вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4829/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Акціонерного товариства "ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ", м. Запоріжжя
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
про стягнення збитків 2 536,33 грн.
Акціонерне товариство "ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ФЕРОСПЛАВІВ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 2 536,33 грн.
Розглянувши поданий позов, суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до частин 3-4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно положень ч.1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Виходячи із вказаних вище положень Господарського процесуального кодексу України та беручи до уваги ціну позову (2 536,33 грн.), яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто поданий позов відноситься до малозначних справ, а також незначну складність характеру спірних правовідносин та обсяг необхідних доказів, що не потребує проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд поданої позовної заяви у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
28.09.2020 коку від відповідача надійшов до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області відзив на позовну заяву вих.. № б/н від б/д.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 194 Господарського процесуального кодексу України).
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку, вище визначеному чинними правовими нормами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час перевезення відповідачем вантажу відбулась його часткова втрата, що підтверджується комерційним актом № 460005/1430 від 21.10.2019 року, в якому зафіксовано ознаки несохоронного перевезення, такі як порушення маркування, виїмки та недостача.
Позивач ґрунтує свої вимоги на нормах статей 224, 225, 307, 308, 314, 315 Господарського кодексу України та статей 526, 610, 611, 908, 909, 924 Цивільного кодексу України.
На підтвердження своїх вимог надає такі докази:
- оригінал відомості-розрахунку №258/19 вартості нестачі вантажу;
- оригінал залізничної накладної № 47958293;
- оригінал комерційного акту № 460005/1430 від 21.10.2019 року;
- копія рахунка-фактури №92872585 від 15.10.2019 року;
- копія платіжного доручення № 341342 від 06.12.2019 року;
- копія Договору поставки № 03-11/2018 від 01.03.2018 року;
- копія Специфікації №12 від 01.02.2019 року.
Позиція відповідача
Заперечуючи проти позову, відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи тим, що, згідно зі статтею 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту «а» статті 134 цього Статуту. Відповідач вважає, що позивач цей термін пропустив. На підставі чого просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи позивача на відзив.
Відповідь на відзив не надійшла.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Предметом доказування у даній справі є встановлення факту втрати частини вантажу відповідачем при перевезенні та правильності нарахування суми заборгованості за нестачу вантажу.
Так, 01.03.2018 року між Приватним акціонерним товариством "Євраз Южкокс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Южкокс", (постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Запорізький завод феросплавів”, правнаступником якого є Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" (покупець) укладено договір поставки № 03-11/18 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця продукцію, коксохімічного виробництва (надалі - товар) у відповідності до сортаменту, якості, строків, в обсязі, за цінами та на умовах, передбачених в Специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах цього договору. Витрати з перевезення (з.д. тариф) товару від пункту відправлення до пункту призначення відносяться на рахунок постачальника, якщо інше не передбачене специфікаціями (п. 1.1 договору).
За змістом п.2.1 договору, постачальник зобов'язується здійснити поточні поставки товару, обумовленого в специфікаціях до цього договору на умовах СРТ залізнична станція Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці (згідно правил ІНКОТЕРМС-2010), якщо інші умови поставки не обумовлені специфікаціями до даного договору.
За умовами п. п. 2.4, 2.5 договору постачальник постачає товар на умовах СРТ залізнична станція Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці у відповідності до “Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів “ІНКОТЕРМС-2010” в редакції 2010р.”, якщо інше не обумовлено у Специфікаціях до цього договору. Погодженим обсягом товару вважається обсяг поставки, вказаний у діючій специфікації до цього договору, з моменту підписання вказаної специфікації.
Допускається щомісячна поставка товару з відхиленням по кількості +/- 5% від обсягів, погоджених у специфікаціях (п. 2.6. договору).
Відповідно до п.п.3.1, 3.2 договору ціна товару за одиницю та по позиціям вказується у специфікаціях до цього договору. Загальна сума договору складає суму у національній валюті України, яка визначається сумою поставленого товару за всіма специфікаціями до цього договору.
Згідно із п. 3.6 договору, покупець здійснює оплату товару, що поставляється, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30-ти календарних дня з дати прибуття товару на станцію покупця, але не раніше п'яти банківських дня з дати отримання оригіналів первинних документів, зазначених у п.2.1.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 28.02.2019 року, і відповідно, за грошовими розрахунками, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.9.5 договору).
До Договору Сторонами було укладено Специфікацію № 12 від 01.02.2019 року, згідно якої Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити Товар («горішок коксовий 10-25мм). у кількості 800т. на загальну суму 7 749 715, 20 грн. з ПДВ, на умовах поставки СРТ -станція Запоріжжя-Ліве в період з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року.
Вантажовідправником відповідно Специфікації №12 від 01.02.2019 року виступало ПрАТ «ЮЖКОКС», з залізничної станції «Запоріжжя-Кам'янське».
Вантаж прибув у рухомому складі у вагоні: № 53509063.
Вагон №53509063, який прибув по залізничній накладній №47958293 був виданий вантажоотримувачу - АТ «Запорізький завод феросплавів» відповідно до ст. 52 Статуту залізниць України зі складанням комерційного акта № 460005/1430 від 21.10.2019 року, в якому зафіксовано ознаки несхоронного перевезення, такі як порушення маркування, виїмки та нестача.
У даному комерційному акті зазначається, що маркування порушене, виїмка над 7 люками довжиною 100-150см, шириною 280см, глибиною 40см. В технічному відношенні вагон справний, бездвірний, люка закриті, течі вантажу немає. Відсутній вантаж у вагоні поміститися міг.
На виконання умов Договору. № 03-11/18 від 01.03.2018 року, ПрАТ «ЮЖКОКС» на адресу АТ «ЗФЗ» виставлено на оплату рахунок-фактуру №92872585 від 15.10.2019 року, за відвантажений по залізничній накладній № 47958293 Товар, який " був повністю сплачено АТ «ЗФЗ», що підтверджується платіжним дорученням № 341342 від 06.12.2019 року.
Позивач розрахував вартість нестачі вантажу та просить стягнути її з відповідача, мотивуючи це тим, що оскільки вагон № 53509063 з вантажем прийнятий залізницею до перевезення без зауважень до відправника, вантаж прибув у технічно справному вагоні, враховуючи дані, наведені в комерційному акті відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу у спірних правовідносинах в силу статті 110 Статуту залізниць покладається на залізницю.
Позивач вважає, що недостача вантажу виникла з вини відповідача, який не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, та просить суд стягнути з відповідача вартість недостачі вантажу із вирахуванням норми природної втрати в сумі 2 536,33 грн., що і є причиною спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України; перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України; за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери; оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття; вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари; саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні; згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження; отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер); у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання; якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника; винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу; прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера; у такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю; якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника; для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.
Згідно зі статтею 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:
- за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;
- за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; - за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість;
Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за не збережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Оскільки спірний вагон з горішком коксовим був прийнятий залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідно до положень статті 110 Статуту залізниці України відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу, покладається на залізницю.
Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах, - при перевезенні вантажів у вологому стані; 1% маси, зазначеної в перевізних документах, - для мінерального палива.
З огляду на те, що у залізничній накладній № 46020756 зазначено, що за нею перевозився горішок коксовий (вологий), суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення відповідальної недостачі горішку коксового з урахуванням норми недостачі для вантажів у вологому стані.
Судом перевірено розрахунок збитків завданих нестачею вантажу та встановлено, що позивачем вірно нараховано суму збитків у розмірі 2 536,33 грн..
Отже, відповідальна недостача горішку коксового становить 2 536,33 грн.
Загальні підстави для відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала; при цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З урахуванням викладеного, відповідальність за вагову недостачу горішку коксового слід покласти на відповідача.
Відповідно до статті 130 Статуту право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Накладна, вантажна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.
На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі зі стягненням з відповідача на користь позивача 2 536,33 грн..
Заперечення відповідача щодо спливу позовної давності судом не приймаються, оскільки статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.
Пунктом "а" статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.
Проте частиною четвертою статті 315 Господарського кодексу України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
З викладеного вбачається, що вказаною правовою нормою по-іншому, ніж Статутом залізниць України, розраховується початок перебігу строку позовної давності.
Однак частиною п'ятою статті 307 Господрського кодексу України, яка кореспондується із частиною четвертою статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Тобто стаття 315 Господарського кодексу України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.
Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457, і останні зміни в нього вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1973.
Господарський кодекс України, який за своєю правовою природою є законом України, був прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року за № 436-IV і набув чинності з 1 січня 2004 року. Крім того, у прикінцевих положеннях ГК України законодавець зобов'язав Кабінет Міністрів України привести свої нормативні акти (в т. ч. і Статут залізниць України, оскільки він суперечить ГК України) у відповідність до норм Господарського кодексу України, а тоді вже застосовувати ці норми поряд з нормами Господарського кодексу України, що Кабінетом Міністрів України зроблено не було.
За таких обставин відповідно до частини четвертої статті 315 ГК України строк позовної давності в даній справі не був пропущений позивачем, оскільки його початком є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді.
Cуд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №905/3245/16, оскільки у вказаній справі Верховний Суд застосував до спірних правовідносин норму ч. 5 ст. 315 ГК України, якою визначено шестимісячний строк позовної давності для пред'явлення позовів перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів, що випливають з перевезення, у даному ж випадку, позов пред'явлено вантажоодержувачем до перевізника, що виключає застосування наведеної норми до правовідносин у даній справі.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і можливість їх задоволення в повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 185, 191, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод феросплавів" до Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 2 536,33 грн. за нестачу вантажу - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49602, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 108) на користь Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (69035, м. Запоріжжя, вулиця Діагональна, будинок 11; ідентифікаційний код 00186542) 2 536,33 грн. - вартості нестачі вантажу та 2 102, 00 грн. - витрат по сплаті судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 29.10.2020 року.
Суддя В.Г. Бєлік