Рівненський апеляційний суд
Іменем України
21 жовтня 2020 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
підозрюваного ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора прокуратури Рівненської області ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 01 вересня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №42018180000000171,
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Рівненській області ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором прокуратури Рівненської області ОСОБА_4 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42018180000000171 за ознаками злочину, передбаченого ч.ч.2,3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.
Мотивував своє рішення слідчий суддя тим, що прокурором не доведено правових підстав для накладення арешту на майно, не надано доказів, що майно, на яке просив накласти арешт, є речовим доказом чи воно необхідне для відшкодування завданої шкоди, оскільки санкції статей, у яких підозрюється ОСОБА_5 , не передбачає конфіскацію майна, а цивільний позов у справі не заявлявся. При цьому, слідчий суддя зазначив, що накладення арешту на майно є неспівмірним із заподіянням збитків у розмірі 8261,90 грн.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_4 просить вказану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого та накласти арешт на майно ОСОБА_5 , а саме - гараж, ділянка НОМЕР_1 , за адресою: Рівненська область, м.Рівне, «Рубін» авто гаражний кооператив, гараж НОМЕР_2 адреса: НОМЕР_3 : вулиця Сонячна, 7а, форма власності: приватна, частка власності 1/1, свідоцтво про право власності НОМЕР_4 від 28.12.2006, виконавчий комітет Рівненської міської ради, позбавивши можливість власнику відчужувати або розпоряджатись таким майном.
В обґрунтування вказаних вимо зазначив, що клопотання слідчого містить підстави для накладення арешту на майно. Зокрема накладення арешту на дане майно стороною обвинувачення обґрунтовувалась необхідністю відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Вказав, що сторона обвинувачення під час судового розгляду зазначала про залучення до кримінального провадження потерпілого - Державної судової адміністрації України. При цьому вказав, що на даний час від ДСА не надходило клопотань про неможливість ними самостійно представляти себе у суді.
На думку прокурора, накладення арешту на вказаний гараж є співмірним з огляду на розмір заподіяних збитків та є найдешевшим майном, на яке необхідно накласти арешт.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги та задоволення клопотання про арешт майна, думку підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 щодо безпідставності апеляційних вимог, перевіривши матеріали клопотання та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження регламентовано розділом ІІ Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Як передбачено ч.1 ст.131 КПК, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
За приписом п.2 ч.3 ст.132 КПК, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або для відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Так, слідчим суддею при розгляді цього клопотання належним чином дотримано вказаних вимог процесуального закону та постановлено законне, вмотивоване рішення про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
Зокрема, як вбачається з матеріалів клопотання, слідчим управлінням ГУНП в Рівненській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42018180000000171, в ході якого встановлено, що ОСОБА_5 , будучи службовою особою - начальником ТУ ДСА України в Рівненській області та наділеним у зв'язку з цим організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, діючи умисно, у власних інтересах, за попередньою змовою із заступником начальника ТУ ДСА України в Рівненській області ОСОБА_9 , в порушення вимог ст.ст. 57, 97, 111 Кодексу законів про працю України, ст. 30 Закону України «Про оплату праці» та Положення, внесли до табелю обліку робочого часу, який відповідно до наказу Державного комітету статистики від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» є офіційним документом, завідомо неправдиві відомості про кількість відпрацьованих годин начальником ТУ ДСА України в Рівненській області ОСОБА_5 та його видачу, що призвело до неправомірного нарахування та незаконної виплати заробітної плати останньому, тобто заволодіння чужим майном, шляхомзловживання службовою особою своїм службовим становищем, при наступних фактичних обставинах справи.
10.01.2019 р. у ОСОБА_5 виник умисел на внесення недостовірних відомостей до офіційного документу - табелю обліку робочого часу за січень 2019 року із зазначенням у ньому недостовірних відомостей та його видачу, а також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, для чого він залучив ОСОБА_9 , за згодою останньої.
Так, 13.01.2019 р. близько 16.00 год. ОСОБА_5 прибув до гірськолижного курорту «Буковель», поселившись у готелі «Магія Карпат», що за адресою: АДРЕСА_1 , де перебував до 11 год. 14 хв. 18.01.2019 р.
Таким чином, ОСОБА_5 не перебував на робочому місці в ТУ ДСА України в Рівненській області в період 14.01.2019 р.-18.01.2019 р. та не виконував свої службові обов'язки, а також наказ про перебування ним у відпустці та у відрядженні не виносився, на лікуванні ОСОБА_5 не перебував.
Про відсутність ОСОБА_5 на роботі та невиконання ним своїх обов'язків було відомо заступнику начальника ТУ ДСА України в Рівненській області ОСОБА_9
21.01.2019 р. в період з 09.00 год. по 18.00 год. ОСОБА_9 , за попередньою змовою із ОСОБА_5 , діючи умисно, перебуваючи в приміщенні ТУ ДСА України в Рівненській області, що за адресою: м. Рівне вул. Замкова, 22а, шляхом зловживання своїм службовим становищем,достовірно знаючи про відсутність ОСОБА_5 на робочому місці у період з 14.01.2019 р. по 18.01.2019 р. та невиконання ним своїх службових обов'язків, в інтересах останнього, повідомила неправдиві відомості спеціалісту по роботі з персоналом ОСОБА_10 щодо нібито перебування у вищевказаний період ОСОБА_5 на роботі протягом 8 годин щодня та виконання ним своїх службових обов'язків.
Після чого, ОСОБА_10 , діючи за усною вказівкою ОСОБА_9 не усвідомлюючи протиправних дій останньої та ОСОБА_5 , виготовила «Табель обліку використання робочого часу» за січень 2019 року від 21.01.2019 р., у якому в графі №1 навпроти прізвища « ОСОБА_5 » відобразила відомості про щоденне відпрацювання останнім по 8 годин за період з 14.01.2019 р. по 18.01.2019 р., чим виконала дії щодо внесення до офіційного документу завідомо недостовірних відомостей.
В подальшому, 21.01.2019 р. в період з 09.00 год.. по 18.00 год., ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні Територіального управління ДСА України в Рівненській області, діючи умисно, за попередньою змовою із ОСОБА_9 , підписав вищевказаний офіційний документ своїм особистим підписом у графі «Начальник управління ОСОБА_11 » та скріпив гербовою печаткою Територіального управління ДСА України в Рівненській області, в якому завідомо для останнього та ОСОБА_9 зазначалась недостовірна інформація про щоденне перебування ОСОБА_5 на роботі за період з 14.01.2019 р. по 18.01.2019 р. та передав до бухгалтерії установи, тобто видав завідомо неправдивий офіційний документ.
Крім того, ОСОБА_5 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 , яка використовуючи при цьому надані їй права і повноваження, 16.01.2019 р. та 30.01.2019 р., у період з 09.00 год. по 18.00 год., точний час досудовим розслідуванням не встановлено, із метою реалізації умислу щодо заволодіння чужим майном, а саме бюджетними коштами та в подальшому його обернення ОСОБА_5 на свою користь, на підставі завідомо неправдивого офіційного документу - табелю обліку робочого часу, підписані платіжні доручення за №№ 1-4, 21, 38 від 16.01.2019 р. та №№ 45-48, 66, 89 від 30.01.2019 р. щодо перерахування працівникам ТУ ДСА України в Рівненській області заробітної плати за другу половину січня 2019 року, на підставі яких Головним управлінням Державної казначейської служби України у Рівненській області ОСОБА_5 безпідставно нараховано кошти у якості заробітної плати в сумі 8261,90 грн., із яких в сумі 6650,83 грн. із відрахуванням податку з доходу фізичних осіб, та переведено на банківський рахунок ОСОБА_5 за № НОМЕР_5 , якими останній заволодів шляхом зловживання своїм службовим становищем та розпорядився на власний розсуд.
Вказаними умисними протиправним діями ОСОБА_5 та ОСОБА_9 завдано матеріальної шкоди державній установі - ТУ ДСА України в Рівненській області на суму 8261,90 грн., яку в ході досудового розслідування не відшкодовано.
Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України.
За визначенням ч.1 ст.170 КПК, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Водночас, жодною з інкримінованих ОСОБА_5 санкцій статтей не передбачено додаткового покарання у виді конфіскації майна.
До того ж, під час апеляційного розгляду було встановлено, що у межах цього кримінального провадження не заявлено цивільного позову, для забезпечення якого було б необхідно накласти арешт на вказане майно.
Вказане дозволяє зробити висновок, що сторона обвинувачення, заявляючи про необхідність накладення арешту на гараж, який належить на праві приватної власності ОСОБА_5 , з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, не надала доказів такої необхідності. При цьому, у клопотанні відсутнє посилання на наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК.
Розмір встановленої досудовим розслідуванням шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, не співмірний із вартістю майна, вказаного у клопотанні слідчого, тобто не відповідає засадам справедливості.
Частиною 1 ст.173 КПК визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Поряд з цим, із наданого апеляційному суду повідомлення слідчого від 09.10.2020 р. вбачається, що досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018180000000171 щодо ОСОБА_5 завершено.
Разом з цим колегія суддів зауважує, що ставлячи в апеляційній скарзі вимогу про задоволення клопотання про арешт майна у повному обсязі, прокурор обмежився лише загальним формулюванням необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, не довівши свої вимоги «поза розумним сумнівом» як того вимагає кримінальний процесуальний закон та Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній судовій практиці, зокрема у рішеннях «Авшар проти Туреччини», «Ушаков та Ушакова проти України».
Також суд зауважує, що незаконне та необґрунтоване застосування арешту майна порушує право власності, гарантоване ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.41 Конституції України.
Отже ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, постановленою з дотриманням вимог кримінального процесуального закону і тому підстав для її скасування та задоволення апеляційних вимог прокурора не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 01 вересня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №42018180000000171 щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора прокуратури Рівненської області ОСОБА_4 - без задоволення.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3