28 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 914/1540/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамсервіс"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2020 року (головуючий - Кордюк Г.Т., судді: Кравчук Н.М., Плотніцький Б.Д.) і рішення Господарського суду Львівської області від 05 листопада 2019 року (суддя Король М.Р.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамсервіс"
до Львівської міської ради
про визнання незаконною бездіяльності та визнання додаткової угоди до договору укладеною,
(у судовому засіданні взяв участь представник Позивача - Старик В.М.)
11.11.2014 між Львівською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крамсервіс" (Орендар) укладено договір оренди землі (далі - Договір оренди, Договір).
Відповідно до пункту 1 Договору оренди орендодавець на підставі Податкового кодексу України, ухвал Львівської міської ради від 26.07.2012 № 1675 "Про затвердження Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові", від 18.06.2009 № 2712 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Львова" (зі змінами), від 10.07.2014 № 3649 "Про продовження ТзОВ "Крамсервіс" терміну оренди земельних ділянок на вул. Хуторівці та продаж ТзОВ "Крамсервіс" земельних ділянок на вул. Хуторівці" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Хуторівці для влаштування та обслуговування автосалону і станції технічного обслуговування автомобілів.
Договір укладено на 5 років до 10.07.2019. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 Договору).
Вищевказаний Договір оренди зареєстрований у Львівській міській раді 11.11.2014 за № С-2824, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі С-13 вчинено запис.
09.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Крамсервіс" надіслало на адресу Львівської міської ради лист-повідомлення про поновлення Договору оренди вих. №04/09, яким повідомило про свій намір скористатися переважним правом на поновлення Договору оренди. До вищевказаного листа було долучено проект додаткової угоди до договору.
Листом, вих. № 2403-1566 від 12.04.2019, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило про те, що звернення Орендаря щодо наміру продовження терміну дії Договору оренди прийнято до уваги, однак для продовження терміну оренди земельної ділянки Орендарю необхідно звернутись з відповідною заявою на ім'я міського голови та подати, зокрема, такі документи: план земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки, висновок Управління архітектури та урбаністики про наявність містобудівних обмежень щодо користування земельною ділянкою та копію висновку Управління архітектури, на підставі якого земельна ділянка надавалась в оренду, копію правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно, копію технічного паспорта на об'єкти нерухомого майна, довідку про справляння плати за землю за останні 2 роки, що передують даті подання заяви на оформлення землекористування, копію договору оренди землі з додатками, копію установчих документів підприємства, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, довіреність або нотаріально засвідчену копію довіреності для уповноваженої особи.
Вважаючи вимоги Львівської міської ради щодо надання переліку додаткових документів безпідставними, а зволікання з поновленням Договору оренди необґрунтованим та протиправним, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крамсервіс" (далі також "Позивач", ТОВ "Крамсервіс") звернулося до суду з позовом у даній справі про визнання незаконною бездіяльності Львівської міської ради (далі також "Відповідач"), що виявляється в зволіканні в укладенні додаткової угоди. Окрім того, Позивач просив вважати укладеною додаткову угоду до Договору оренди наступного змісту:
"1. Сторони домовились продовжити строк дії Договору на 5 (років) та внести зміни в п.8 Договору виклавши його в новій редакції:
" 8. Договір укладено на 10 (десять) років до 10 липня 2024 року (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію".
2. Всі інші умови Договору залишаються без змін та Сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.
3. Додаткова угода укладена в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу."
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку Позивача він дотримався встановленого статтею 33 Закону України "Про оренду землі" порядку поновлення договору оренди, звернувшись до Відповідача до закінчення строку дії договору з метою реалізації переважного права на його поновлення з відповідною заявою та проектом додаткової угоди, однак, в порушення вимог вказаної статті Закону, Львівська міська рада не розглянула в місячний термін надісланий Позивачем лист, не надіслала заперечень, пропозицій або зауважень та не уклала з ним додаткову угоду до договору оренди землі.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.11.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020, в позові відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що між сторонами у справі укладено договір оренди землі на 5 років, а відповідно до тексту проекту додаткової угоди, Позивач запропонував внести зміни в Договір, виклавши пункт 8 Договору в редакції, згідно якої строк його дії змінено з 5 років (передбачених первісними умовами Договору) на 10 років. Водночас, доказів досягнення у встановленому законом порядку згоди щодо зміни такої істотної умови договору, як строк його дії, сторонами не надано, що унеможливлює визнання такої додаткової угоди укладеною. Внесення змін в умови договору в частині строку його дії дає підстави в подальшому на звернення орендаря з заявою про поновлення договору оренди вже на новий, визначений в додатковій угоді, строк, а саме на 10 років, а не на 5 років, як це передбачено Договором оренди.
Окрім того, суд зазначив, що хоча поведінку Відповідача, що полягала у невиконанні ним установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий Позивачем лист-повідомлення не можна визнати добросовісною, проте вимога про визнання незаконною бездіяльності Львівської міської ради не є ефективним способом захисту і не призводить до реального відновлення порушеного права Позивача за відсутності погодження у встановленому порядку нових умов Договору.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, посилаючись на пункти 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2019 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2020 у даній справі скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.
Доводи скарги зводяться до наступного.
Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано приписи частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки ними помилкового ототожнено поняття поновлення строку дії договору та зміна істотних умов договору. Під зазначеним Позивач розуміє те, що ним до Львівської міської ради направлялося прохання про погодження строку дії договору на 5 років, а не встановлення нового строку в 10 років. У цій частині ТОВ "Крамсервіс" акцентує увагу на тому, що наразі висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо спірного питання застосування положень частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" відсутній.
Крім зазначеного, скаржник вказує також про те, що судом апеляційної інстанції при ухвалення судового рішення не враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, який було викладено у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц щодо застосування приписів частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а тому і підстав для їх зміни чи скасування немає.
Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2020 касаційне провадження у даній справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Згідно з пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Судами у даній справі установлено, що предметом спору, а відповідно і об'єктом захисту за позовними вимогами, є право Позивача, як Орендаря, на поновлення Договору оренди в порядку, передбаченому частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Як вже зазначалося, рішення судів про відмову у задоволенні позовних вимог мотивовані, зокрема, тим, що між сторонами цієї справи було укладено Договір оренди землі на 5 років, а відповідно до тексту проекту додаткової угоди, Позивач запропонував внести зміни в Договір оренди, виклавши пункт 8 Договору в редакції, згідно якої строк його дії змінено з 5 років (передбачених первісними умовами Договору) на 10 років. Водночас, суди установили, що доказів досягнення у встановленому законом порядку згоди щодо зміни такої істотної умови договору, як строк його дії, сторонами не надано, що унеможливлює визнання такої додаткової угоди укладеною.
Скаржник у касаційній скарзі стверджує, що насправді ж він запропонував пролонгувати Договір оренди на 5 років, а не на 10, адже зазначення у тексті додаткової угоди про те, що Договір укладено на 10 (десять) років пов'язано лише з тим, що цей термін обраховано з моменту укладення Договору оренди у первісній редакції, тобто фактично він продовжується всього на 5 років, а тому істотні умови Договору не змінюються. Отже, на думку скаржника, положення частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у цьому випадку не застосовуються і висновок Верховного Суду щодо цього питання наразі відсутній.
В ході касаційного перегляду оскаржуваних рішень у даній справі, колегією суддів Касаційного господарського суду встановлено, що у постанові від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду аналізуючи положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах уже вказав, що для продовження договірних відносин в порядку, передбаченому статтею 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах (частина 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі") або мовчазна згода сторін договору стосовно поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Верховний Суд у вказаній постанові розтлумачив, що у розумінні наведених положень законодавства основними відмінностями у застосуванні положень частин 1 - 5 та частини 6 Закону України "Про оренду землі" є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (частини 1 - 5 статті 33 цього Закону) та наявність погодження обох сторін щодо істотних умов договору, або ті самі (частина 6 статті 33 цього Закону)) та строк, в який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати або поновлювати договір оренди (у місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (частини 1 - 5 статті 33 цього Закону) чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина 6 статті 33 цього Закону)).
Крім цього, Верховний Суд зауважив, що саме лише визнання відмови уповноваженого органу протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.
З викладеного слідує, що Верховний Суд вже надав висновок у питанні застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" в тому числі і частини 4 цієї статті у подібних правовідносинах, який (з екстраполюванням на доводи касаційної скарги ТОВ "Крамсервіс") полягає у тому, що для поновлення договору оренди землі в порядку, визначеному частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору. Ці умови можуть бути відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні. У випадку недосягнення домовленості щодо істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Із встановлених обставин цієї справи вбачається, що сторони цього спору не досягли згоди щодо поновлення Договору оренди та додаткова угода до Договору про його поновлення не була укладена ними у місячний строк, як цього вимагає частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а отже переважне право Орендаря, передбачене частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" припинилось, а Договір оренди припинив свою дію, в зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, відповідно до положень статті 31 вказаного Закону, а тому висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у цій частині повністю відповідає наведеній позиції Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
З огляду на те, що після відкриття касаційного провадження у даній справі виявилося, що Верховний Суд у постанові від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18 вже виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі і Західний апеляційний господарський суд переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, колегія суддів Касаційного господарського суду на підставі вказаного пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Крамсервіс" з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 297 ГПК України.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
У касаційній скарзі скаржник вказує про те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення не було враховано висновку Великої Палати Верховного Суду, який було викладено у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц щодо застосування приписів частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Але, згідно приписів вказаного пункту статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
У розумінні ГПК України підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
У справі № 594/376/17-ц, яка переглядалася Верховним Судом однією із підстав позову була наявність у орендаря права на пролонгацію договору оренди в порядку визначеному частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" і саме тому Велика Палата Верховного Суду надавала висновок і у питанні застосування цієї частини статті 33 Закону.
Натомість у даній справі № 914/1540/19 предметом спору, а відповідно і об'єктом захисту за позовними вимогами, стало право Орендаря (Позивача) на поновлення Договору оренди в порядку встановленому частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", тобто шляхом реалізації переважного права перед іншими особами і обставин, обумовлених для застосування частини 6 цієї ж статті позовна заява взагалі не містить.
В той же час, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1 - 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою. Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано, зокрема, саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц (на яку посилається скаржник) та у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 920/739/17.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Оскільки підстави позову у справі № 914/1540/19 та справі № 594/376/17-ц є абсолютно різними, як відповідно і обставини, що входять до предмету доказування у справах про поновлення договорів оренди, що ініціюються з підстав, визначених частинами 1 - 5 та 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про неподібність правовідносин у вказаних справах і як наслідок про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Крамсервіс" і з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Таким чином в ході здійснення касаційного провадження у даній справі, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, які передбачені частиною 2 статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження, а тому, за наведених вище мотивів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Крамсервіс" у справі № 914/1540/19.
Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Крамсервіс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01 липня 2020 року і рішення Господарського суду Львівської області від 05 листопада 2019 року у справі № 914/1540/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Волковицька Н.О.
Суховий В.Г.