П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/786/20
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді - доповідача - Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби за період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року. Також позивач просив зобов'язати відповідача провести виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року та застосувати при цьому базовим місяцем (місяцем, значення індексу споживчих цін в якому приймається за 1 або 100 відсотків) березень 2015 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з ним розрахунків щодо виплати індексації грошової забезпечення за період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року. Позивач посилався на те, що проведення індексації грошового забезпечення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року, за заявою Військової частини НОМЕР_1 , здійснено заміну відповідача - Військову частину НОМЕР_1 , на його правонаступника - Військову частину НОМЕР_2 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 провести виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року.
В апеляційній скарзі, Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що судом першої інстанції не звернуто увагу на тому, що індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення, в розумінні ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вона не є постійною та сталою величиною, має несистематичний характер, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення військовослужбовців. Також, відповідач наголошував на тому, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, а тому оскільки такої фінансової можливості не було відсутня протиправність дій з його боку.
Крім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а саме: не прийнято до уваги той факт, що позивачем пропущений строк звернення до суду із позовом, встановлений ст. 122 КАС України, у зв'язку з чим, на думку апелянта, суд першої інстанції мав би застосувати до позивача наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, передбачені ст. 123 КАС України.
Позивач, ОСОБА_1 , своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 15 червня 2017 року № 399 звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) полковника ОСОБА_1 , начальника відділу комплектування офіцерами - заступника начальника управління персоналу штабу управління оперативного командування «Південь» сухопутних військ Збройних Сил України. (а.с.18)
Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.07.2017 року №163 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу комплектування офіцерами-заступника начальника управління персоналу штабу управління оперативного командування «Південь» сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням вимог ч.8 цієї ж статті, з 31 липня 2017 року вважати таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахуванням на військовий облік до Малиновського районного військового комісаріату м. Одеси.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2019 року № 1/6852 (а.с.20) на звернення позивача від 21.10.2019 № 19/(зі) щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.11.2015 по 31.07.2017 повідомлено наступне (а.с.19):
- відповідно до грошового атестату ЗСУ № 265103, виданого Одеським обласним військовим комісаріатом, встановлено базовий місяць для нарахування індексації квітень 2015 року, а також виплачено її по 31.07.2015;
- Довідково: Військова частина НОМЕР_1 веде самостійне фінансове господарство з 01 жовтня 2015 року. До цього перебувала на фінансовому забезпеченні в Одеському обласному військовому комісаріаті;
- у межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони за серпень 2015 - грудень 2015 року в Військовій частині НОМЕР_1 відповідно до встановленого базового місяця було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення військовослужбовців в повному обсязі,.
- у межах наявного фінансового ресурсу Міністерства оборони за січень 2016 - липень 2017 року фінансування витрат на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не здійснювалось;
- відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України вхідний від 08.08.2017 № 13700/з та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не має;
- враховуючи викладене, виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 31.07.2017 не проводилась, підстав для її нарахування і виплати за вказаний період немає.
Вважаючи протиправною відмову у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що невиплата позивачу індексації грошового забезпечення, безумовно, є порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Проте, з метою захисту порушених прав позивача, суд визнав, що задоволенню підлягають лише вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року, оскільки встановлення застосування базового місяця, в якому визначення індексу споживчих цін, належить до компетенції Військової частини, а тому суд вважав, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду, з таких мотивів.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена апелянтом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно матеріалів справи, позивачу за період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення (а.с.21).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. № 1282-ХІІ.
Так, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст.9 вказаного Закону індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).
Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік .
В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Твердження апелянта про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», на яку посилається апелянт, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зауважував на тому, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу. Крім того, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи, наведені апелянтом в обґрунтування правомірності своїх дій щодо не проведення індексації грошового забезпечення позивачу а саме: відсутність у Міноборони фінансового ресурсу щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у спірний період.
За таких підстав, на думку колегія суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року є протиправною бездіяльністю з боку відповідача.
Отже, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не була проведена у встановлений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» строк, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2015 року по 31.07.2017 року.
Наведені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17, від 15.10.2020 року у справі № 240/11439/19.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що індексація грошового забезпечення не може вважатися складовою грошового забезпечення військовослужбовця через її непостійність, колегія вважає помилковими, оскільки відповідально до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання військової частини на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки аналіз змісту ч.2 ст.233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Отже, доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення 22 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Дата складення повного тексту судового рішення 29.10.2020р.
Головуючий суддя Стас Л.В.
Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.