Номер провадження 22-ц/821/1745/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №700/516/20 Категорія: Бесараб Н. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Бондаренко С. І.
29 жовтня 2020 року : Черкаський апеляційний суд в складі:
суддів Бондаренка С. І., Храпка В.Д., Новікова О.М.
за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Бесараб Н.В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач з метою отримання банківських послуг, звернувшись до позивача підписала заяву б/н від 09 квітня 2010 року.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві.
У відповідності до ст. 634 ЦК України, між сторонами був укладений договір, який за своєю природою є змішаним, оскільки містить в собі умови договору банківського рахунку та кредитного договору.
Банком на підставі договору було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, та надано ОСОБА_1 у користування кредитну картку (номери та строк дії яких зазначено у довідці про отримання картки).
У подальшому розмір кредитного ліміту був збільшений до 5000 гривень, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором.
У процесі користування кредитним рахунком ОСОБА_1 не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що відображено в розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку.
В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року згідно з п.2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, він зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України встановлюється за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для карти «Універсальна», 84,0% для карти «Універсальна голд».
У зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 21 квітня 2020 року має заборгованість - 17 297 гривні 93 копійки, яка складається з наступного:
- 7 489 гривень 99 копійки - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 гривень заборгованість за поточним тілом кредиту;
- 0,00 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту;
- 0,00 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками;
- 0,00 гривень - заборгованість за простроченими відсотками;
- 2 691 гривень 96 копійок - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України;
- 5 816 гривень 08 копійок - нарахована пеня;
- 0,00 гривень - нараховано комісії.
А також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:
500,00 гривень штраф (фіксована частина);
799,90 гривень - штраф (процентна складова).
На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09 квітня 2010 року у розмірі 17 297 гривень 93 копійки станом на 21 квітня 2020 року.
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що із матеріалів справи вбачається відсутність будь-яких належних та допустимих доказів того, що між позивачем та відповідачем існували відносини стосовно кредитної картки, яка як зазначає позивач була видана відповідачеві на підставі договору від 09 квітня 2010 року.
Позивач не довів наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів за користування коштами банку саме в тих розмірах та порядку, що заявлені у позові.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги вмотивовує тим, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на правову позицію Постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року по справі №6-63цс13, зазначає, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідач приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг, тому вони являються складовою частиною кредитного договору та не потребують підпису, якщо саме ці Умови та Правила були чинні під час укладення договору.
Виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку, яка була надана до суду разом із позовною заявою, та в порушення статей 76, 77, 80, 81, 209, 213, 229 ЦПК України не була досліджена судом першої інстанції.
До даних правовідносин не може бути застосований правовий висновок, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, оскільки вона не стосується даних правовідносин та постановлена у справі з іншими обставинами.
Апелянт вважає, що справа має бути розглянута апеляційним судом як на те вказують висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №153/1334/16 та №642/5533/15, а також від 18 грудня 2019 року по справі №205/2825/18.
Стосовно застосування положень статей 536, 625, 1048 ЦК України вважає, що варто враховувати висновки Верховного Суду, що містяться у постановах від 10 квітня 2018 року справа №910/10156/17 та від 23 травня 2018 року по справі№910/1238/17.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не подано.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до абзацу 1 частини першої та абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави стверджувати, що кредитний договір має консенсуальний характер, а не реальний, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.
У судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09 квітня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит, шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с. 16).
У заяві зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.
Вказана заява не містить будь-яких позначок які б вказували на те, який саме вид карткового рахунку був обраний відповідачем.
Позивачем було видано відповідачу 21 січня 2016 року та 13 липня 2016 року кредитну картку № НОМЕР_1 , з терміном дії 01/20, що підтверджується довідкою про надання кредитних карток ОСОБА_1 (а.с. 15).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) 17 липня 2016 року, їй було встановлено кредитний ліміт у розмірі 1000 гривень, а 23 липня 2016 збільшено кредитний ліміт до 5 000 гривень (а.с. 14).
До кредитного договору банк додав Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 17) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджений наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256 (а.с. 10-34), які не містять підписи сторін, що спростовує доводи апеляційної скарги про їх наявність.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оскільки відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, позивач вважає що у неї виникла заборгованість перед банком, яка згідно наданого розрахунку станом на 21 квітня 2020 року становить 17 297 гривень 93 копійки, з яких:
-7 489 гривень 99 копійок - заборгованість за простроченим тілом кредиту;
-2 691гривень 96 копійок - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;
- 5 816 гривень 08 копійок - заборгованість по пені;
-1 299 гривень 90 копійок - заборгованість по судовим штрафам.
Частинами першою, другою статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору сторонами) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами) визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення розміру процентів за користування кредитними коштами та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, як не зазначена і процентна ставка.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підпису відповідача, тому його також не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тому не підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотки за користування кредитним літом та неустойка у розмірі, зазначеному у виписці та розрахунку заборгованості.
Вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами та неустойки, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства позивач не заявляв.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та штрафи.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, окрім розрахунку кредитної заборгованості та виписки посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Зазначеними документами, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки, та що саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, порядку повернення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зазначає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, в редакції чинній на час виникнення правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
З огляду на це, виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту у сукупності з іншими доказами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18.
В період з 17 липня 2016 року по 01 березня 2020 року за картковими рахунками відповідача за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 здійснювалися операції щодо зняття кредитних коштів та зарахування (внесення) на них коштів, що підтверджується випискою за договором №б/н, на ім'я ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11-13) та розрахунком заборгованості за договором №б/н від 09 квітня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 станом на 30 вересня 2019 року (а.с. 6-9) та станом на 24 квітня 2020 року (а.с. 10).
З огляду на викладене, судом першої інстанції передчасно зроблено висновки про те, що позивачем не доведено наявність кредитних відносин між сторонами, оскільки наявні в матеріалах справи докази спростовують такі висновки.
Разом з тим, не підлягає до задоволення вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, виходячи з наступного.
Звертаючись з позовом, позивач обґрунтовував власні вимоги тим, що банком на підставі договору відкрито картковий рахунок, номер та строк дії якого зазначено у довідці, а саме рахунок № НОМЕР_1 , з терміном дії 01/20 (а.с. 15).
Згідно виписки по картковому рахунку в період з 17 липня 2016 року по 01 березня 2020 року за карткою № НОМЕР_1 відповідачем було витрачено 7 205 гривень 23 копійки кредитних коштів, а сплачено 8 097 гривень 93 копійки, в рахунок погашення за наданим кредитом (тілом кредиту), що свідчить про відсутність заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк».
У зв'язку з цим тіло кредиту є повністю погашеним ОСОБА_1 , що являється підставою для відмови у задоволенні позову, адже домовленості про сплату відсотків за користування коштами підписана відповідачем анкета-заява не містила.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року в справі №545/2248/17.
Посилання апелянта на правові позиції Верхового Суду, викладені в постановах від 11 вересня 2019 року по справі №153/1334/16 та №642/5533/15, від 18 грудня 2019 року по справі №205/2825/18, від 10 квітня 2018 року справа №910/10156/17, від 23 травня 2018 року по справі №910/1238/17 є необґрунтованими, оскільки, виходячи із ч. 4 ст. 263 ЦПК України та враховуючи мінливість судової практики із даного типу спірних правовідносин, суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Такий підхід дозволяє дійти усталеності, єдності та передбачуваності судової практики, що відноситься до реалізації принципу верховенства права у вирішенні судами спорів.
Безпідставним є посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність підстав для врахування позиції Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, у зв'язку з тим, що висновки щодо застосування правових норм, викладені у даній постанові є за обставинами аналогічними тим, які мають місце в даній справі.
За таких обставин, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає до зміни.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 29 жовтня 2020 року.
Судді