20 жовтня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1472/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.03.2019 року №Ф-22673-51.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.06.2020 року представник позивача ознайомився зі змістом податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 03.10.2019 року у розмірі 18276,72 грн. Протиправність оскаржуваної вимоги позивач обґрунтовує тим, що станом на дату формування вимоги не займається підприємницькою діяльністю, працює за трудовим договором. Зазначає, що усі передбачені законодавством податки, у тому числі ЄСВ за нього сплачував роботодавець. Вважає, що вказана вимога прийнята відповідачем всупереч нормам ПК України.
Ухвалою від 30.06.2020 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного без повідомлення учасників справи.
ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі надало відзив на позов. З позовом відповідач не погоджується, зазначає, що фізична-особа підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Зазначено, що позивач обліковувався фізичною особою-підприємцем з 21.05.1998р. (запис у ЄДРПОУ від 09.02.2006р. №24990170000011823) по 11.03.2020р. (запис №24990060003011823), та перебував на податковому обліку органу доходів і зборів з 03.09.1996 року як платник податків, з 02.06.1998 року як платник єдиного внеску, втім з моменту припинення підприємницької діяльності, позивача не знято з обліку в органі доходів і зборів як платника ЄСВ, а оскаржувана вимога винесена 01.03.2019 року. Тобто, на дату формування вимоги позивач знаходився на загальній системі оподаткування і не перебував у стані припинення чи ліквідації. Вказане на переконання відповідача, свідчить про правомірність його дій.
Ухвалою суду від 20.08.2020 року вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.10.2020 року.
У підготовче засідання сторони не з'явились, проте подали до суду заяви, згідно яких просили здійснювати розгляд справи по суті без їх участі одразу після закінчення підготовчого засідання.
Відтак, згідно приписів ч. 7 ст. 181, ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України, приймає рішення про закінчення підготовчого засідання, розгляд справи здійснюватиметься в порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступні обставини.
Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) 21.05.1998 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, запис до ЄДРОПУ внесено 09.02.2006 року (№24990170000011823), з 03.09.1996р. по 11.03.2020р. перебував на обліку як платник податків, з 02.06.1998р. як платник єдиного внеску (станом на момент вирішення справи по суті не знято з обліку як платника ЄСВ) у Головному управлінні ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Херсонській ДПІ (Херсонському районі).
01.03.2019 року ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22673-51, згідно з якою станом на 03.10.2019 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 грн.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з п. п. 1 та 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Взяття на облік осіб, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, в п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п. п. 2 та 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 5 ст. 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених, з у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).
Платники єдиного внеску, зазначені у п. п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п. п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI).
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок сплати його роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18), від 03.04.2020 року (справа №140/642/19), від 19.06.2020 року (справа №824/876/19-а).
Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що на дату формування вимоги позивач як платник податку знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації.
Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 28.02.2019 заборгованість позивача по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 18 276,72 грн. Заборгованість виникла через несплату єдиного внеску за 12 місяців 2017 року (3200 грн.*12міс.*22%), за 12 місяців 2018 року (3723 грн.*12міс.*22%).
У позові зазначається, що позивач підприємницької діяльності не здійснює, з червня 2013 року працює за трудовим договором.
До матеріалів справи долучено копію трудової книжки НОМЕР_2 згідно з якою ОСОБА_1 з 01.06.2013 року прийнятий на роботу начальником Управління по загальним питанням у: мовою оригіналу «ООО ГК «Содружетсво» (запис 21, стор. 42-43). Відмітка про звільнення відсутня.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.05.1998 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (запис від 09.02.2006р. №24990170000011823), вид діяльності: 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (основний).
З 1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі - Закон №755-IV), яким врегульовано відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, та передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Статтею 17 Закону №755-IV, в редакції на час внесення відомостей про фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Згідно з п. 2 р. VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 року у справі №260/81/19 статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
У позовній заві стверджується, що позивачем державному реєстратору реєстраційної картки не подавалось, свідоцтво про державну реєстрацію не отримувалось. Водночас з наданого витягу з ЄДРПОУ, позивач зареєстрований як ФОП з 21.05.1998 року, запис внесе6но 09.02.2006 року.
З матеріалів справи встановлено, що 11.03.2020 року по позивачу проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, підстава: власне рішення.
Належні та допустимі докази волевиявлення позивача щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію в матеріалах справ відсутні, тоді як позивач заперечує здійснення підприємницької діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
Також суд зауважує, що відповідачем не підтверджено, що у період 2017-2018 роки позивачем подавалася до контролюючого органу звіти щодо нарахування та сплати єдиного внеску.
Належних та допустимих доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу у зазначений період відповідачем до суду не надано.
Враховуючи зазначені обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на період нарахування ЄСВ, а також на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску з червня 2013 року, суд приходить до висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період за який винесена оскаржувана вимога нараховував та сплачував роботодавець за період 2017-2018 року, що не враховано контролюючим органом при винесені оскаржуваної вимоги.
При цьому, суд звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено перевірку сплати єдиного внеску у розмірі не менше мінімального, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. В свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Окрім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з Конвенцією як джерело права, та яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, прецедентну практику ЄСПЛ, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити.
Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 12, 19, 161- 163, 167 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.03.2019 року №Ф-22673-51.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до квитанції №0.0.1726416238.1 від 04.06.2020 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 111060000