Справа № 420/7193/20
29 жовтня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зарахування для призначення пенсії в подвійному розмірі стажу роботи у санітарно - карантинному відділі Ренійської портової санітарно - епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України та в Дунайському басейновому відділі Державної установи «Лабораторний центр Держсанепідслужби України на водному транспорті» за період з 03.09.1981 р. по 19.12.2012 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Ренійським РВ ГУМВС України в Одеській області 24.01.2000 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) для призначення пенсії стаж роботи у санітарно-карантинному відділі Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України та в Дунайському басейновому відділі Державної установи «Лабораторний центр Держсанепідслужби України на водному транспорті» за період з 03.09.1981 р. по 19.12.2012 р. в подвійному розмірі стажу роботи у санітарно-карантинному відділі Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України та в Дунайському басейновому відділі Державної установи «Лабораторний центр Держсанепідслужби України на водному транспорті».
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював на посаді помічника лікаря-епідеміолога санітарно-карантинного лабораторного відділення Ренійського морського торговельного порту з 03.09.1981 р. (наказ № 118 від 03.09.1981 р.), що передбачає особливі умови праці та вважається роботою у протичумних відділеннях. На думку позивача, він має право на обчислення стажу такої роботи в подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Як стверджує позивач, зазначене ним у позовній заяві підтверджується довідкою № 373/01 від 30.06.2020 р., трудовою книжкою серія НОМЕР_3 , довідкою № 375/01 від 30.06.2020 р., № 374/01 від 30.06.2020 р.
Позивач зазначає, що трудовій стаж йому зарахований в одинарному розмірі, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача 01.07.2020 р. із заявою про врахування для обчислення пенсії стажу на посаді помічника лікаря-епідеміолога санітарно-карантинного лабораторного відділення Ренійського морського торговельного порту за період з 03.09.1981 року у подвійному розмірі.
За твердженням позивача, рішенням № 155950007306 від 07.07.2020 р. відповідачем відмовлено у задоволенні заяви.
Позивач вважає висновок Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області помилковим та таким, що порушує норми діючого законодавства, а саме: статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 N 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення».
21.08.2020 року від відповідача надійшов відзив, у якому, зокрема зазначено, що норми ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюються лише на тих пенсіонерів, які працювали в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я.
За твердженням відповідача, із записів трудової книжки позивача вбачається, що він не працював у відділі з боротьби особливо небезпечних інфекцій санітарно-епідеміологічних станцій та не надано жодних документів, які б підтверджували, що санітарно-карантинний відділ по структурі є окремим відділом особливо небезпечних інфекцій або відділом з боротьби особливо небезпечних інфекцій Ренійської портової СЕС, а отже і підстави для зарахування в подвійному розмірі стажу роботи позивача відсутні. Крім того, для підтвердження стажу роботи у протичумних закладах позивачем не надані копії Положення про відділ або інші документи, які свідчать про працю у відділах з особливо небезпечних інфекцій. Положення про Ренійське санітарно- карантинне лабораторне відділення морського торговельного порту Державної установи «Лабораторний центр МОЗ України на водному транспорті» від 18.03.2018 рок та посадові інструкції помічника лікаря-епідеміолога санітарно-карантинного лабораторного відділення Ренійського МТП Дунайського басейнового відділу на ОСОБА_1 від 11.01.2002 року, від 14.03.2018 року, які позивач додав до адміністративного позову, не є доказом та не свідчать про працю у відділах з особливо небезпечних інфекцій.
Відповідач окремо звернув увагу на безпідставність посилання позивача на наказ Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 року
№ 308/519 «Про впорядкування умов праці працівників закладів охорони здоров'я та установ, соціального захисту населення», оскільки зазначений акт відноситься до відділів (відділеннях) особливо небезпечних інфекцій санітарно-епідеміологічних станцій і визначають виключно умови оплати праці працівників закладів здоров'я, а ні порядок обчислення стажу для призначення (перерахунку) пенсії.
Відповідач підкреслив, що у листі Державної санітарно-епідеміологічної служби Дунайської басейнової санепідстанції від 20.09.2006 №213 чітко зазначено, що відповідного до п. 63, 66 ПКМ України від 13.05.2003 № 679 «Про нову редакцію додатків 1 і 2 до КМУ від 17.11.1997 №1290», санітарно - карантинний відділ не відноситься до відділу особливо небезпечних інфекцій.
Враховуючи викладене у відзиві, на переконання відповідача, Головним управлінням правомірно відмовлено у зарахуванні стажу роботи за період 03.09.1981 року по 19.12.2012 року у подвійному розмірі для обчислення пенсії позивача, а рішення Головного управління про відмову у зарахуванні зазначеного періоду у подвійному розмірі є таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відсутні підстави для його скасування.
