28 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 917/1641/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кролевець О.А.,
обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гаврилюк П.Д.;
за участю представників:
позивача - Онищенка І.П.,
відповідача - Сиротенка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз»,
на рішення Господарського суду Полтавської області
(суддя - Білоусов С.М.)
від 30.01.2020,
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Крестьянінов О.О., судді - Пуль О.А., Шевель О.В.)
від 11.06.2020,
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Публічного акціонерного товариства «Кременчукгаз»
про стягнення заборгованості
у вересні 2019 року Акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до господарського суду з позовом простягнення з ПАТ «Кременчукгаз» 6 411 471,33 грн за договором транспортування природного газу № 1512000737 від 17.12.2015, з яких 4 873 996,91 грн - основний борг, 1 133 927,25 грн - пеня, 99 532,75 грн - 3 % річних та 304 014,41 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.12.2015 між АТ «Укртрансгаз» і ПАТ «Кременчукгаз» було укладено договір транспортування природного газу № 1512000737, за умовами якого позивач надає відповідачу послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у договорі, а відповідач сплачує встановлену в цьому договорі вартість послуг. Позивачем як оператором ГТС було здійснено процедуру алокації та встановлено наявність у відповідача негативних місячних небалансів природного газу у вересні 2018 року в обсязі 301, 854 тис. куб.м., у грудні 2018 року в обсязі 700, 000 тис. куб.м. У зв'язку з нездійсненням відповідачем заходів щодо самостійного врегулювання негативних небалансів за вказані періоди в порядку, встановленому Кодексом ГТС, позивач надав відповідачу послуги балансування для врегулювання небалансів за вказані періоди на суму 14 243 981,81 грн, про що були складені односторонні акти, які разом з рахунками на оплату були надіслані відповідачу. Позивач вважає, що з моменту отримання відповідачем вказаних актів, рахунків, у останнього згідно з п. 9.4 договору, п. 4 розділу XIV Кодексу ГТС виникли зобов'язання здійснити оплату таких послуг. Однак відповідач сплатив лише 9 369 984, 57 грн, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 4 873 996, 91 грн, на яку позивач нарахував пеню, 3 % річних, інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.01.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кременчукгаз» на користь АТ «Укртрансгаз» 345 614,15 грн пені, 164 119,21 грн інфляційних втрат, 58 007,62 грн 3 % річних.
Закрито провадження у справі в частині стягнення 2 500 000,00 грн основного боргу.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
13.07.2020 АТ «Укртрансгаз» подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.06.2020, в якій просить вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні 2 373 996, 91 грн основного боргу, 788 313, 10 грн пені, 139 895,20 грн інфляційних втрат, 41 525, 13 грн 3 % річних скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставами для часткового скасування судових рішень зазначає, що судами не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Вказує на необхідність відступлення від висновку, зазначеного у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 916/1807/16, який застосований судом апеляційної інстанції (п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Стверджує про неправильне застосування судами ст. ст. 526, 638 ЦК України. Зазначає, що судами при зменшенні пені було порушено норми матеріального права - ст. ст. 530, 546, 549, 550, 551, 552, 610, 611, 612 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193, 230, 231, 232, 233 ГК України. Вважає безпідставним застосування до цих правовідносин ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України. Посилається на те, що обсяг природного газу, відібраного відповідачем з газотранспортної системи в спірні місяці склав 100 % розміру небалансу, внаслідок чого при визначенні вартості наданих послуг балансування позивачем було застосовано кофіцієнт 1,2. Стверджує, що оскільки розмір небалансу відповідача у спірних правовідносинах складає більше 5 % від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, то суди повинні були задовольнити позовні вимоги. Вважає, що постанова Кабінету Міністрів України № 256 не змінює умови договору транспортування природного газу.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з наведених у відзиві підстав. Зазначає, що судом касаційної інстанції у справі № 916/2286/18 було скасовано рішення суду першої і апеляційної інстанції, а справу частково направлено на новий розгляд, тобто судом касаційної інстанції не було остаточно вирішено справу та не сформовано остаточного правового висновку. Вказує про прийняття судами рішень з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 903/394/18. Стверджує, що оплата наданих позивачем послуг балансування здійснена за рахунок коштів бюджету та в межах процедури визначеної, зокрема, Порядком № 256, що зумовлює відсутність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат. Вважає безпідставними доводи касаційної скарги про необгрунтованість зменшення судами пені на 50 %.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 17.12.2015 між ПАТ «Укртрансгаз» (оператор) та ПАТ «Кременчукгаз» (замовник) було укладено договір транспортування природного газу № 1512000737, за умовами якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг. Послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі ГТС, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором.
У п. 2.3 договору сторони погодили послуги, які можуть бути надані замовнику за цим договором: послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (розподіл потужності); послуги фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою на підставі підтверджених номінацій (транспортування); послуги балансування обсягів природного газу, які подаються до газотранспортної системи і відбираються з неї (балансування).
За п. 4.1 договору замовник зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг; надати оператору фінансове забезпечення в порядку, встановленому у Кодексі та цьому договорі; дотримуватись обмежень, встановлених цим договором та Кодексом; вчасно врегульовувати небаланси; не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому договорі; повідомляти оператора про зміну умов, які стали підставою для укладання цього договору; здійснити додаткову оплату оператору у разі перевищення розміру договірної потужності та/або недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в газотранспортну систему, в порядку, визначеному цим договором.
Пунктом 5.1 договору встановлено, що порядок комерційного обліку природного газу (у тому числі приладового) та перевірки комерційних вузлів обліку, а також порядок приймання - передачі природного газу в точках входу/виходу/до/з газотранспортної системи та визначення і перевірки параметрів якості в цих точках здійснюються сторонами відповідно до вимог Кодексу ГТС та з урахуванням цього договору.
Відповідно до п. 9.1 договору у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та неврегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до Кодексу в строк до дванадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, замовник зобов'язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс замовника визначається відповідно до Кодексу.
Вартість послуг балансування за газовий місяць визначається на підставі даних про негативний місячний небаланс замовника за формулою
В балансування = БЦГ*К * QБГ,
де БЦГ - базова ціна газу;
QБГ - обсяг негативного місячного небалансу замовника послуг транспортування;
К - коефіцієнт компенсації, що дорівнює 1,2.
При розмірі небалансу до 5% від обсягу природного газу, відібраного з газотранспортної системи, застосовується коефіцієнт, що дорівнює 1.
Базова ціна газу визначається оператором відповідно до Кодексу. Оператор визначає базову ціну газу щомісяця в строк до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, та розміщує її на своєму веб-сайті.
Оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів (п.п. 9.2 - 9.4 договору).
За п. 17.1 договору він набирає чинності з дня його укладання на строк до 31.12.2016, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.12.2015. Цей договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Додатковою угодою № 1 від 29.11.2017 до договору від 17.12.2015 п. 9.4 договору викладено в такій редакції:
« 9.4. Оператор до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок-фактуру. Замовник, крім вартості послуг, вказаних в абзаці другому цього пункту, зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів.
Оплата вартості послуг балансування оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.»
Умови додаткової угоди № 1 застосовуються сторонами до правовідносин сторін за договором починаючи з 29.12.2016 (п. 7 додаткової угоди № 1 від 29.11.2017).
Судами встановлено, що позивачем було здійснено процедуру алокації відповідача, за результатами якої було встановлено наявність у останнього негативних міс'ячних небалансів у вересні та грудні 2018 року, а саме:
- у вересні 2018 року обсяг негативного небалансу склав 301,854 тис. м. куб. природного газу, що підтверджується актом надання послуг балансування обсягів природного газу №09-18-1512000737-баланс від 30.09.2018 на суму 4 833 605,96 грн та звітом по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування (оператора газорозподільних систем) за вересень 2018 року;
- у грудні 2018 року обсяг негативного небалансу склав 700,000 тис. м. куб. природного газу, що підтверджується актом надання послуг балансування обсягів природного газу №12-18-1512000737-баланс від 31.12.2018 на суму 9 410 375,52 грн та звітом по точкам входу/виходу замовника послуг транспортування (оператора газорозподільних систем) за грудень 2018 року.
Відомості про загальний обсяг відібраного з точки виходу відповідача природного газу за вересень та грудень 2018 року підтверджуються також наданими відповідачем актами приймання-передачі природного газу та зведеними актами приймання - передачі природного газу від 01.10.2018 та від 01.01.2019, що в сумі становить 28 407,671 тис. м. куб. за вересень 2018 року та 89 614,350 тис. м. куб. за грудень 2018 року.
Правовідносини з транспортування природного газу та діяльність позивача як оператора газотранспортної системи врегульовані, зокрема, нормами Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем (Кодекс ГТС).
Пунктом 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що небаланс - це різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу, та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається відповідно до алокації (обсяг природного газу, віднесений оператором газотранспортної системи в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників).
Відповідно до розділу XIV Кодексу ГТС при розрахунку небалансу замовників послуг транспортування оператор газотранспортної системи враховує всі обсяги природного газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи. Перевищення обсягів відібраного природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу є негативним небалансом, а перевищення обсягів переданого природного газу над обсягами відібраного природного газу - позитивним небалансом. Оператор газотранспортної системи надсилає замовнику послуг транспортування відомості для визначення статусу небалансу замовника послуг транспортування. Відомості про статус небалансу надаються замовнику послуг транспортування за допомогою інформаційної системи.
Аналіз наведених положень законодавства, зокрема Кодексу ГТС, дає підстави для висновку, що для визначення коефіцієнту компенсації (за визначеною в пункті 9.2 договору формулою), що підлягає застосуванню коли визначається вартість послуг з балансування обсягів природного газу (при негативному місячному небалансі), процентне співвідношення розміру небалансу обраховується (визначається) від обсягу природного газу, відібраного замовником з газотранспортної системи - з врахуванням всіх обсягів газу у розрізі кожного замовника послуг транспортування, переданого до газотранспортної системи та відібраного з газотранспортної системи, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 916/1807/16, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, від якої суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу.
Отже, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано здійснив розрахунок коефіцієнту компенсації, в якому врахував відсоток небалансу до загального обсягу надходження природного газу у газорозподільну мережу відповідача з газотранспортної системи позивача, а саме: у вересні 2018 року - 28 407,671 тис. м. куб., обсяг небалансу 301,854 тис. м. куб., що становить 1,0626% загального обсягу; у грудні 2018 року - 89 614,350 тис. м. куб., обсяг небалансу 700,000 тис. м. куб., що становить 0,7811% загального обсягу газу.
З урахуванням вказаного, суди дійшли правильного висновку, що для визначення вартості послуг балансування у вересні та у грудні 2018 року необхідно застосувати коефіцієнт компенсації 1,0, оскільки обсяг небалансу відповідача становив у відповідних періодах менше 5 % загального обсягу природного газу, що надійшов у газорозподільну мережу.
Враховуючи, що за вересень 2018 року послуги балансування з урахуванням коефіцієнту компенсації 1,0 складають 4 028 004,98 грн, за грудень 2018 року - 7 841 979,60 грн, а відповідачем здійснена оплата послуг балансування за договором № 1512000737 за вересень 2018 року на загальну суму 4 028 001,21 грн, за грудень 2018 року на загальну суму 7 841 983,26 грн та 2 500 000,00 грн було сплачено за платіжним дорученням № 4469 від 12.12.2019 після відкриття провадження, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно закрив провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 2 500 000,00 грн основного боргу згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 2 373 996,91 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 1 133 927,25 грн пені, 99 532,75 грн 3% річних та 304 014,41 грн інфляційних втрат, то необхідно зазначити таке.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
За ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).
Разом з цим, згідно з приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У ст. 12 ГК України зазначено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256, згідно з п. 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Положення норм постанов Кабінету Міністрів України, зокрема № 256, є обов'язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ, у тому числі за його транспортування, визначаються саме нормами наведеної постанови (аналогічна правова позиція викладена у постананові Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 927/587/18).
Врахувавши те, що розрахунок за договором на суму 635 102,64 грн був здійснений в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 та з дотриманням встановлених цим нормативно-правовим актом строків, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму 635 102,64 грн.
Водночас, здійснивши перерахунок заборгованості відповідача з урахуванням вартості послуг з балансування (взявши коефіцієнт компенсації 1,0), правомірно стягнули з відповідача на користь позивача 58 007,62 грн 3% річних,164 119,21 грн інфляційних втрат.
Щодо зменшення стягнення пені до 345 614, 15 грн, то необхідно зазначити таке.
Відповідно до п.п. 13.1, 13.5 договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором. У разі порушення замовником строків оплати передбаченим цим договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У цій справі за встановлених обставин - ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (відповідач сплатив основний борг), а також приймаючи до уваги неподання позивачем доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення умов договору, господарські суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 345 614, 15 грн пені.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилався на неврахування судами постанов Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18.
У справі № 903/394/18 за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», про стягнення 69 914 553, 89 грн, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість застосування до спірних обсягів газу коефіцієнту 1 та безпідставність позову щодо стягнення боргу. Також зазначив, що за сутнісним критерієм витрати ВТВ не підпадають під предмет регулювання постанов Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 і № 20 від 11.01.2005.
У постанові від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 суд касаційної інстанції, направляючи справу частково на новий розгляд вказав, що господарськими судами не було спростувано доводів АТ «НАК «Нафтогаз України» стосовно того, що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 у наведеному випадку не застосовуються, цей Порядок не передбачає механізму автоматичного перерахування коштів підприємствам-учасникам постачання природного газу тепловим організаціям, а також стосовно того, що АТ «НАК «Нафтогаз України» не має прямого відношення до відносин між КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню. Зазначив, що суди також не надали оцінки доводам АТ «НАК «Нафтогаз України», що положення Порядку від 04.03.2002 № 256 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.
Аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 917/1641/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, оскільки судами при прийнятті рішень було враховано висновок щодо необхідність застосувати коефіцієнт компенсації 1,0 з огляду на те, що обсяг небалансу відповідача становив у відповідних періодах менше 5% загального обсягу природного газу.
Що ж до необхідності урахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, то необхідно зазначити, що за результатами касаційного перегляду справа у відповідній частині була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення спору в ній.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами норми матеріального права - ст. ст. ст. ст. 530, 546, 549, 550, 551, 552, 610, 611, 612 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193, 230, 231, 232, 233 ГК України, то вони є безпідставними, адже судові рішення були прийняті відповідно до норм матеріального права з правильним застосуванням норм процесуального права, що відповідає ст. 236 ГПК України.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 30 січня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року у справі за № 917/1641/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Н. Губенко
О. Кролевець