Іменем України
27 жовтня 2020 року
м. Харків
справа №629/114/20
провадження №22-ц/818/4338/20
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря - Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна казначейська служба України,
треті особи - Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Лозівська місцева прокуратура Харківської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи - Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Лозівська місцева прокуратура Харківської області про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 липня 2020 року, постановлене під головуванням судді Попова О.Г., в залі суду в місті Лозова Харківської області, -
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи - Управління праці та соціального захисту населення Лозівської міської ради Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Лозівська місцева прокуратура Харківської області про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; ОСОБА_1 зазначає, що наявні підстави для відшкодування відповідачем йому шкоди, заподіяної каліцтвом, оскільки 03 липня 1987 року він приступив до ліквідації аварії в зоні відчуження Чорнобильської АЕС, працюючи без передбачених нормами радіаційної безпеки, обов'язкових для використання засобів безпеки та попередження про недопустимий рівень радіації, що й привели до пошкодження його здоров'я.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». А стягнення моральної шкоди у відповідності до вимог ЦК України за заявленими позивачем вимогами є субсидіарною (додатковою) відповідальністю, яка не підлягає застосуванню.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.20).
З 03 липня 1987 року по 04 серпня 1987 року позивач був відряджений до міста Чорнобиль Київської області для забезпечення перевезень будівельників Чорнобильської АЕС, що підтверджується витягом з наказу по Лозівському автотранспортному підприємству 16347 № 72-ок від 03.07.1987 року (а.с.6).
З експертного висновку вбачається, що Центральною міжвідомчою експертною комісією на засіданні № 8 від 23.06.2004 року було розглянуто звернення ОСОБА_1 та встановлено, що захворювання, які він має, пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.14).
Згідно довідки МСЕК № 024057 ОСОБА_1 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності з 05 серпня 2004 року, причина інвалідності - професійне захворювання, пов'язане з аварією на ЧАЕС (а.с.15).
Як вбачається з довідки № 032399 від 05.08.2004 року, ОСОБА_1 встановлено 80% втрати працездатності з 23.06.2004 року безстроково у зв'язку з професійним захворюванням, пов'язаним з аварією на ЧАЕС.
Відповідно до повідомлення Лозівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 22.11.2019 року, позивач перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію по ІІ групі інвалідності від захворювання, пов'язаного з роботами при ліквідації аварії на ЧАЄС (а.с.17, 19).
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що всі його хвороби, що привели до інвалідності, пов'язані з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зокрема, 05.08.2008 року Харківська обласна МСЕК встановила йому з 04.04.2018 року II групу інвалідності, безстроково та визначила втрату ним 80% працездатності, пов'язаного з виконанням роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. З причин відсутності на підприємстві, з якого він був відряджений до зони відчуження, дозволів на роботу в умовах іонізуючого випромінювання, засекречування нормативів оплати праці в надзвичайних умовах радіаційної аварії, ліквідації її наслідків, підвищена оплата його праці не проводилася. Законом Української РСР № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Україна визнала всю відповідальність за завдане йому пошкодження здоров'я, втрату працездатності внаслідок ліквідації ним Чорнобильської катастрофи, та зобов'язалася відшкодувати завдану шкоду. Питання непроведеного перерахунку належної йому підвищеної заробітної плати за роботу в зоні відчуження Чорнобильської катастрофи було врегульовано наданням йому права отримувати пенсію по інвалідності, обчислену з семикратного розміру мінімальної заробітної плати та гарантіями держави, що розміри пенсій для інвалідів, відносно яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в усіх випадках не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності -10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком. В новій редакції закону від 28.12.2014 року відсутні гарантії держави щодо мінімального розміру пенсії потерпілим від Чорнобильської катастрофи, право встановлювати мінімальний розмір пенсії надано Кабінету Міністрів України. З 01.01.2015 року набрала законної сили постанова Кабінету Міністрів України № 1210, якою понижений мінімальний гарантований розмір пенсії по інвалідності для учасників Ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в 5 разів (замість 8 мінімальних пенсій, постановою встановлено розмір 1,6). ОСОБА_1 зазначає, що розмір його пенсії по інвалідності був значно знижений відповідачем. Обіцянки внести зміни до законодавства станом на сьогодні не виконані. При цьому суму відшкодування втраченого заробітку визначає стаття 1197 ЦК України. З урахуванням імперативу частини 2 цієї статті розмір належного йому відшкодування становить 80% від 5 мінімальних заробітних плат. Таким чином, на думку позивача, належна йому щомісячна компенсація втраченого заробітку становить 80%х5х4723=18 892 гривен. Також позивач вважає, що держава не виконала належним чином обов'язку по компенсації завданої радіацією шкоди його здоров'ю, не компенсувала йому в повному розмірі втрачений заробіток за період з 01.01.2015 року по сьогодні, тому з відповідача належить стягнути: 532 608 (сума відшкодування, розрахована з мінімального розміру) - 132 435,87 (сума, яку сплатила держава в якості всіх пенсій та доплат) = 400 172,13 грн. На підставі вимог ст. 1195, 1197 ЦК України ОСОБА_1 просив суд зобов'язати Державну казначейську службу України сплачувати йому щомісячно відшкодування втраченого заробітку в розмірі 18 892 грн., а також просив стягнути з відповідача на його користь втрачений заробіток за останні три роки в розмірі 400 172,13 грн.
Відповідно до вимог ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Статтею 1197 ЦК України передбачено визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва фізичної особи, яка працювала за трудовим договором.
Зокрема, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо. Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правила, наведені в статтях 1195, 1197, 1208 ЦК України у зв'язку із завданим йому каліцтвом у зв'язку з аварією на ЧАЕС. Предметом спору у справі, який визначив позивач, є стягнення заробітку, втраченого позивачем внаслідок втрати 80% професійної працездатності, з відповідача, як особи, яка завдала шкоди каліцтвом.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності з 05 серпня 2004 року, причина інвалідності - професійне захворювання, пов'язане з аварією на ЧАЕС. Позивачу встановлено 80% втрати працездатності з 23.06.2004 року безстроково у зв'язку з професійним захворюванням, пов'язаним з аварією на ЧАЕС (а.с.15).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону її життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Положення Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є спеціальними нормами щодо відшкодування шкоди потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС.
Держава забезпечує соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у вигляді надання компенсацій та пільг.
Відповідно до п.8.ч.1 ст. 21 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема відшкодування у встановленому законодавством порядку втрачений заробіток, який вони мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією.
Листом Міністерства праці та соціальної політики України від 11.08.2003 року №03-3/5135-018-15 зазначено, що до затвердження Кабінетом Міністрів України механізму щодо застосування п.8 ст.21 Закону №796-ХІІ, слід керуватись листом Мінпраці України та Мінчорнобиля України від 04.12.1996 року №09-4082.
Так, розмір відшкодування втраченого заробітку особі встановлюється відповідно до листа Міністерства праці України від 04.12.96 р. № 09-4082 та Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 05.12.96 р. №02-163/23, погоджено Федерацією профспілок України та Міністерством юстиції України, відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який особа мала до ушкодження здоров'я. Вказаним листом передбачено, що відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який визначений законом особи мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією.
Сума, яка визначається в процентах до середньомісячного заробітку постраждалого, що відповідає ступеню втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК. Розмір відшкодування втраченого особами заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я. Середньомісячний заробіток визначається за 12 або за бажанням потерпілого за останні повні 3 календарні місяці роботи, що передували даті встановлення стійкої втрати професійної працездатності в зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. У випадку підвищення на підприємстві, в організації, установі в період, за який визначається середній заробіток, тарифних ставок (посадових окладів) середня заробітна плата коригується на коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказав, що пільги, компенсації і гарантії, встановлені у Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є особливою формою відшкодування завданої шкоди таким особам за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень.
Крім того, Конституційний Суд України зауважив, що в Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 Конституції України та інші). Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов'язаннями. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна (аналогічні положення містяться в Цивільному кодексі України).
Згідно з ч.4. Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. №936, виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом ( у тому числі й відшкодування втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я), проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам, зокрема, пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших структур, громадянам, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за:
1)пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
2)втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою;
3)матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.
На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Виходячи з наведеного, всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Правове регулювання захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за своїм завданням та сферою дії є відмінним від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивач відноситься до категорії громадян, що постраждали внаслідок ЧАЕС та на нього поширюється дія спеціального Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", - тому відсутні підстави для субсидіарного (додаткового) застосування правил, наведених в статтях 1195, 1197 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 01 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
Повне судове рішення виготовлено 29.10.2020 року.