м. Вінниця
22 жовтня 2020 р. Справа № 120/4261/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Воронюк В.В.
представника позивача: Пинзара І.В.
представника відповідача: Пенської О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2019 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 03.05.2018 року №0001488-0000-0218, в частині щодо вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2017 за №109418-02 та від 03.05.2018 за №0001487-0000-0218 - відмовлено.
11.07.2019 постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2019 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 01.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України визначено головуючого суддю по справі - Дмитришену Руслану Миколаївну .
Ухвалою від 21.04.2020 прийнято до свого провадження адміністративну справу та вирішено розгляд здійснювати в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі.
Ухвалою суду від 26.05.2020 клопотання сторін про відкладення розгляду справи у зв'язку із запровадженням карантинних заходів відповідно до Постанови КМУ від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19" та Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, задоволено. Відкладено підготовче засідання на 22.07.2020 о 13:00 год.
У зв'язку з необхідністю вирішення питання про виправлення описки, допущеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 01.04.2020, відповідно до листа від 24.07.2020, справу направлено до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
Ухвалою від 10.08.2020 виправлено описку у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 та викладено її резолютивну частину у наступній редакції:
«Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін».
Відповідно до супровідного листа від 12.08.2020 справу повернуто до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 13.10.2020, проголошеною без виходу до нарадчої кімнати, долучено до матеріалів справи додаткові докази.
Ухвалою суду від 13.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 22.10.2020 о 13:00 год.
В ході судового засідання представником позивача та відповідача було заявлено клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи. Ухвалою суду від 22.10.2020, проголошеною без виходу до нарадчої кімнати, долучено додаткові докази до матеріалів справи.
В судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов та просив його задовольнити, а саме визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2017 за №109418-02 та від 03.05.2018 за №0001487-0000-0218.
Представник відповідача в ході засідання заперечувала щодо позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, наступні фактичні обставини.
ОСОБА_1 з 03 липня 1997 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії В00 №749365. Види діяльності - 77.31 надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування, 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві, 10.41 виробництво олії та тваринних жирів, 10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.
Згідно договору купівлі-продажу від 13 липня 2005 року №14/07 позивач придбав ремонтну майстерню, котельню з обладнанням та електродний цех з обладнанням, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного договору, Акту прийому-передачі від 28 липня 2005 року та рішення третейського суду від 29 липня 2005 року за позивачем 25 жовтня 2005 року зареєстровано право власності на комплекс будівель та споруд , загальною площею 3926м.кв. (а.с. 12-21, т.1)
13 липня 2005 року ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу № 13/07 придбав сировинну лабораторію та вагові, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі зазначеного договору, Акту прийому-передачі від 28 липня 2005 року та рішення третейського суду від 29 липня 2005 року за позивачем 25 жовтня 2005 року зареєстровано право власності на комплекс будівель.
Згідно Довідки Комунального підприємства "Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" від 11 липня 2017 року № 271, позивачем в подальшому було проведено реконструкцію згаданих вище приміщень, які включені у будівельний комплекс до складу якого входять: сировинна лабораторія літ. "48", вагова літ. "53", навіси літ. "76", "77", "78", "80" та блок АЗС літ. "79", загальною площею 393,95 кв.м. (а.с. 22-33, т.1).
Також згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 28 січня 2010 року, позивач придбав нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до Технічного паспорта на виробничий будинок та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, даний об'єкт складається з будівлі цеху безалкогольних напоїв площею 610,7 кв.м.(а.с. 34-38).
ГУ ДФС у Вінницькій області 19 червня 2017 року сформовано податкове повідомлення - рішення №109418-02, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2016 рік у розмірі 3322,70 грн.
3 травня 2018 року податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення, якими позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2017 рік № 0001487-0000-0218 у розмірі 50563,20 грн та № 0001488-0000-0218 у розмірі 15432 грн.
Вищевикладене зумовило позивача звернутись з цим позовом до суду, в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 19 червня 2017 року №109418-02, яким визначено ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за період 2016 року в сумі 3 322, 70 грн. (Три тисячі триста двадцять дві гривні 70 коп.);
- визнати незаконним та скасувати податкове - повідомлення рішення від 03 травня 2018 року №0001487-0000-0218, яким визначено ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за період 2017 року в сумі 50 563, 20 грн. (П'ятдесят тисяч п'ятсот шістдесят три гривні 20 коп.);
- визнати незаконним та скасувати податкове - повідомлення рішення від 03 травня 2018 року №0001488-0000-0218, яким визначено ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму податкового зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за період 2017 року в сумі 15 432, 00 грн. (П'ятнадцять тисяч чотириста тридцять дві гривні 00 коп.).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2019 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 03.05.2018 року №0001488-0000-0218, в решті задоволення адміністративного позову відмовлено.
11.07.2019 постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2019 - без змін.
Постановою Верховного Суду від 01.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою від 10.08.2020 виправлено описку у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 та викладено її резолютивну частину у наступній редакції:
«Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін».
Отже, спірним питанням під час розгляду справи є правомірність податкових повідомлень-рішень №109418-02 від 19 червня 2017 року та №0001487-0000-0218 від 03 травня 2018 року.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 вказаного Кодексу встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне віз земельної ділянки.
Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За приписами пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміжоднотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Скасовуючи рішення ВОАС від 05.02.2019 та постанову Сьомого ААС від 11.07.2019, Верховний Суд у постанові від 01.04.2020 вказав, що підхід у розумінні норми п. "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Таким чином, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.
У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств.
Разом з тим, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у разі якщо такі об'єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголосив, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не встановлено чи відносяться до будівель промисловості об'єкти нерухомості, що належать позивачу та чи використовував він їх у своїй підприємницькій діяльності.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував вимоги лише функціональною належністю об'єкту нерухомості.
Досліджуючи питання використання позивачем об'єктів нерухомості, за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), суд встановив наступне.
На підтвердження здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності з виробництва промислової продукції у вказаних об'єктах нерухомості за спірний період 2016-2017 при новому розгляді справи, останнім суду надано наступні документи: договір №05/16 про виготовлення продукції з давальницької сировини, договір №10/17 про виготовлення продукції з давальницької сировини, довідки №892 та №893 від 16.09.2020, видані виконавчим комітетом Соболівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, паспорт «мельница Р6-АВМ-7», паспорт «агрегатная минимельница Р6-АММ-7.ПС», паспорт «малогабаритная установка для получения подсолнечного масла УММП-2 (екструдер)», паспорт «линия фильтрации», паспорт «установка для производства растительного масла», паспорт «приспособление для переработки масляничных культур МП-150», паспорт «экструдер ЭЗ-250» (а.с. 235-250 т. 1- а.с.1-15 т. 2), акти передачі продукції після переробки від 02.04.2017, 21.02.2018, 18.04.2018, 25.09.2018, акти передачі продукції на переробку від 23.11.2017, 18.04.2018, 14.08.2018 (а.с. 26-31 т. 2).
Оцінюючи вказані докази, суд вважає, що позивачем не підтверджено належними доказами, що позивач використовував вказаний об'єкти нерухомого майна у своїй діяльності у період 2016-2017 з виробництва власної продукції. Зокрема щодо використання будівлі цеху безалкогольних напоїв, загальною площею 610,7кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . (а.с. 38), позивачем не надано жодного доказу.
Щодо договорів про виготовлення продукції з давальницької сировини від 05.01.2016 та від 10.01.2017, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_4 , то такі судом відхиляються з огляду на наступне.
Відповідно до умов договору, зокрема п.п.1.1 у порядку та на умовах визначених цим договором, замовник доручає виконавцю, тобто позивачу, а останній приймає на себе зобов"язання виготовити з наданої Замовником давальницької сировини продукцію.
Відповідно до п.п. а п. 2.1.1. Договору, кількісні та якісні характеристики давальницької сировини, її параметри, вартість визначаються Замовником в товарно-супровідних документах. Відтак сторони договору самостійно визначились з умовами передачі та переробки сировини.
Однак суду не надано товарно-супровідних документів, які б підтверджували рух товару від замовника до виробника, що спростовує доводи позивача. Також не надано документів щодо зберігання на складах цієї продукції, а відтак, суд погоджується з твердженнями представника відповідача, що вказані договора підтверджують лиш намір позивача виготовити з наданої давальницької сировини продукцію, а не проведену роботу.
Щодо Актів передачі після переробки за 2018, то суд їх відхиляє з огляду на те, що спірним періодом в даній ситуації є 2016-2017. Щодо приймання-передачі продукції після переробки за 2016 не надано доказів. З приводу Актів передачі після переробки продукції за 2017 (с. Соблівка), то суд їх вважає не належними доказами, оскільки не надано первинних документів щодо їх приймання передачі до переробки, та чи є цей Акт додатком до договору або первинним документом на виконання договору. Та самим головним, ці докази не доводять використання об'єкту нерухомого майна у своїй діяльності та на виконання своєї господарської діяльності за адресою АДРЕСА_1 , оскільки згідно із технічною документацією за цією адресою знаходиться комплекс будівель, загальною площею 3926 м. кв. за призначенням приміщень: електродний цех з допоміжними приміщеннями як ремонтна майстерня, котельня тощо. За адресою АДРЕСА_2 знаходиться комплекс будівель, загальною площею 393,95м.кв, за призначенням сировинна лабараторія, вагова, блок, навіс - тимчасові споруди.
Надаючи оцінку довідкам, виданим виконавчим комітетом Соболівської сільської ради Теплицького району в контексті доведеності використання об'єкту нерухомого майна у своїй діяльності позивачем, то суд вважає їх неналежними та недопустимими доказами з огляду на положення ч. 2 ст. 74 КАС України, в силу якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Зокрема, відповідно до довідки за №893 від 16.09.2020 вказано, що виробничі приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 , а відповідно до довідки №892 від 16.09.2020 вказано, що виробничі приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , належать ОСОБА_1 . Натомість питання щодо власності зазначених вище приміщень, власником яких є позивач доводиться технічною документацією, рішеннями третейського суду, та витягом з єдиного державного реєстру.
В першій довідці зазначено, що в приміщеннях знаходиться сільськосподарська техніка, механізми, а також обладнання для їх ремонту. Частина приміщень використовується для зберігання сільськогосподарської продукції для переробки. Дані будівлі використовуються для здійснення підприємницької діяльності, зокрема для зберігання та ремонту сільськогосподарської техніки, механізмів та агрегатів, та зерно різних культур (а.с. 240 т.1). В другій - в приміщеннях знаходиться обладнання та механізми, преса, (станки) для виробництва соняшникової олії та борошномельно-круп"яної продукції. Дані будівлі використовуються для здійснення підприємницької діяльності позивачем, зокрема для виробництва соняшникової олії, помолу зерна, розфасовки та зберігання борошна й крупів. (а.с. 239 т.1).
По-перше у кожній із довідок не конкретизовано та не вказано перелік механізмів та обладнання, та які приміщення відповідно до технічної документації за порядковим номером та загальною площею та яка їх частина використовуються позивачем. По-друге, у довідці йдеться мова, про теперішній час, зокрема вересень 2020 року де техніка та механізми знаходяться. Проте, вони не підтверджують того, що ці механізми, техніка та приміщення використовувалися у 2016 та 2017 роках.
Суд зазначає, що у бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандартом) бухгалтерського обліку П(С)БО, згідно з п. 4 П(С)БО 7 визначено поняття основні засоби - це як матеріальні активи, які утримуються з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Відповідно до п. 14.1.138 ст 14 ПК (в редакції у спірний період), основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).
З аналізу наведених вище норм слід дійти висновку, що всі механізми, техніка та приміщення, що використовуються позивачем у господарській діяльності, за його твердженням, мають бути обліковані та відображені в бухгалтерському обліку, що може бути доказом використання об'єкту нерухомого майна у своїй діяльності позивачем із застосуванням цих потужностей у виробничій діяльності. Лише аргументи позивача про статус будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, що вказано Верховним Судом у постанові від 01.04.2020.
За наведеного, позивачем не надано суду доказів того, що будівлі, у спірний період 2017-2018 використовувались ним для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
На противагу цьому, заслуговують на увагу пояснення представника відповідача та докази з приводу того, що відповідно до податкового законодавства позивачем самостійно подавалась податкова звітність за 2016 та за 2017 роки, а саме податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, де у графі 09 Вид підприємницької діяльності у звітному періоді за 2017 та 2018 за кодом з КВЕД 01.61 вказано - допоміжна діяльність у рослинництві.
Відповідно до Класифікації видів економічної діяльності, за кодом 01.61 включає сільськогосподарську діяльність, яку здійснюють за винагороду або на основі контракту: передпосівну підготовку полів; сівбу та садіння сільськогосподарських культур; оброблення сільськогосподарських культур; обприскування сільськогосподарських культур, у т.ч. з повітря; обрізання плодових дерев і виноградників; пересаджування рису, розсаджування та прополювання буряку; збирання врожаю; боротьбу зі шкідниками (у т.ч. із кролями), пов'язану із сільським господарством; підтримку угідь у належному сільськогосподарському й екологічному стані; експлуатацію сільськогосподарського зрошувального устатковання. Цей клас також включає надання сільськогосподарської техніки разом із обслуговуючим персоналом. Відповідно до податкової звітності наймані працівники у позивача за цей період відсутні.
Таким чином, суд вважає, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до об'єктів нерухомості позивача не є можливим.
З врахуванням викладеного, податкові повідомлення-рішення №109418-02 від 19 червня 2017 року та №0001487-0000-0218 від 03 травня 2018 року є правомірними та скасуванню не підлягають.
Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують обґрунтованість вимог, з якими звернувся до суду позивач. Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.
У відповідності до положень ст.139 КАС України, судові витрати, зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ); Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна