Головуючий у І інстанції Кушнір С.І.
Провадження №22-ц/824/7712/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
22 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Мельника Я.С., Сушко Л.П.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 таОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) Катерина Олександрівна, ОСОБА_1 , про визнання недійсними довіреності та договору дарування частини квартири, застосування наслідків недійсності правочину та скасування державної реєстрації речових прав,
У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовомта просила про його задоволення, посилаючись на те, що 03.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) К.О. був посвідчений договір дарування Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Зазначений договір дарування, на думку позивача, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, враховуючи наступне.
Відповідно до умов договору, дарувальником виступала позивач ОСОБА_4 , а обдаровуваним - ОСОБА_2 . Разом з тим, договір укладався не позивачем особисто, а її представником, який діяв на підставі довіреності, виданої 28.02.2014 року та посвідченої приватним нотаріусом КМНО Стопченко (Костюк-Федорук) К.О., зареєстрованої в реєстрі за № 140.
Позивач посилалась на те, що згідно вимог чинного законодавства, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 244 ЦК України). Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ст. 245 ЦК України). Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 719 ЦК України).
Згідно з вимогами до змісту довіреності, зазначеними у п. 2.4 Глави 4 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за №296/5, у довіреності на укладання договору дарування обов'язково зазначаються прізвище, ім'я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною.
29.08.2016 року позивачу стало відомо, що довіреність від 28.02.2014 року від її імені на ім'я ОСОБА_1 , на підставі якої був укладений договір дарування, містить суттєві виправлення, що мають значення для справи.
Так, у довіреності кульковою ручкою зроблено декілька дописок: 1) між словами «дарування, міни» зроблена дописка «на ім'я ОСОБА_2 »; 2) наприкінці тексту довіреності зроблена дописка «дописаному «на ім'я ОСОБА_2 » вірити»; 3) в правому нижньому куті, збоку посвідчувального напису зроблена дописка - «дописаному «на ім'я ОСОБА_2 » вірити 28.02.2014 р.». На зазначеному написі стоїть підпис та печатка приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) К.О.
Вказані дописки зазначають ім'я можливого обдаровуваного, що є умовою для встановлення дійсності довіреності, яка надає право укладати договори дарування.
Відповідно до п. 2 Глави 8 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій - дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної особи, яка видала документ, тобто позивачем ОСОБА_3 .
Разом з тим, вищевказані дописки підписом ОСОБА_3 не застережені, що свідчить про те, що оспорювана довіреність містить дописки, оформлення яких суперечить вимогам законодавства та внутрішній волі позивача.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що довіреність, яка видана 28.02.2014 року та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) К.О. за реєстровим № 140, є недійсною в частині надання права ОСОБА_1 розпоряджатися належною позивачу частиною квартири шляхом укладання договорів дарування.
Крім того, відповідно до тексту посвідченої довіреності ОСОБА_1 уповноважена бути представником позивача з питань, пов'язаних з розпорядженням належною позивачу квартирою АДРЕСА_1 .
При цьому, відповідно до змісту оспорюваного договору дарування, предметом договору є квартира АДРЕСА_1 .
Отже, повноваження, якими був наділений представник та оспорюваний договір дарування стосувалися різних квартир, відповідно повноваження по розпорядженню належною позивачу частиною квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 були відсутні.
Більш того, згідно з офіційним довідником «Вулиці міста Києва», затвердженим рішенням Київської міської ради 22.01.2015 року №34/899, у місті Києві відсутня вулиця з назвою «АДРЕСА_1». Таким чином, оспорювана довіреність уповноважувала ОСОБА_1 на розпорядження неіснуючою квартирою.
Оскільки довіреність, яка надавала представнику ОСОБА_1 від імені ОСОБА_3 право на укладення договору дарування частини квартири на ім'я ОСОБА_2 , є недійсною, відповідно недійсним є і сам договір дарування Ѕ частини квартири, оскільки на укладення цього правочину у власника було відсутнє волевиявлення.
Ще однією підставою для визнання недійсним оспорюваного договору дарування Ѕ частини квартири позивач зазначає ту обставину, що на момент укладення договору в квартирі, крім позивача ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_1 , були зареєстровані малолітні діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована у квартирі з 01.07.2008 року), та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована у квартирі з 07.06.2011 року), що підтверджується довідкою форми №3 ЖЕД №904 від 13.04.2016 року.
Отже, неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на час укладання договору дарування, мали повне право на проживання та користування квартирою, яка була предметом оспорюваного договору дарування.
Згідно норм чинного законодавства, для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають малолітні діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.
При цьому, в довідці форми №3 ЖЕД №904, яка міститься в матеріалах нотаріальної справи, серед зареєстрованих осіб відсутні малолітні діти. І як наслідок цього, при посвідченні договору дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , відповідного попереднього дозволу органу опіки та піклування отримано не було.
Таким чином, під час укладання оспорюваного договору дарування була використана підроблена довідка форми №3 про реєстрацію мешканців. З цього приводу, 08.11.2016 року Солом'янським УП ГУ НП в м. Києві було порушено кримінальне провадження №12016100090013152.
У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).
Позивач вважає, що при укладенні договору дарування від 03.03.2014 р. Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , було порушено імперативні норми законодавства України щодо захисту прав малолітніх дітей, які є обов'язковими при укладанні таких договорів.
Вказані вище обставини є підставою для визнання зазначеного договору дарування недійсним та застосування наслідків його недійсності згідно вимог ст. 216 ЦК України.
Враховуючи наведене, позивач просила суд ухвалити рішення, яким: визнати недійсною довіреність, яка видана 28.02.2014 року та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) К.О., зареєстрована в реєстрі за № 140; визнати недійсним договір дарування Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , який укладено 03 березня 2014 року та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., зареєстровано в реєстрі за № 153; застосувати наслідки недійсності договору дарування Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , який укладено 03 березня 2014 року та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., зареєстрованого в реєстрі за № 153, а саме:
- передати у власність ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка була предметом договору дарування від 03 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., зареєстрованого в реєстрі за № 153;
- скасувати державну реєстрацію речових прав за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка була проведена на підставі договору дарування від 03 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., зареєстрованого в реєстрі за № 153.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_1 28.02.2014 року та посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) Катериною Олександрівною, зареєстрованою в реєстрі за № 140.
Визнано недійсним договір дарування Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , укладений 03 березня 2014 року між ОСОБА_7 , від імені якої діяла ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 28.02.2014 року приватним нотаріусом КМНО Костюк-Федорук К.О. за реєстровим № 140, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Костюк-Федорук Катериною Олександрівною, зареєстрований в реєстрі за № 153.
Застосовано наслідки недійсності правочину, шляхом передачі у власність ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) предмету договору дарування, укладеного 03 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Костюк-Федорук Катериною Олександрівною, зареєстрованого в реєстрі за № 153, а саме Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Костюк-Федорук Катерини Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 11350633 від 03.03.2014 року, стосовно реєстрації права власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), номер запису про право власності: 4856789.
Стягнуто з ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 2 334 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, третя особа ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду в частині визнання недійсною довіреності, яка видана 28.02.2014 року та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) К.О. за реєстровим № 140, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.
Відповідач ОСОБА_2 також подав на рішення суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обгрунтовуючи скаргу, посилався на те, що судом зроблено помилковий висновок про недійсність довіреності від 28.02.2014 року, оскільки такий висновок спростовується поясненнями приватного нотаріуса та поясненнями третьої особи ОСОБА_1 , які були проігноровані судом. Крім того, відповідач ОСОБА_2 є неналежним відповідачем стосовно позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності, на що суд також не звернув належної уваги. Безпідставним є і посилання суду в рішенні на те, що на момент укладення договору в квартирі були прописані малолітні діти, оскільки на підтвердження даної обставини позивачем суду було надано неналежний доказ, оригінал якого вона не надала суду для огляду. Неналежним та недопустимим також є і висновок експерта №8-4/2014, на який у рішенні посилається суд, оскільки в рамках цієї справи жодна із сторін не ініціювала проведення судової експертизи, не погоджувала питання експерту, не оплачувала експертизу та не вживала інших необхідних заходів.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 - адвоката Бєлова А.Г., останній просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 у повному обсязі.
У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що надійшли від представника ОСОБА_3 - адвоката Цирулевської М.В., остання проти задоволення скарг заперечила та просила суд залишити скарги без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзивах.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Бєлов А.Г. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.
Позивач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Цирулевська М.В. в апеляційному суді проти задоволення скарг заперечили та просили рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги.
Інші учасники процесу, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились, однак їхня неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарг без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 28.02.2014 року ОСОБА_7 видано довіреність, якою уповноважено ОСОБА_1 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями перед будь-якими органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі у відповідній житлово-експлуатаційній конторі, паспортному столі, в органах енерго-, газо-, водопостачання, телефонному вузлі, перед фізичними особами, банківськими установами, органами нотаріату, у відповідному бюро технічної інвентаризації, в органах приватизації, охоронних установах тощо, з питань, пов'язаних з розпорядженням (в тому числі продажем, даруванням, міни) належної позивачу на праві власності квартири АДРЕСА_1 . Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам, строком на три місяці, і дійсна до 28 травня 2014 року. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., зареєстрована в реєстрі за №140 (том 1, а.с.13).
Як вбачається з Свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації Жовтневої райдержадміністрації м. Києва 28 жовтня 1998 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 28 жовтня 1998 року № 2528, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 13.11.1998 року, записаного у реєстрову книгу за № 6258, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в рівних долях.
Також встановлено, що 03.03.2014 року між ОСОБА_1 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 28 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., за реєстровим №140, від імені ОСОБА_3 (до укладення шлюбу - ОСОБА_3 ), іменована надалі як «Дарувальник», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , іменовий надалі як «Обдаровуваний», було укладено договір дарування Ѕ частки квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., зареєстрований в реєстрі за №153 (том 1, а.с.14).
Відповідно до п. 1 Договору дарування, Дарувальник передає безоплатно, а Обдаровуваний приймає у власність як дарунок, Ѕ частку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,16 кв.м., житловою площею 39,90 кв.м.
Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві 11.10.2014 року, ОСОБА_3 11.10.2014 року змінила прізвище на « ОСОБА_3 » (том 1, а.с.12).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що при посвідченні оспорюваних довіреності та договору дарування були допущені порушення вимог закону, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», із метою надання їм юридичної вірогідності.
Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Статтею 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України).
З довіреності, виданої 28.02.2014 року ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О. за реєстровим №140, вбачається, що у ній кульковою ручкою зроблено декілька дописок: 1) між словами «дарування, міни» зроблена дописка «на ім'я ОСОБА_2 Ѕ (однієї другої) частки»; 2) після слів по проспекту слово «ОСОБА_11» закреслено та написано « ОСОБА_11 »; 3) наприкінці тексту довіреності, зроблена дописка «дописаному «на ім'я ОСОБА_2 » вірити», «1/2 (однієї другої) частки» - вірити», « ОСОБА_11 » - вірити». Закреслене « ОСОБА_12 » - не читати»; 4) в правому нижньому куті, збоку посвідчувального напису зроблена дописка - «дописаному «1/2 (однієї другої)» - вірити. Дописаному «ОСОБА_11» - вірити. Дописаному «на ім'я ОСОБА_2 » вірити 28.02.2014 р.». На зазначеному написі стоїть підпис та печатка приватного нотаріуса КМНО Стопченко (Костюк-Федорук) К.О.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 244 ЦК України). Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ст. 245 ЦК України). Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 717 ЦК України).
Згідно з вимогами до змісту довіреності, зазначеними у п. 2.4 Глави 4 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за №296/5, у довіреності на укладання договору дарування обов'язково зазначаються прізвище, ім'я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною.
В оспорюваній довіреності кульковою ручкою зроблено дописку «на ім'я ОСОБА_2 ».
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 глави 6 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.
Згідно з пунктом 2.1 глави 4 розділу II Порядку у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику. Дії, які належить вчинити представнику, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Відповідно до п. 2 Глави 8 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій - дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної особи, яка видала документ.
Судом встановлено, що довіреність від 28.02.2014 року, видана ОСОБА_13 на ім'я ОСОБА_1 , посвідчена приватним нотаріусом КМНО Костюк-Федорук К.О. та зареєстрована в реєстрі за №140, містить виправлення (дописки), які підписом ОСОБА_3 , як довірителя, не застережені.
Згідно п. 6.12 Правил ведення нотаріального діловодства, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613, редакція яких діяла на момент вчинення спірних нотаріальних дій, текст нотаріально оформлюваного документа (договору, заповіту, довіреності, заяви тощо) повинен бути викладений зрозуміло, чітко, грамотно, не повинен мати підчисток, з дотриманням вимог чинного законодавства.
У разі якщо текст нотаріально оформлюваного документа викладено неграмотно, нечітко (незрозуміло), зміни чи доповнення до нього вносяться та оформлюються нотаріусом у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 6.13 Правил визначено, що у разі допущення помилки у тексті нотаріально оформлюваного документа, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (свідоцтва, виданого нотаріусом, копії документа, дубліката документа тощо), внесення дописок чи виправлень до тексту документа здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів.
Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні.
При цьому всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене.
Згідно ч.ч. 1, 2 Глави 8 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.
Дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом відповідної посадової особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи закреслене.
Якщо дописки і виправлення будуть застережені нотаріусом без підпису відповідних осіб, які заявили про необхідність такої дописки чи виправлення, у нотаріальному документі неможливо визначити, чи була на це його воля, тобто таке нотаріальне посвідчення втрачає свою юридичну вірогідність, а сам правочин не відповідає принципу юридичної визначеності, як складної частини конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України).
Це означає, що у разі, коли в нотаріально посвідчений документ вноситься виправлення чи дописка, відповідна особа (сторона правочину) повинна поставити свій підпис навпроти виправленого чи дописаного слова, після чого нотаріус робить застереження із зазначенням дати вчинення нотаріальної дії.
Як вбачається з довіреності, виданої 28.02.2014 року ОСОБА_3. на ім'я ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О. за реєстровим №140, - навпроти дописки відсутній підпис особи, яка видала довіреність, тобто позивача ОСОБА_3 .
Крім того, приватним нотаріусом КМНО Костюк-Федорук К.О. було внесено до довіреності дописку із зазначенням прізвища, імені, по батькові обдаровуваного - ОСОБА_2 без зазначення його місця проживання та реєстраційного номера облікової картки платника податків, що перешкоджає ідентифікувати його, як Обдаровуваного, належним чином.
Враховуючи вищевикладене, обґрунтованим є висновок суду про те, що приватним нотаріусом КМНО Костюк-Федорук К.О. не було виконано вимоги чинного законодавства України щодо порядку внесення дописок у нотаріально посвідчений документ, що унеможливлює встановлення волевиявлення Довірителя на укладення правочину, і як наслідок, правильним є висновок суду про наявність підстав до визнання оспорюваної довіреності недійсною.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду про визнання недійсним договору дарування Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 03.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О., за умовами якого ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності від 28.02.2014 року діяла ОСОБА_1 , подарувала ОСОБА_2 належну їй Ѕ частку вказаної квартири.
Так, згідно ч. 1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст.718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Згідно ч. 2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Пунктом 4 глави 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, визначено, що перевірка повноважень представників осіб за довіреністю або за законом здійснюється за довіреністю або документом, що підтверджує повноваження законного представника.
Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 Закону, а також перевіряє його дієздатність та обсяг наданих йому повноважень.
Дійсність нотаріально посвідченої довіреності перевіряється нотаріусом за Єдиним реєстром довіреностей, за винятком довіреностей, які посвідчено або видано за кордоном компетентними органами іноземних держав, за умови їх легалізації уповноваженими органами. Без легалізації такі довіреності приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. За результатами перевірки дійсності довіреності (її дубліката) виготовляється витяг з Єдиного реєстру довіреностей, який додається до примірника правочину, що залишається у справах нотаріуса.
У наявних в справі письмових поясненнях приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) К.О. останньою зазначено, що перед посвідченням договору дарування вона перевірила повноваження представника ОСОБА_1 за довіреністю, встановила особу представника та перевірила її дієздатність, обсяг наданих повноважень. Для посвідчення договору дарування їй були надані всі документи.
Разом з тим, з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання (п. 1.9).
У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад (п. 1.10).
Судом встановлено, що при укладенні оспорюваного договору дарування, приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Стопченко (Костюк-Федорук) К.О. було надано довідку форми №3, видану Центром обслуговування споживачів №2 КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» 20.02.2014 року за №473, відповідно до якої у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 16.10.1990 року; ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з 10.09.1993 року; ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з 09.11.2004 року (том 1, а.с.17).
Як вбачається з Витягу з кримінального провадження №12016100090013152, 08.11.2016 року до ЄДРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, за заявою ОСОБА_3 за фактом використання завідомо підробленого документа (том 1, а.с.18).
В межах вищезазначеного кримінального провадження було проведено почеркознавчу експертизу. Згідно Висновку експерта №8-4/2014 від 26.09.2017 року (том 1, а.с.115-129), за результатами почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 12016100090013152 від 08.11.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, встановлено:
1.Підпис в графі: «Начальник Центру обслуговування» довідки Форма №3 № 473 від 20.02.2014 року, виконаний не гр. ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , а іншою особою;
2.Підпис в графі: «Паспортист» довідки Форма №3 № 473 від 20.02.2014 року, виконаний не гр. ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , а іншою особою;
3.Підпис в графі: «Бухгалтер» довідки Форма №3 № 473 від 20.02.2014 року, виконаний не ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , а іншою особою.
Відповідно до листа від 25.05.2018 року №904-450 ЖЕД №904 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» вбачається, що відповідно до журналу реєстрацій, довідка Ф-3 № 473 на ім'я ОСОБА_7 20.02.2014 року не видавалась.
Натомість, згідно довідки форми №3, виданої ЖЕД №904 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» від 13.04.2016 року за №1696, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з 09.11.2004 року; ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 16.10.1990 року; ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.07.2008 року; ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з 10.09.1993 року; ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з 07.06.2011 року (том 1, а.с.16).
Частиною першою ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і які полягають у тому, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Нормами ст. 215 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо недійсності правочину, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
Передбачене ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло.
Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно, в інтересах дитини та не зловживати своїми правами законних представників дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Як вбачається зі змісту оспорюваного договору дарування Ѕ частки квартири від 03.03.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О. та зареєстрованого в реєстрі за №153, внаслідок дарування квартири не буде порушено прав та законних інтересів неповнолітніх, малолітніх дітей, яких Дарувальник зобов'язаний утримувати за законом чи договором (п. 5 Договору дарування).
Разом з тим, із наявної в справі сукупності письмових доказів вбачається, що під час укладення договору дарування від нотаріуса було приховано дійсну інформацію про зареєстрованих в квартирі малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в зв'язку із чим договір дарування був укладений без отримання відповідного дозволу органів опіки та піклування, який є обов'язковим.
Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" та статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
Судом встановлено, що на час укладення договору дарування спірної частини квартири позивач ОСОБА_4 була зареєстрована у цій квартирі, що підтверджується довідкою форми №3, виданою ЖЕД №904 13.04.2016 року за №1696. Разом з нею за вищевказаною адресою була зареєстрована її дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на час укладення спірного договору дарування не виповнилося десяти років, а частиною 4 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про наявність у малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення договору іншого місця проживання.
Таким чином, договір дарування Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 , від 03.03.2014 року, який укладено між ОСОБА_7 , від імені якої діяла ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 28.02.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального локругу Костюк-Федорук К.О. за реєстровим № 140, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Костюк-Федорук К.О. та зареєстрований в реєстрі за № 153, було вчинено без згоди органу опіки та піклування, яка є обов'язковою, оскільки на час укладення спірного договору квартирою користувалася та була зареєстрована в ній малолітня дитина позивача, і такими діями було звужено обсяг існуючих майнових прав малолітньої ОСОБА_5 , яка на час укладення оспорюваного правочину не мала іншого місця проживання чи будь-якого іншого майна у власності чи користуванні.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність в судовому засіданні позивачем обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, зокрема, про відсутність її волевиявлення на укладення договору дарування належної їй частини квартири на користь ОСОБА_2 в зв'язку із порушенням порядку посвідчення довіреності від її імені на ім'я ОСОБА_1 та про порушення прав її малолітньої дочки ОСОБА_5 укладенням договору дарування частини квартири, право користування якою вона мала, зважаючи на відсутність на таке відчуження попереднього дозволу органу опіки та піклування, який є обов'язковим в даній ситуації.
Правильним є і рішення суду в частині застосування наслідків недійсності договору дарування у вигляді повернення у власність позивача Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , яка була предметом договору дарування, що визнається недійсним в судовому порядку, та скасування рішення державного реєстратора про право власності відповідача на вищевказане нерухоме майно, оскільки згідно положень ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Висновки суду про обґрунтованість вимог позивача та наявність підстав до їх задоволення відповідачем та третьою особою під час розгляду справи у визначений законом спосіб спростовані не були.
Доводи апеляційних скарг третьої особи та відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального права при її вирішенні.
Інші аргументи апеляційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянтів з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому,докази та обставини, на які посилаються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у своїх апеляційних скаргах, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення, апеляційні скарги не містять.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційних скарг цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_1 таОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: