Провадження № 22-ц/803/5851/20 Справа № 201/3093/20 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
13 жовтня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря - Синенка Є.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2020 року про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна про визнання договору дарування від 03 травня 2019 року недійсним та скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, -
Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 17 квітня 2020 року постановлено ухвалу, згідно якої суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у даній справі /а.с.26/.
З цією ухвалою не погодився позивач ОСОБА_1 і звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального закону.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 надала відзив на неї, в якому посилається на її необгрунтованість та вважає такою, що не підлягає задоволенню.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а ухвалу суду залишити без змін, з огляду на наступне.
Відмовляючи в задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що на підтвердження своїх доводів, позивачем не надано переконливих доказів в обґрунтування такої заяви та доказів наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком районного суду та вважає його обґрунтованим з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору по справі є правомірність вчинення правочину щодо відчуження нерухомого майна, а саме дарування відповідачем ОСОБА_2 1/2 частини квартири, за адресою АДРЕСА_1 , відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за договором дарування від 03 травня 2019 року.
В силу ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України, при вирішенні питання забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач позовним вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Таргетинг” виник спір щодо повернення суми боргу за договором позики. ОСОБА_2 займає посаду директора зазначеного товариства.
У своєму позові заявник зазначає, що у зв'язку з невиконанням боргових зобов'язань за договором та відсутності предмета застави, у місті його зберігання, він звернувся до відділення поліції із заявою про злочин.
Згідно умов ст.151 ЦПК, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини її звернення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, в обґрунтування необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, позивач зазначає, що необхідність вжиття таких заходів виникла внаслідок ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань за договорами позики, які були укладені між позивачем та ТОВ «Таргетинг» в особі попереднього директора ОСОБА_5 .
Проте у даній заяві позивач лише зазначив про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, не навівши при цьому достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на спірну квартиру.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неспівмірність заявлених вимог про вжиття заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки фактично позивач бажає вжити заходи забезпечення позову в даній цивільній справі з метою забезпечення цивільного позову, який буде поданий ним в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за ст. 190 ч. 3 КК України у відношенні директора ТОВ «Таргетинг» ОСОБА_2 , яка шахрайським шляхом заволоділа майном ОСОБА_1 , чим спричинила йому матеріальну шкоду у великих розмірах.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні даного позову.
Таким чином, враховуючи відсутність обґрунтованих ризиків невиконання можливого рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не спростовують висновків суду щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, дослідивши матеріали цивільної справи, заяву про забезпечення позову, її обґрунтування та додані до неї матеріали у їх сукупності, з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, з урахуванням підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову та їх доказів, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, вид пропонованого забезпечення позову, та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заяви.
Підстав для скасування ухвали суду та постановлення нової про задоволення заявленої заяви, як про це просить позивач, не встановлено.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачає.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
І.Ю. Ткаченко