Справа № 541/172/20 Номер провадження 22-ц/814/2134/20Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
07 жовтня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Бутенко С.Б.
Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 травня 2020 року у складі судді Куцина В.М.
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В січні 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 27.08.2012 та наявність заборгованості, яка виникла станом на 01.12.2019 у сумі 22 386,69 грн та складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 13 147,31 грн, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 1876,12 грн, заборгованості за пенею - 5821,04 грн, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1042,22 грн - штраф (процентна складова), просив про стягнення даної суми заборгованості з покладенням на відповідача понесених по справі судових витрат в розмірі 2 102 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась вказана заборгованість.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 травня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк заборгованість по кредитному договору № б/н від 27.08.2012 в розмірі 8746,17 грн, станом на 07.04.2020.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача фактично отриманої суми кредитних коштів у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, яка на час розгляду справи відповідачем не повернута. Під час судового розгляду справи штрафи та відсотки, нараховані за прострочення погашення кредиту, на підставі положень статті 2 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» списано позивачем.
Не погодившись частково з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині стягнення страхових платежів в розмірі 2786,77 грн та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині відмовити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що сума страхового платежу є безпідставною, оскільки договору страхування він не укладав, своєї згоди чи доручення банку на списання чи переказ коштів на користь третіх осіб не надавав. Будь-яких даних про те, що він укладав такий договір та погодився на списання коштів з кредитного ліміту позивачем не надано, що залишилося поза увагою суду.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується та у відповідності до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що 27 серпня 2012 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
У заяві-анкеті зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно вказаної заяви відповідачу було видано платіжну картку «Кредитка «Універсальна» та надано кредит у розмірі 6000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції встановив факт прострочення боржника та виникнення заборгованості за кредитом, яку присудив у розмірі 8746,17 грн з урахуванням перерахунку, проведеного банком відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому суд відхилив як необґрунтовані доводи відповідача про включення в суму заборгованості станом на 07.04.2020 страхового платежу у розмірі 2786,77 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що надана відповідачем «Виписка», відповідно до якої проведена виплата страхового платежу за договором «Страхування кредиту» в розмірі 2786,77 грн не може бути беззаперечним підтвердженням вищевказаних обставин на які посилається відповідач ОСОБА_1 , як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки Виписка містить інформацію щодо суми яка уже стягнута з відповідача станом на 01.02.2020 і не містить даних, що вона стосується спірного кредитного договору, а тому питання законності стягнення вказаної суми страхового платежу може бути предметом розгляду спору щодо законності страхового договору, на підставі якого вказана сума була стягнута з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи вбачається, що надані кредитні кошти використані відповідачем на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, тобто цей кредит є споживчим.
Згідно з абзацем другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Суд першої інстанції, відхиляючи як неналежний доказ надану відповідачем довідку по його карткам за період з 01.05.2016 по 01.02.2020 щодо стягнення за рахунок кредитних коштів страхових платежів за договором «Страхування кредитного ліміту» на суму 2786,77 грн, не звернув уваги, що аналогічні операції зазначені у виписці за кредитною карткою відповідача ОСОБА_2 за період з 01.01.1999 по 08.03.2020 (121-126), яка надана банком на вимогу суду. При цьому суд не визначився із правовою природою таких платежів та не застосував вищезазначені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони кредитору включати до складу кредиту платежів, які не зазначені у договорі, та які не є послугою.
За визначенням пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» на час укладення договору послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Отже страхування кредитного ліміту не можна визнати послугою у розумінні Закону і списання банком таких платежів за рахунок наданих споживачеві кредитних коштів є безпідставним.
За таких обставин, заборгованість відповідача за кредитом підлягає зменшенню на суму безпідставно списаних коштів - 2786,77 грн, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення таких коштів підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.
За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_1 є учасником бойових дій та в силу приписів пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» має пільги щодо сплати судового збору.
Отже понесені витрати позивача на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 1432,09 грн (68,1% задоволеного позову) підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та відповідно розмір судового збору, що належав до сплати при поданні відповідачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції пропорційно розміру задоволених вимог скарги підлягає стягненню з позивача - АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 травня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» коштів в розмірі 2786,77 грн - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Зменшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості по кредитному договору без номера від 27.08.2012 з 8746,17 грн до 5959,40 грн.
В іншій частині рішення Мирогородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 травня 2020 року залишити без змін.
Компенсувати Акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» за рахунок держави у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України судові витрати в сумі 1432,09 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 2147,19 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: С.Б. Бутенко
Судді: О.І. Обідіна
О.В. Прядкіна