Справа № 345/1263/19
Провадження № 11-кп/4808/451/20
Категорія ст. 183 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
28 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2020 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_9 ,
Обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу місцевого суду скасувати та застосувати відносно нього більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.
Вважає ухвалу незаконною, вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Посилаючись на зміст ч. 1 ст. 183 КПК України, стверджує, що наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе їм запобігти, не доведено. Підкреслює, що не доведено факт його переховування від слідства та суду. Наголошує на тому, що кримінальне провадження відносно нього було порушено після його виїзду за межі України, він легально перетинав кордон в Російській Федерації, в м. Калінінград був офіційно зареєстрований по місцю тимчасового проживання, там його транспортний засіб перебував на тимчасовому обліку, ніяких претензій до нього не було. Пояснює, що факт оголошення його у розшук не є підставою стверджувати, що він переховувався. На його думку, є безпідставними висновки суду про те, що він може переховуватися від суду в майбутньому, оскільки злочину, який йому інкримінують, він не вчиняв та є зацікавленим у встановленні істини по справі, а також фактично відбув покарання у виді 2 років 7 місяців позбавлення волі, що в перерахунку згідно з Законом України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII становить 5 років і 2 місяці. Звертає увагу на необхідність дотримання розумних строків тримання під вартою. Щодо ризику впливу на потерпілих зазначає, що всі ці особи судом допитані і жоден з них не заявив, що на нього тиснули, впливали чи погрожували, при цьому, ним долучено заяви від дружини і матері, з яких вбачається хто і на кого впливав. З приводу обставин, які необхідно враховувати згідно з ст. 178 КПК України, вказує, що відсутні докази про вчинення ним кримінального правопорушення, відносно нього як виданої в Україну особи порушені межі кримінальної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 576 КПК України, кримінальне провадження триває повільно, в нього міцні соціальні зв'язки по місцю проживання, він офіційно зареєстрований, одружений, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, надав дані про майновий стан, не порушував умов застосування запобіжних заходів, його не підозрюють у вчиненні іншого кримінального правопорушення, а розмір завданої майнової шкоди нічим не підтверджений. Пояснює, що визначений розмір застави є завідомо непосильний для нього, через тривале тримання під вартою він не працює, тому внести таку заставу не має жодних можливостей. Вважає, що для можливості скористатися заставою, її розмір повинен становити не більше 50000 гривень.
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2020 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 дію раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 423600 гривень, на 60 днів, до 12 листопада 2020 року включно.
В мотивувальній частині ухвали суд зазначив, що у судовому засіданні досліджено всі надані стороною обвинувачення докази. Обвинувачений, заявивши про призначення почеркознавчої експертизи, не сприяє суду у отриманні вільних зразків його почерку та підпису. Продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, раніше був оголошений у розшук, надані суду дані, які б вказували на наявність у нього міцних соціальних зв'язків є недостатніми, зважаючи на те, що з часу перетину кордону України по сьогоднішній час він (з його слів) з батьками та дружиною і сином не спілкувався, тому суд вважає що існує ризик того, що він може переховуватися від суду. Крім того у судовому засіданні при дачі показань потерпілим ОСОБА_10 обвинувачений погрожував останньому, що дає підстави суду вважати, що він може незаконно впливати на потерпілих. Суд не взяв до уваги доводи обвинуваченого щодо недоведеності стороною обвинувачення фату вчинення інкримінованого йому злочину, оскільки намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може розцінюватися сторонами як ознака упередженості суду, що може бути правовою підставою для відводу складу суду. Суд дійшов висновку, що інший, більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження. Оскільки термін тримання під вартою обвинуваченому спливає, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, наявні, розгляд кримінального провадження не завершений, є підстави для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. При цьому, суд врахував наявність конкретного суспільного інтересу, а також звернув увагу на визначений судом розмір застави.
В судовому засіданні апеляційного суду:
- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 просили задовольнити апеляційну скаргу, застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово;
- прокурор вважає апеляційну скаргу безпідставною, в рішення суду законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних підстав.
З врахуванням змісту рішення Конституційного Суду України № 4?р/2019 від 13 червня 2019 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції вважає, що з метою забезпечення ефективної реалізації права на судовий захист та задля досягнення цілей правосуддя, апеляційна скарга підлягає розгляду.
Суд апеляційної інстанції згідно з вимогами ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предметом апеляційного оскарження є саме рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 від 14 вересня 2020 року, у зв'язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку судовим рішенням, які вже набули законної сили та виконані у повному обсязі.
Перевіривши доводи сторони захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання прокурора та рішення суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 прийнято за наявності необхідних для цього підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
За змістом ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про : наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
По кримінальному провадженні ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме в умисному заволодінні чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство), повторно, в особливо великих розмірах.
За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, згідно з ст. 12 КК України це є особливо тяжким злочином.
При вирішенні питання про законність рішення суду першої інстанції про застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового провадження, що обумовлює наявність певних особливостей та істотно відрізняє порядок перевірки судового рішення від аналогічних рішень суду, які ухвалені на стадії досудового розгляду кримінального провадження.
Зокрема, на стадії судового провадження, такий стандарт доказування як «обґрунтована підозра» втрачає свою актуальність і при оцінці доказів повинен бути застосований критерій доведеності «поза розумним сумнівом», який випливає із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Однак, цей критерій може бути застосований тільки під час ухвалення остаточного судового рішення, яким буде розглянуто по суті та вирішено питання про визнання особи винною у вчинені злочину та призначення їй покарання.
Як зазначив суд першої інстанції, намагання надати оцінку доказам, які були досліджені в результаті судового розгляду кримінального провадження до ухвалення остаточного судового рішення, може бути визнано сторонами як ознака упередженості суду та визнана правовою підставою для відводу складу суду.
В той час, оскільки зібрані під час досудового розслідування докази були достатніми для складання обвинувального акту, особа, про яку йдеться, могла вчинити таке правопорушення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 посилається на те, що відносно нього як виданої в Україну особи порушені межі кримінальної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 576 КПК України.
В той час, долучені прокурором копії документів підтверджують, що ОСОБА_7 був виданий правоохоронним органам України для притягнення його до кримінальної відповідальності саме за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
Більш того, рішення про притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за результатами розгляду обвинувального акту не прийнято, а тому питання про порушення меж кримінальної відповідальності є передчасним.
Наведене прокурором у клопотанні обґрунтування існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які мають місце в даному випадку - переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, з врахуванням обставин і тяжкості кримінального правопорушення та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватості, даних, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 , є переконливим.
Як і в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи прокурора про те, що ризики згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України з часу застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу не зменшилися та продовжують існувати до теперішнього часу.
Апелянт не навів вагомих підстав вважати, що обставини, які вказували на наявність заявлених прокурором ризиків, запобігання спробам яких є метою та підставами застосування запобіжних заходів, змінилися, та відповідно, вони зменшились, а також, що після прийняття рішень про застосування запобіжного заходу виникли нові обставини.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик в свою чергу не є визначеною подією, а по суті представляє ймовірність отримання несприятливих для судового провадження подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що висновки суду про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, зроблено в результаті аналізу сукупності обставин, зокрема даних про подію кримінального правопорушення, поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування та судового провадження, відомостей, що характеризують його особу, інших обставин по кримінальному провадженню, оцінки доводів прокурора.
При цьому, доводи апелянта про те, що він не переховувався від суду, а потерпілі, свідки допитані, не спростовують таких ризиків.
Судовий розгляд триває, встановлюються обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду клопотання доведено неможливість запобігання відповідним ризикам у разі застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, зокрема домашнього арешту. При застосуванні іншого більш м'якого запобіжного заходу відносно нього існує значна ймовірність того, що він порушуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки.
Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів належним чином оцінив в сукупності всі обставини згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України.
Таким чином, застосування тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_7 в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання виникненню ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Частиною 1 ст. 29 Конституції України визначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що при прийнятті рішення про продовження строків тримання під вартою необхідно враховувати статті 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положення, встановлені у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції врахував ці приписи, а також положення ст. ст. 177, 178, 183, 194, 199 КПК України, оцінив в сукупності всі обставини, наведені сторонами кримінального провадження, та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 .
Більше того, суд апеляційної інстанції враховує, що обвинуваченому ОСОБА_7 ухвалою місцевого суду від 23 липня 2020 року зменшено розмір застави як альтернативного запобіжного заходу триманню під вартою з 300 до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 432600 гривень.
Суд апеляційної інстанції вважає такий розмір застави пропорційним щодо конкретної особи, враховуючи дані, які містяться в матеріалах клопотання, та обставин кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачується, його тяжкості, суворості покарання, наявних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та інших обставини, які враховуються згідно з ст. 178 КПК України. Такий розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків, та забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, суд апеляційної інстанції не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим степенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції враховує доводи сторони захисту про порушення розумних строків тримання під вартою, а також об'єктивно необхідний час для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень з врахуванням як складності кримінального провадження, так і поведінки учасників кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції повинен вживати необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження у розумні строки, оскільки недотримання строків розгляду кримінальних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Розгляд кримінального провадження, по якому обвинувачується ОСОБА_7 в суді першої інстанції триває з 16 квітня 2019 року і до теперішнього часу суд не розглянув його по суті.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повинен, діючи з більшою відповідальністю, зосередити свої зусилля на дотриманні вимог щодо розумного строку розгляду кримінального провадження та прийняти ефективні заходи щодо розгляду кримінального провадження по суті та постановлення остаточного рішення.
В той час, рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження відповідно до якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що розгляд кримінального провадження повинен бути продовжений у відповідності до вимог кримінального процесуального закону із застосуванням необхідних заходів забезпечення кримінального провадження, одним з яких є застосування запобіжного заходу.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст. ст. 12, 176-178, 182, 183, 194, 331, 376, 404, 407, 419, 422 КПК України, ст. ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2020 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5