Справа № 308/11927/19
1-кп/308/1035/19
29 жовтня 2020 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі члена колегії суддів: судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 , захисника обвинуваченої ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070030001304 від 25.04.2019 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження, відомості про яке 25.04.2019 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019070030001304 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 вересня 2020 року ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 01 листопада 2020 року включно.
У ході розгляду кримінального провадження вирішується питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211, який діє на даний час.
Законом України «Про внесення зміни до пункту 20-5 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 23.04.2020 року, під час досудового розслідування та під час судового розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою подається не пізніше ніж за десять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. У разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
Враховуючи вищевказані положення законодавства, беручи до уваги, що на території України триває карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), до закінчення строків тримання під вартою обвинуваченого неможливо колегіально розглянути клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд приходить до висновку про необхідність вирішення питання щодо продовження строку тримання обвинуваченого під вартою членом колегії по справі одноособово.
В судовому засіданні прокурор підтримав подане до суду письмове клопотання про продовження обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб, оскільки до завершення встановленого строку запобіжного заходу завершити судовий розгляд справи неможливо, враховуючи, що ризики, які стали підставою для встановлення міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою не зникли. Просив врахувати, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, та перебуваючи на волі може ухилятися від явки до суду, впливати на покази свідків, які ще не є допитаними, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває. Вважає, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу ОСОБА_4 ..
Обвинувачена ОСОБА_4 заперечила проти клопотання прокурора, просила відмовити в задоволенні заявленого клопотання та змінити їй запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою її реєстрації.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_5 підтримав його позицію щодо відмови в задоволенні клопотання прокурора та клопотав змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, оскільки прокурором не доведено наявність ризиків, за яких обвинувачена буде ухилятися від суду.
Вислухавши думку учасників судового засідання, оглянувши наявні в суду матеріали, суд приходить до наступного висновку.
Положеннями ч. 1 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд зобов'язаний повторно до спливу продовженого строку розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваного, обвинуваченого покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язана із необхідністю запобігання ризикам, передбачених ст.177 КПК України.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченої ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченою кримінального правопорушення та наявність підстав вважати, що ОСОБА_4 залишаючись на волі, не буде ухилятись від суду, не надано докази погіршення її стану здоров'я.
Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченій ОСОБА_4 під вартою, що обумовлено необхідністю завершення судового розслідування у кримінальному провадженні та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м"який запобіжний захід, оскільки така обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, крім того судом на даний час не закінчено розгляд кримінального провадження (не допитано свідків, не досліджено докази).
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого злочину, які є особливо тяжким злочином, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі, а також особи обвинуваченого. З огляду на наведене, суд бере до уваги, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає позбавленням волі на строк до п'ятнадцяти років, також враховує наявність суспільного інтересу у встановленні істини по справі, також враховує суд особу обвинуваченої, ОСОБА_4 , обвинувачена не одружена, її вік, стан здоров'я.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачена ОСОБА_4 може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, або впливати на свідків, які на даний час не допитані в судовому засіданні.
Таким чином, судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченої та ризик її ухилення від суду. На даний період часу у суду відсутні дані які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід забезпечить належної поведінки обвинуваченої. При цьому, суд приймає до уваги термін перебування обвинуваченої під вартою.
З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченої під вартою, даних про особу обвинуваченої ОСОБА_4 , в силу характеру інкримінованого обвинуваченій діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, (в межах даного кримінального провадження не допитано всіх свідків, не досліджено речові докази, та інши докази надані сторонами кримінального провадження), суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченій ОСОБА_4 під вартою.
Приходячи до такого висновку судом враховано позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п.79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу.
Крім того, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Відповідно до п. 35 рішення Європейського суду по правам людини від 26.06.1991 р., у справі «Летельє проти Франції», національні судові органи повинні у першу чергу слідкувати за тим, щоб в кожному конкретному випадку строк попереднього ув'язнення обвинуваченого не перевищував розумних меж. З цією метою вони повинні приймати до уваги всі обставини, які мають значення для з'ясування, чи мається суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості виправдовував відступлення від принципу поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Суд звертає увагу на мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного (обвинуваченого), але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування цієї обвинуваченої, а також ризик її впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає.
Заслухавши учасників судового засідання, враховуючи вищенаведені ризики і обставини, які у своїй сукупності беруться до уваги судом при вирішенні питання про продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, суд вважає, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу продовжують існувати і по даний час, судове провадження не закінчено, ОСОБА_4 перебуваючи на волі може ухилятися від явки до суду і виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинуваченої, запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, а застосування більш м'яких запобіжних заходів, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який. На даний час свідків у кримінальному провадженні у судовому засіданні не були допитані. Відтак, на переконання суду, існує об'єктивна реальність ризику можливого тиску обвинуваченої на свідків.
Обраний ОСОБА_4 запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, а тому колегія суддів вважає, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт є необґрунтованими, з врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованого обвинуваченому діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченій ОСОБА_4 під вартою, та вважає за доцільне продовжити дію існуючого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але на строк, що не перевищує два місяці.
З урахуванням наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, суд дійшов висновку, що більш м'який запобіжний захід крім тримання під вартою, обвинуваченій ОСОБА_4 , буде недостатнім для забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи тяжкість обвинувачення у злочині, який спричинив смерть людини, обставини скоєння кримінального правопорушення, та особу обвинуваченої, суд вважає відсутніми підстави для визначення застави для неї у відповідності до вимог ч.4 ст.183 КПК України.
Клопотання захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обраного обвинуваченій та доводи в його обґрунтування, не можна визнати такими, що ставлять під сумнів вище наведені висновки суду, а відтак, суд вважає за необхідне у вказаному клопотанні відмовити.
Керуючись: ст.ст. 331, 369, 371-372 КПК України суд, -
У задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_4 - відмовити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - до 24 грудня 2020 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, надіслати начальнику державної установи «Закарпатська установа виконання покарань (№9)».
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду в семиденний строк з дня її оголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1