25.08.2020 року та додатково 31.08.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено аналогічні доводи та аргументи, що зазначені у позовній заяві.
26.08.2020 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначив, що підтримує правову позицію, зазначену у відзиві.
Заяви, клопотання від сторін.
24.08.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, у якому відповідач просив врахувати позицію Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, викладену у відзиві.
25.08.2020 року та додатково 31.08.2020 року від представника позивача надійшла заява про повернення судового збору у розмірі 2524,00 грн. як помилково сплаченого.
Процесуальні дії, вчинені судом.
Ухвалою суду від 31 серпня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомлення учасників справи та зупинено провадження по справі №420/7193/20 до 02.09.2020 року.
У зв'язку з неявкою сторін до судового засідання, призначеного на 02.09.2020 року, зважаючи на клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку письмового провадження від 24.08.2020 року, враховуючи положення ст.205 КАС України, суд поновив провадження у справі №420/7193/20 та з урахуванням наказу Одеського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року №21-ОС/Д/С продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Інших процесуальних дій суд не вчиняв.
Обставини справи.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 та довідки Дунайського Басейнового відділу Державної установи «Лабораторний центр МОЗ України на водному транспорті» №372/01 від 30.06.2020 року, з 03.09.1981 року до 31.12.2012 року працював на посаді чергового фельдшера санітарно-карантинного відділу Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті Міністерства охорони здоров'я України, що також не заперечується відповідачем у заявах по суті.
Матеріалами справи підтверджено, що Ренійська портова санітарно-епідеміологічна станція Міністерства охорони здоров'я України була ліквідована наказом Міністерства охорони здоров'я України №176-о від 21.09.2012 рок, яким, зокрема, визначено, що голова ліквідаційної комісії має забезпечити у двомісячний строк з моменту реєстрації цього наказу здійснення в установленому законодавством України порядку заходів щодо ліквідації юридичних осіб, в тому числі щодо персонального попередження працівників юридичних осіб про їх вивільнення у зв'язку з ліквідацією юридичних осіб у встановлений законодавством України термін.
У зв'язку з ліквідацією Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції, позивача звільнено 31.12.2012 року на підставі п.5 ст.36 КЗпП України шляхом переведення у Дунайський басейновий відділ ДУ «ЛЦ Держсанепідслужби України на ВТ».
01.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії та зарахування стажу роботи на посаді чергового фельдшера санітарно-карантинного відділу Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті з 03.09.1981 року до 19.12.2012 року у подвійному розмірі.
Рішенням Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1559500007306 від 07.07.2020 року позивачу відмовлено у зарахуванні періоду роботи на посаді чергового фельдшера санітарно-карантинного відділу Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті Міністерства охорони здоров'я України з 03.09.1981 року до 19.12.2012 року у подвійному розмірі та призначено пенсію за віком з урахуванням загального страхового стажу 44 роки 2 місяці 16 днів.
Вважаючи рішення відповідача №1559500007306 від 07.07.2020 року протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Джерела права та висновки суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 24.04.1999 року №696 «Про затвердження правил санітарної охорони території України» (далі - Постанова №696) (чинної на час перебування позивача на займаній посаді у спірний період) передбачалось, що з метою запобігання занесенню і розповсюдженню на території України інфекційних хвороб, зазначених у пункті 1 цих Правил, у пунктах пропуску через державний кордон створюються і функціонують санітарно-карантинні підрозділи (відділи, пункти), які проводять медичний (санітарний) огляд пасажирів і водіїв усіх видів транспортних засобів, плаваючого складу морських (річкових) суден, льотного складу повітряних суден, поїзних і локомотивних бригад пасажирських і вантажних поїздів, бригад рефрижераторних і поштово-багажних поїздів (секцій і вагонів), воєнізованої охорони та осіб, що супроводжують вантажі, транспортних засобів усіх видів, вантажів, товарів та інших предметів, у тому числі харчових продуктів та продовольчої сировини, лікарських засобів, хімічних, біологічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів і відходів, що завозяться на територію або вивозяться з території України чи прямують транзитом через її територію (у випадках, передбачених цими Правилами) і можуть бути факторами передачі збудника інфекції або створити небезпеку для життя і здоров'я людей.
Згідно із п.16 Постанови №696, категорійність і штатні нормативи санітарно-карантинних підрозділів (відділів, пунктів) у пунктах пропуску через державний кордон, а також положення про них визначається МОЗ в установленому порядку залежно від обсягів роботи відповідного пункту пропуску через державний кордон.
Підпунктом 4 пункту 4.1.2 наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 року №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» (у редакції, чинній на час перебування позивача на на посаді чергового фельдшера санітарно-карантинного відділу Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті) (далі - Наказ №308/519) передбачено, що до ІІІ групи закладів з боротьби з особливо небезпечними інфекціями належать лабораторії особливо небезпечних інфекцій лабораторних центрів, які здійснюють карантинний догляд.
Відповідно до п.17 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2011 року №893 «Про затвердження Правил санітарної охорони території України», у пунктах пропуску через державний кордон України з метою запобігання занесенню і поширенню на території України інфекційних хвороб, що мають міжнародне значення, створюються і функціонують санітарно-карантинні підрозділи, які проводять медичний (санітарний) огляд пасажирів і водіїв транспортних засобів, плаваючого складу морських (річкових) суден, льотного складу повітряних суден, поїзних та локомотивних бригад пасажирських і вантажних поїздів, бригад рефрижераторних і поштово-багажних поїздів (секцій і вагонів), воєнізованої охорони та осіб, що супроводжують вантажі, транспортні засоби, ввезення вантажів, товарів та інших предметів, у тому числі продуктів харчування і продовольчої сировини, лікарських засобів, біологічних, хімічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів і відходів, які ввозяться на територію, вивозяться з території України або прямують транзитом через її територію (у передбачених цими Правилами випадках) і внаслідок контакту з якими може відбутися інфікування або виникнути небезпека для життя і здоров'я населення.
Рішення про створення санітарно-карантинного підрозділу приймає головний державний санітарний лікар України за поданням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, Мінінфраструктури, Міноборони, Мінекономіки, Адміністрації Держприкордонслужби, Держмитслужби і Агентства держмайна.
Висновки суду.
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 з 03.09.1981 року до 19.12.2012 року працював на посаді чергового фельдшера санітарно-карантинного відділу Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті.
Відповідно до посадової інструкції помічника-епідеміолога, затвердженої Головним лікарем Ренійської портової санепідстанції від 13.01.2002 року, ОСОБА_1 при виконанні своїх функціональних обов'язків позивач здійснював карантинний догляд суден України внутрішнього сполучення, суден України закордонного плавання відповідно до обумовлених нормативними документами: "Правила санітарної охорони території України", затверджених Постановою КМ України №696 від 24.04.1999р.; "Правила санітарної охорони території України", затверджених Постановою КМ України від 22 серпня 2011 р №893; Міжнародними медико-санітарними Правилами 2005 року, тощо.
Вказаною інструкцією передбачено, що професійним завданням позивача є здійснення державного санітарного нагляду за проведенням на суднах комплексу протиепідемічних заходів, направлених на попередження занесення і поширення на території України інфекційних хвороб, вказаних у пункті 1 «Правил санітарної охорони території України».
При цьому, як вже зазначено судом, підпунктом 4 пункту 4.1.2 наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 року №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» (далі - Наказ №308/519) передбачено, що до ІІІ групи закладів з боротьби з особливо небезпечними інфекціями належать лабораторії особливо небезпечних інфекцій лабораторних центрів, які здійснюють карантинний догляд.
Отже, за таких підстав, суд дійшов висновку, що робота у відділах з боротьби небезпечних інфекцій санепідемстанцій вважається роботою у інфекційних відділеннях і повинна зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд також зазначає, що до інфекційних відділень відносяться також відділи з боротьби з особливо небезпечними інфекціями санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС), які до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1181 від 17.12.2012 (далі - постанова № 1181) відносилися до санітарно-епідеміологічних закладів охорони здоров'я.
За таких підстав, суд вважає, що для обчислення пенсії ОСОБА_1 необхідно врахувати стаж роботи у санітарно-карантинному відділі Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України за період з 03.09.1981 р. по 19.12.2012 р. у подвійному розмірі.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що рішенням Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1559500007306 від 07.07.2020 року про відмову у зарахуванні позивачу стаж роботи у санітарно-карантинному відділі Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України за період з 03.09.1981 р. по 19.12.2012 р. у подвійному розмірі - є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на лист Державної санітарно-епідеміологічної служби Дунайської басейнової санепідстанції від 20.09.2006 №213, оскільки лист не є нормативно-правовим актом, про що також зазначає відповідач у відзиві.
Суд вважає помилковим посилання відповідача у відзиві на постанову Кабінету Міністрів України від 13.05.2003 № 679 «Про нову редакцію додатків 1 і 2 до КМУ від 17.11.1997 №1290», оскільки вказана постанова регулює питання надання щорічної додаткової відпустки, а посилання відповідача щодо ненадання позивачем доказів про отримання такої відпустки суд вважає безпідставним та необґрунтованим.
Суд зазначає, що позивачем заявлено позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зарахування для призначення пенсії в подвійному розмірі стажу роботи у санітарно - карантинному відділі Ренійської портової санітарно - епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України та в Дунайському басейновому відділі Державної установи «Лабораторний центр Держсанепідслужби України на водному транспорті» за період з 03.09.1981 р. по 19.12.2012 р.
Згідно з приписами п.2 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При розгляді даної справи судом враховано правові висновки Верховного Суду, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при розгляді цієї справи, викладені у постанові від 21.08.2018 року у справі № 712/10317/17, в якій зазначається, зокрема, що: "...З огляду на те, що в правовому регулюванні приймає участь саме те рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права та обов'язки позивача, то дії такого суб'єкта владних повноважень або його посадової особи, які здійснюються у процедурі, яка передує прийняттю рішення не можуть бути окремим предметом судового розгляду, так як такі дії не мають безпосереднього впливу на правовий статус особи, яка звернулась із позовом до суду за захистом свого порушеного права".
Суд зазначає, що обов'язковою ознакою дій, рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер, тобто вказані дії встановлюють, змінюють або припиняють права та обов'язки певної особи (певного кола осіб).
В даному випадку породжують певні правові наслідки для позивача саме рішення Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1559500007306 від 07.07.2020 року, оскільки має безпосередній вплив на реалізацію його права щодо зарахування спірного періоду роботу до стажу у подвійному розмірі.
Таким чином, судом надається оцінка таким діям відповідача саме при вирішенні питання щодо правомірності складання акта індивідуальної дії, тобто при вирішенні судом позовних вимог про визнання протиправними та скасування оскаржуваних позивачем постанов.
У зв'язку з наведеним, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зарахування для призначення пенсії в подвійному розмірі стажу роботи у санітарно - карантинному відділі Ренійської портової санітарно - епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України та в Дунайському басейновому відділі Державної установи «Лабораторний центр Держсанепідслужби України на водному транспорті» за період з 03.09.1981 р. по 19.12.2012 р. - не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1559500007306 від 07.07.2020 року про відмову щодо зарахування стажу у подвійному розмірі.
З огляду на те, що позивачу вже була призначена пенсія за віком, вимоги зобов'язального характеру належать до задоволення частково шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи у санітарно-карантинному відділі Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України за період з 03.09.1981 року по 31.12.2012 року в подвійному розмірі та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із здійсненням її виплати з урахуванням виплачених сум.
При цьому, судовим розглядом встановлено, що у період з 03.09.1981 року до 31.12.2012 року позивач працював на посаді чергового фельдшера санітарно-карантинного відділу Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції на водному транспорті Міністерства охорони здоров'я України, а тому вимоги щодо зарахування стажу роботи у Дунайському басейновому відділі Державної установи «Лабораторний центр Держсанепідслужби України на водному транспорті» не підлягають задоволенню, оскільки спірне рішення стосується саме періоду з 03.09.1981 року до 31.12.2012 року.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України, розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги частково обґрунтовані, документально підтверджені, а тому підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. відповідно до квитанції №0.0.1787830786.1 від 01.08.2020 року.
Оскільки суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1559500007306 від 07.07.2020 року про відмову щодо зарахування стажу у подвійному розмірі, сума сплаченого позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн. за квитанцією №0.0.1787830786.1 від 01.08.2020 року, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача.
Судом також встановлено, що представником позивача помилково сплачено судовий збір у розмірі 2524,00 грн. згідно з квитанцією №0.0.17895889368.1 від 03.08.2020 року, у зв'язку з чим 25.08.2020 року та додатково 31.08.2020 року представником позивача до суду подано клопотання про повернення помилково сплаченого судового збору.
Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи викладене, оскільки судом встановлено, що позивачем сплачено суму судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника позивача про повернення суми судового збору, сплаченого згідно з квитанцією №0.0.17895889368.1 від 03.08.2020 року у розмірі 2524,00 грн.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1559500007306 від 07.07.2020 року про відмову щодо зарахування стажу у подвійному розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) стаж роботи у санітарно-карантинному відділі Ренійської портової санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України за період з 03.09.1981 року по 31.12.2012 року в подвійному розмірі та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із здійсненням її виплати з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385), сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений згідно з квитанцією №0.0.17895889368.1 від 03.08.2020 року у розмірі 2524 (дві тисячі п'ятсот двадцять чотири) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бутенко А.В.
.