27 жовтня 2020 року
м. Харків
справа №4.3/2-4151/06
провадження № 22-ц/818/2111/20
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року у складі судді Савченко Г.М., -
06.10.2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а саме, що ОСОБА_2 є сестрою ОСОБА_4 , а також визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06.11.2006 року позов задоволено. Встановлено, що ОСОБА_4 є братом ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами та надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,24 га на території Лизогубівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті дядька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов'язано КП «Харківське районне БТІ» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами та надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.30-31).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, проте вважає, що вказаним рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване, і ухвалити, яким у задоволенні позову відмовити
Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, зазначає, що суд безпідставно визнав доведеними обставини, на які посилалася позивач, також зазначає, що позивач не зареєстрована і не проживала в спірному будинку; суд розглянув справу за відсутністю відповідача, не встановив, чи зверталася вона до нотаріуса, чи подавала заяву про відмову від прийняття спадщини; а також, що суд не встановив хто є належним відповідачем по справі.
Також ОСОБА_3 зазначає, що вона є племінницею дружини спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , весь час вона мешкала з ним, доглядала його, надавала фінансову допомогу, та разом з чоловіком поховали ОСОБА_4 , а після смерті ОСОБА_4 фактично вступили в управління спадковим майном, до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 вона звернулася у визначеному законом порядку і строки, а тому , саме її позивач мали б залучити до справи у якості відповідача (т.1 а.с.38-41, 50-55).
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2016 року було закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06.11.2006 року, з тих підстав , що ОСОБА_3 не є прямим спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , що відсутнє рішення, яке б підтвердило ту обставину, що ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , проживала однією сім'єю з ОСОБА_4 не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а відтак рішення суду від 06.11.2006 року не зачіпає її права як спадкоємця. (т.1 а.с.112-114).
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.12.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 09.03.2016 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено , рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.
Постановою Верховного суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року закрито.
Постановою Верховного суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_3 . Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2016 року, якою було закрито апеляційне провадження з посиланням на те, що суд першої інстанції не вирішував питання про права ОСОБА_3 , була скасована ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року, а також що про порушення прав ОСОБА_3 оскарженим рішенням суду першої інстанції свідчить також і рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2017 року, яким апеляційна скарга ОСОБА_3 була розглянута по суті. Зазначене рішення суду апеляційної інстанції було скасовано Верховним Судом (постанова від 20 лютого 2019 року) у зв'язку з тим, що справу було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 , належним чином не повідомленої про розгляд справи.( а.с. 39-42 т. 3).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, пославшись на довідку КП «ХРБТІ», державний акт на право приватної власності спадкодавця ОСОБА_4 на земельну ділянку, які ніхто не оспорював і не оспорює, а також на ст.ст.1262, 1266, 1268 ЦК України прийшов до висновку, що ОСОБА_1 , будучи племінницею спадкодавця, прийняла спадщину шляхом фактичного вступу до управління і володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а ОСОБА_2 - сестра спадкодавця, відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказувала, що Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Харківської районної ради 20.02.1991 року, а інша Ѕ частина вказаного будинку належить ОСОБА_3 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 19.07.2006 року.
Також ОСОБА_4 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його дружина ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач вказувала, що її мати ОСОБА_2 , є рідною сестрою ОСОБА_4 , а відтак є спадкоємцем після його смерті, однак від прийняття спадщини вона відмовляється на її, ОСОБА_1 , користь. Вони з матір'ю прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном, поховали ОСОБА_4 , однак у зв'язку з втратою свідоцтва про народження ОСОБА_2 та відсутністю свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок у нотаріальній конторі їй відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.
Зокрема, він повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Особливості розгляду даної категорії справ передбачають обов'язкове з'ясування кола спадкоємців, їх черговості при спадкуванні за законом, даних про здійснення ними права на спадкування та обставин, які перешкодили їм реалізувати це право і оформити право на спадщину у нотаріуса.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що згідно тверджень позивача її мати є рідною сестрою спадкодавця ОСОБА_4 , тобто спадкоємцем другої черги (ст.1262 ЦК України), прийняла спадщину в порядку, передбаченому частиною 3 ст.1268 ЦК України як спадкоємець який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Сама позивач є рідною племінницею померлого. Мати відмовилась від спадщини на її користь.
З матеріалів спадкової справи, яка надана до суду апеляційної інстанції, вбачається, що після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на день смерті постійно мешкав в АДРЕСА_1 , із заявою про прийняття спадщини ніхто, крім ОСОБА_3 , яка проживає по по АДРЕСА_2 та подала заяву 03.08.2006 року про прийняття спадщини, до нотаріуса у порядку та строки, передбачені ст.ст.1268-1270 ЦК України, не звертався.(а.с. 270-283).
Згідно довідки виконавчого комітету Лизогубівської сільської ради №1323 від 24.11.2006 року за підписом сільського голови Кануннікової О.М. та секретаря ОСОБА_7 в будинку АДРЕСА_1 на день смерті ОСОБА_4 і протягом шести місяців з дня його смерті інші особи не жили і не були там зареєстровані.(а.с. 274 т. 1).
Відповідач ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , після її смерті державним нотаріусом Першої нотаріальної контори Харківського району Харківської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого позивач ОСОБА_1 отримала у спадщину після смерті ОСОБА_2 1/2 частини спадкового майна у виді 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_3 .
Під час апеляційного розгляду встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує спір про право щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною першою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. ( частина 1 та 2 статті 11 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції)).
Статтею 119 ЦПК України ( в редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції ) встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц).
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача ( частина перша статті 33 ЦПК України (в редакції яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції)
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції не встановив хто є належним відповідачем по справі, оскільки позивачем не надано, а матеріали справи не містять даних, які б свідчили, що саме ОСОБА_2 має відповідати за даним позовом.
З наявних у справі даних убачається, що доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 саме ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Як зазначено вище, до нотаріальної контори Кірсанова П.М. , після смерті ОСОБА_4 , не зверталась, на момент смерті спадкодавця разом із ним не мешкала. Тому, в розумінні закону, не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 .
Натомість судом першої інстанції до участі у справі не були залучені, а ні ОСОБА_3 , як співвласник спірного житлового будинку, та особа, що звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а ні орган місцевого самоврядування, який у разі відсутності спадкоємців за законом та за заповітом, має право на визнання спадщини відумерлою.
Таким чином суд першої інстанції, не встановивши коло осіб спадкоємців, усупереч вимог ст.ст.10,11, 60, 130, 158, 179, 212-215 ЦПК України (в редакції що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) постановив рішення за участю лише позивача, не сприявши всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не встановивши коло осіб, які, з огляду на предмет спору, мають брати участь у справі, постановив рішення на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Отже, суд апеляційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 365, 367, 374 ЦПК України не має права на стадії апеляційного розгляду замінити належних відповідачів у справі.
Оскільки судом першої інстанції допущено суттєві порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції за законом, як зазначено вище, не наділений повноваженнями на їх усунення, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Харківського районного суду Харківської області від 06.11.2006 року з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє за правилами передбаченими п. 1 ч. 2, ч. 13 ст. 141, п.п. б, в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України залишаючи судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанцій за позивачем та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , сплачений судовий збір у розмірі 606,32 грн. за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст.377, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 606 (шістсот шість) грн. 32 (тридцять дві) коп., понесений у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2020 року.