобов'язані здійснювати координацію і контроль за виконанням рішень ЄСПЛ може стосуватися меж, визначених процедурою виконання такого рішення, тобто до завершення його виконання.
А оскільки виконання рішення ЄСПЛ від 17 липня 2014 року є завершеним і виконавче провадження №44360795 по його виконанню закінчено 13 вересня 2016 року, тому після цієї дати у відповідних органів відсутні правові підстави здійснювати координацію і контроль за його виконанням.
Звісно, дані висновки в більшій мірі стосуються обставин, пов'язаних із безпосереднім розглядом справи по суті, однак суд вважає їх застосовними також і щодо питань пов'язаних із дотримання позивачем строків звернення до суду, позаяк позивач після прийняття остаточних рішень у справах № 802/1462/16-а, № 802/840/16-а був обізнаний із тим, що рішення ЄСПЛ у справі "Яворовенко та інші проти України" 17 липня 2014 року вважається виконаним, а отже правові підстави даного позову могли стосуватися обставин, що мали місце до завершення його виконання (вересень 2016 року).
Наведене лише додатково підтверджує те, що звернувшись до суду із цим позовом в березні 2020 року позивач пропустив визначений ст. 122 КАС України строк.
Щодо існуючої в матеріалах справи заяви позивача про поновлення строку звернення до суду у разі, якщо суд вважатиме такий пропущеним (т. 1 а.с. 174-177), то необхідно врахувати наступне.
Поновленню підлягає строк звернення до суду, який пропущений із поважних причин (ст.ст. 121, 123 КАС України).
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Згідно висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2020 року у справі № 340/1225/20 причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. При цьому поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
У свою чергу позивачем не наведено жодних обґрунтувань, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду, а його єдиний мотив про те, що даний спір є спором про стягнення заробітної плати є безпідставним.
В даному випадку норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Також необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом, за витіком яких правовідносини вважаються усталеними.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України. Зокрема, частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження у справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що оскільки позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду і не навів достатніх підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 183, 240, 248, 256 КАС України, суд,
Заяву Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про залишення адміністративного позову без розгляду задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - залишити без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду в повному обсязі складена 30.10.20.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович