про повернення позовної заяви
м. Вінниця
29 жовтня 2020 р. Справа № 120/5753/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Поліщук Ірина Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 21.10.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви, окрім іншого, шляхом надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до суду із доказами поважності причин його пропуску.
27.10.2020 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої, окрім іншого, долучено клопотання про поновлення строку звернення до суду. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску місячного строку звернення до суду, позивач зазначив, що 31.07.2019 він подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно, оригінал якого зберігається у військовій частині НОМЕР_1 . Однак, на момент його звільнення з військової служби - 12.08.2019, грошова компенсація за не отримане речове майно виплачена не була та не надано йому оригінал довідки про вартість речового майна, яке належить до видачі, що є порушенням вимог п. 13 розділу VI Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МВС України від 07.06.2017 №475.
У зв'язку з цим, 14.02.2020 він повторно звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 , і лише 20.03.2020 йому була надана відповідь та перепрацьована довідка про вартість речового майна, що належить до видачі №2/24. Однак, відповідна довідка, на його думку, була складена не вірно, оскільки у ній не були вказані всі предмети, що належали до видачі за нормами № 2, 4 Інструкції №475.
З огляду на викладене, ним повторно було направлено ряд звернень до командування військової частини НОМЕР_1 , а остаточну відповідь він отримав лише 21.09.2020.
Крім того, обґрунтовуючи заявлене клопотання, позивач також просить суд прийняти до уваги той факт, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобіганню поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантин.
Позивач також зазначив, що частиною 1, 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту моїх прав та інтересів цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватись строки для звернення до адміністративного суду, які обчислюються з дня, коли йому стало відомо про порушення його прав, а відповідно пункт 4 статті 122 КАС України, якщо позивач скористався досудовим порядком вирішення спору, - встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
При цьому, у поданому клопотанніпозивач наголосив на тому, що ним оскаржується бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати у день звільнення компенсації за не отримане речове майно, а тому вважає, що причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
Ознайомившись із мотивами, наведеними позивачем у клопотанні про поновлення строків звернення до суду, приходжу до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
В даному ж випадку, предметом даного позову є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати йому у день звільнення з військової служби компенсації вартості за не отримане речове майно, яке не входить до структури заробітної плати.
Із наведеного слідує, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, зокрема, невиплати позивачу в зв'язку із звільненням його із військової служби компенсації за речове майно, право на яку він здобув під час проходження публічної служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17, у постанові від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19.
Таким чином, у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
В даному ж випадку, як зазначає позивач у поданому клопотанні, 31.07.2019 він подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно. Дані обставини підтверджуються долученою позивачем копією рапорту.
Крім того, з 12.08.2019 позивача звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу військової частини на підставі наказу №197 від 12.08.2019.
Разом із тим, до суду з цим позовом позивач звернувся лише 16.10.2020, тобто більш як через рік після його виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
При цьому, саме із датою виключення позивача зі списків особового складу військової частини слід пов'язувати початок перебігу місячного строку звернення до суду з даним позовом, адже в межах цього позову позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягає в не виплаті йому грошової компенсації за не отримане речове майно саме в день його звільнення.
Крім того, судом враховано, що згідно пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Із наведеного вище слідує, що виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно може бути здійснена як на підставі рапорту, який військовослужбовець може подати до свого звільнення з військової служби, так і за його заявою, яка може бути подана ним й після свого звільнення.
В даному ж випадку, як уже було зазначено судом вище, в межах даного позову позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка полягає у не виплаті йому грошової компенсації за не отримане речове майно саме у день звільнення, за його рапортом, поданим командиру військової частини 31.07.2019.
Дані обставини, на переконання суду, додатково підтверджують факт того, що перебіг строку звернення до суду з даним позовом слід розпочинати саме з 12.08.2019, тобто дати звільнення позивача з військової служби.
При цьому, суд критично оцінює посилання позивача на його звернення до військової частини, які мали місце починаючи з 14.02.2020, оскільки такі звернення не вважаються досудовою формою врегулювання спору та не свідчать про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися в суд за захистом порушених, на його думку, прав чи законних інтересів з дня проведення з ним розрахунку, виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Суд враховує також і ту обставину, що перше звернення до відповідача, яке міститься в матеріалах позову, датоване позивачем 14.02.2020, тобто ініційоване ним більш ніж через шість місяців з моменту звільнення з військової служби. При цьому, будь-яких об'єктивних перешкод своєчасно звернутися за захистом своїх порушених прав до суду позивач у позовній заяві не навів.
Більше того, в контексті наведеного слід також враховувати і те, що в межах даного позову позивачем не ставиться питання про протиправність будь-якої відмови відповідача у здійсненні йому виплати компенсації за не отримане речове майно, а оскаржується виключно бездіяльність відповідача щодо не виплати такої компенсації саме у день звільнення з військової служби.
Суд також критично оцінює посилання позивача на карантин, запроваджений на усій території України, адже він був запроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, що свідчить про те, що перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом закінчився ще до запровадження такого карантину.
В той же час, із матеріалів позовної заяви судом не встановлено будь-яких інших переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав. в місячний строк з дати його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, заява № 23436/03).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Таким чином, ознайомившись із матеріалами позовної заяви, а також із мотивами заявленого представником позивача клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд не знаходить підстав для визнання поважними причин пропуску ОСОБА_2 шестимісячного строку звернення до суду з приводу оскарження постанови Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" від 06.10.2017.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 КАС України).
Таким чином, враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, а у клопотанні про поновлення строку звернення ним не наведено жодних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску, приходжу до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 169, 248, 256 КАС України, -
1. В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, - відмовити.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
3. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 293 КАС України, ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено 29.10.2020
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна