Номер провадження 22-ц/821/1123/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/2549/19 Категорія: Опалинська О. П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Бондаренко С. І.
29 жовтня 2020 року : Черкаський апеляційний суд в складі:
суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М.
за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2020 року, ухваленого в складі судді Опалинської О.П., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -
У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписав заяву від 22 грудня 2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором в межах встановленого кредитного ліміту.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер.
17 січня 2018 року позивачем направлена претензія кредитора до Смілянської державної нотаріальної контори.
14 березня 2018 року позивачем отримана відповідь Смілянської державної нотаріальної контори в якій зазначено, що претензію кредитора направлено до приватного нотаріуса за місцем заведеної спадкової справи.
11 червня 2018 року позивачем отримано відповідь приватного нотаріуса, в якій зазначено, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є ОСОБА_1
05 травня 2019 року до спадкоємця було направлено лист-претензію, згідно якого позивач пред'явив свої вимоги по поверненню боргу, але ніяких дій не було виконано.
Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором б/н від 22 грудня 2015 року становить 13711 гривень 06 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 1154 гривні 64 копійки та заборгованості за простроченим тілом кредиту - 12556 гривень 42 копійки.
На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 13711 гривень 06 копійок за кредитним договором №б/н від 22 грудня 2015 року та судові витрати.
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Своє рішення суд мотивував тим, що позивач зобов'язаний зазначити вартість майна прийнятого спадкоємцем у спадщину для встановлення обсягу відповідальності відповідача перед кредитором. Відсутність визначення ринкової вартості майна, отриманого у спадщину відповідачем на час її відкриття, в свою чергу позбавляє суд можливості вирішити позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права, неповноту дослідження всіх обставин справи, відсутність належної оцінки доказів по справі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що банк як кредитор спадкодавця самостійно не мав можливості встановити обсяг майнових прав, що увійшли до складу спадщини, оцінити їх в грошовому еквіваленті, тому при встановленні факту відсутності такої інформації, для повного і всебічного з'ясування обставин справи, суд повинен був самостійно встановити дану інформацію зі спадкової справи заведеної після смерті позичальника. Однак, суд цього не зробив та встановивши наявність виданого свідоцтва про право на спадщину за законом та невиконані боргові зобов'язання, неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк»» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету - заяву № б/н від 22 грудня 2015 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 8).
ОСОБА_2 погодився, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві.
Позивач стверджує, що позичальник не належним чином виконував свої обов'язки, відтак згідно долученого розрахунку заборгованість за договором №б/н 22 грудня 2015 року становить 13711 гривень 06 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 1154 гривні 64 копійки та заборгованості за простроченим тілом кредиту - 12556 гривень 42 копійки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 виданого Смілянським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 21 вересня 2017 року (а.с. 44).
Як вбачається з копії спадкової справи №75/2017 від 13 грудня 2017 року, заведеної після смерті ОСОБА_2 , із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , батьки померлого, із заявою про прийняття спадщини звернулася сестра померлого ОСОБА_1 та їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 80-113).
Із листа-претензії від 13 березня 2019 року вбачається, що позивач звертався до ОСОБА_1 щодо погашення суми заборгованості по кредитним зобов'язанням ОСОБА_2 в розмірі 13711 гривень 06 копійок (а.с. 51), проте ніяких дій останньою вчинено не було.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
З копії матеріалів спадкової справи вбачається, що відповідачу приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального Черкаської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на праві приватної спільної сумісної власності (а.с. 111).
Також, відповідачу приватним нотаріусом Смілянського міського нотаріального Черкаської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається із транспортного засобу - автомобіля, марка - ВАЗ, модель 21099, 1995 року випуску, що належав спадкодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого 02 серпня 2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги (ст. 1281 ЦК України).
Невиконання спадкоємцем вимог закону щодо оформлення та реєстрації спадкового майна не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи позивач АТ КБ «ПриватБанк» в листопаді 2017 року, тобто в межах строку, визначеного ст. 1281 ЦК України, звернувся з претензією у Смілянську державну нотаріальну контору, яку у січні 2018 року було направлено до приватного нотаріуса Смілянського міського нотаріального округу Леус Н.В. за належністю, за місцем заведення спадкової справи.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем своєчасно вжиті заходи щодо направлення до Смілянської державної нотаріальної контори листа претензії до спадкоємця, що відповідає вимогам ст. 1281 ЦК України, та наділяє його правом звернення до суду з даним позовом.
Однак згідно статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін та згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Позивач, не був позбавлений можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України.
Так позивач разом з позовною заявою подав до суду клопотання про витребування доказів, а саме витребування у приватного нотаріуса Леус Н.В. копію спадкової справи заведеної після померлого ОСОБА_2 , для визначення переліку спадкового майно, за рахунок якого кредитор має право задовольнити свої вимоги.
Суд зазначене клопотання задовольнив та витребував копію спадкової справи.
Протягом усього часу розгляду справи, позивач не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України, клопотань про витребування доказів вартості спадкового майна не заявляв, як і не надав доказів щодо його вартості, проте мав можливість звернутися до суду із таким клопотанням.
Відтак, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вартості спадкового майна після померлого ОСОБА_2 з метою визначення меж відповідальності спадкоємиці останнього за зобов'язаннями померлого боржника перед кредитором.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів вартості майна не скористався.
Тому суд першої інстанції по суті спору прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, суд першої інстанції порушив норми процесуального права які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
В даній справі розглядається спір щодо спадкування.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування.
Порушивши зазначену норму процесуального права суд першої інстанції розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 7 частини 3 статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково, а заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2020 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення яким:
В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадку та на умовах передбачених цивільним процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови виготовлений 29 жовтня 2020 року.
Судді