Справа № 640/9525/20 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.
28 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Мєзєнцева Є.І., Парінова А.Б.
за участю секретаря Скидан С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року
у справі №640/9525/20 (розглянуто у відкритому судовому засіданні)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термосантехсервіс»
до відповідача Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-
У січні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Термосантехсервіс» (надалі - позивач, ТОВ «Термосантехсервіс») з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.01.2020 року №01732615050104, №01722615050104.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ТОВ «Термосантехсервіс» не вчиняло податкових правопорушень, які зафіксовані у акті перевірки. Позивач зазначає, що реальність господарських операцій між ним та ТОВ «Скріп Компані» з постачання товару, за результатами яких включено до складу витрат та податкового кредиту відповідні суми, підтверджена первинними документами, які складені у відповідності до вимог укладеного із цим контрагентом договору постачання та чинного законодавства, містять усі необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст, обсяг операцій, їх учасників. Вказує на подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а також на те, що при укладенні та виконанні договору з названим контрагентом діяв добросовісно, у зв'язку з чим не повинен нести негативні наслідки за можливе недотримання податкової дисципліни іншими суб'єктами господарювання, які приймали участь у ланцюгу постачання придбаного ним товару.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Термосантехсервіс» задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 30.01.2020 року №№01732615050104 та 01722615050104.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивачем не відкориговано податковий кредит при списанні кредиторської заборгованості по підприємствам, по яким сформовано податковий кредит в попередніх періодах, на загальну суму 384464 грн.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Термосантехсервіс" (код 33447996).
За результати проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 26.12.2019 року №239/26-15-05-01-04/33447996 (надалі - акт перевірки).
В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:
- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за ІІІ квартали 2019 року на загальну суму 98992 грн.;
- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 494473 грн., в тому числі: за березень 2019 року на суму ПДВ 307989 грн., за вересень 2019 року на суму ПДВ 186484 грн.
На підставі висновків викладених у акті перевірки контролюючим органом 30 січня 2020 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №01722615050104, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 618091 грн, в тому числі за податковим зобов'язанням - 494473 грн та за штрафними санкціями - 123618 грн;
- №01732615050104, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 123740 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням - 98992 грн та за штрафними санкціями - 24748 грн.
Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що недоліки в первинній документації не можуть свідчити про недоведеність реальності господарської операції з постачання товару оскільки метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, пов'язаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, об'єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.
За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов'язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між ТОВ "Скріп Компані" (надалі "Постачальник") та ТОВ "Термосантехсервіс" (надалі - "Покупець") 27.02.2019 року було укладено Договір поставки №2702-2019, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені ним Договором, передавати у власність Покупця (продати Покупцеві). а Покупець - приймати та оплачувати поставлені Постачальником товари (надалі "Товари"), що належать Постачальникові на праві власності.
Згідно з п. 1.2. Договору: "Найменування, одиниці виміру та ціни Товарів, поставка яких охоплюється предметом цього Договору, інша інформація визначаються Сторонами у специфікаціях, які міститимуться у додаткових угодах до цього Договору і будуть його невід 'ємними частинами (надалі - "Специфікації" у множині або "Специфікація" в однині)."
Відповідно до Додаткової угоди №1 до договору поставки №2702-2019 від 27 лютого 2019 року та Специфікації №1 Постачальник зобов'язався поставити Покупцеві Товари, а саме: Засувка чавунна Ду100 Ру16 - 4 шт., засувка чавунна Ду150 Ру16 - 2 шт., засувка чавунна Ду200 ру10 - 2 шт., засувка чавунна Ду300 Ру10 - 1 шт.. та затвор дисковий поворотний чавунний фланцевий Ду500 Ру10 - 5 шт., на загальну суму 660052,2330 грн., в тому числі ПДВ 110008,72 грн.
Згідно п. 2.1 Договору поставки, на підставі цього Договору поставка здійснюється на умовах DDP, Україна. Житомирська обл., м. Житомир, вул. Кооперативна, 3, Інкотермс 2010, якщо інший пункт поставки не буде погоджений Сторонами у відповідній Специфікаії.
Відповідно до п.п. 2.1.1. Договору поставки пункт поставки дня цілей цього Договору розташований за адресою: Україна, м. Житомир, аул. Кооперативна, 3, якщо інший пункт поставки не буде погоджений Сторонами у відповідній Специфікації
Згідно з п. 2.5. Договору поставки, доставку товарів до пункту поставки Постачальник здійснює за власний рахунок, власними силами та/або із залученням будь-яких третіх осіб.
В підтвердження виконання умов договору позивачем надано наступні документи: копію договору поставки №2702-2019 від 27.02.2019 р. із Специфікацією №1 від 27.02.2019 p.; копію видаткової накладної №58 від 11.03.2019 p.; копію платіжних доручень №3732 під 11.03.2019 та №3766 під 19.03.2019 року, які судом першої інстанції залучено до матеріалів справи (стор. 65-75 том І).
На підтвердження виконання вказаного договору, позивач зазначає, що придбані у контрагента товари в подальшому використані позивачем у своїй господарській діяльності, а саме: між ТОВ "Термосантехсервіс" та ТОВ "ОНІКС БІЛД" 30.01.2019 р. укладено Договір №30/01-19 па виконання робіт, відповідно до умов якого ТОВ "Термосантехсервіс" зобов'язувався викопати роботи з будівництва і введення в експлуатацію зовнішніх та інженерних мереж водопостачання та каналізування (В1, K1, К2) по об'єкті: "Будівництво протезної майстерні адміністративних приміщень гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу, за адресою: м. Київ, Солом'янський р-н, вул. Польова 73".
Додатком №2 до Договору па виконання робіт передбачено встановлення чавунних засувок, закуплених у ТОВ "Скріп Компапі". Виконання таких робіт підтверджено довідками про вартість виконаних робіт та ви трат за березень 2019 p.. за травень 2019 p., за червень 2019 p., довідками за липень 2019 p., за серпень 2019 р., копії яких долучені до матеріалів справи.
Додатково до матеріалів справи позивачем надані технічний паспорт, сертифікат відповідності із додатком, сертифікат перевірки типу, декларація при відповідність з додатком.
Судом першої інстанції встановлено, а апелянтом не спростовано, що спірні господарські операції є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Вищезазначені документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.
Апелянт звертає увагу суду, що під час проведення перевірки встановлено, що з аналізу податкової інформації щодо контрагента позивача, а саме, як зазначає відповідач, відсутня будь-яка інформація щодо наявності у підприємства основних засобів, виробничих запасів, остання звітність ТОВ "Скрін Компані" з податку на додану вартість подана за серпень 2019 року, при аналізі ЄРПН за 2019 рік встановлено, що ТОВ "Скрін Компані" здійснювало придбання вищезазначених товарів у підприємства з ознаками фіктивності - ТОВ "Торговий дім "АНОНС" (код 42295486).
Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано допустимих та достовірних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.
Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки про відсутність у контрагента трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС (актів про неможливість проведення зустрічних звірок по ланцюгу постачання), проте така податкова інформація, носить інформативний характер та не є допустимими та достовірними доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.
Так чинним законодавством, яким регулюються спірні правовідносини, чітко визначено, що подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди - є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.
Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 815/2066/16, від 13 жовтня 2020 року по справі № 0340/1408/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо неподання звітності до контролюючого органу за певний період контрагентом позивача, отримання податковим органом інформації, яка не відповідає податковій звітності контрагентів позивача, слід звернути увагу на те, що позивач не вправі відповідати за дії своїх контрагентів. Тим більше, дії інших платників податків по ланцюгу контрагентів, з якими, в свою чергу, мали відносини контрагенти позивача, не можуть впливати на права та обов'язки позивача у даній справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Термосантехсервіс».
Варто наголосити, що порушення постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту. Однак, тільки в разі встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань.
Так, у постановах від 19 квітня 2019 року (справа №826/1392/17), від 12 лютого 2020 року (справа №813/3577/13-а), від 20 березня 2020 року (справа №560/3956/18), від 2 липня 2020 року (справа №560/711/19), від 2 квітня 2020 року (справа №160/93/19) тощо Верховний Суд вказав, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Верховного Суду, проте наголошує, що визначальним є саме можливість дійти за наслідками дослідження первинних документів беззаперечного висновку, що відповідна господарська операція, з урахуванням її характеру, дійсно мала місце.
Під час розгляду справи контролюючим органом не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження встановлення ним сумнівних дій (позивача та його контрагента) щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань, у тому числі, податку на додану вартість.
Щодо посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження порушеного відносно контрагентів позивача за статтею 205 Кримінального кодексу України та протокол допиту свідка, як керівника контрагента позивача про його непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства, також обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого статтями 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другої статті 74 якого визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Сам факт отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
В свою чергу, апелянтом не подано жодних доказів на підтвердження наявності кримінальних справ або рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено фіктивність контрагентів позивача, доказів щодо того, в рамках якої кримінальної справи та за чиєю вказівкою були відібрані вказані письмові пояснення у свідка, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючого суб'єкта.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в судах (першої та апеляційної інстанції) контролюючим органом не надано відомості про рух кримінального провадження та наявність вироку суду щодо контрагентів позивача, а отже посилання виключно на пояснення свідка є безпідставним та необґрунтованим.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року по справі №1640/2783/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо посилання контролюючого органу, що позивачем не відкориговано податковий кредит при списанні кредиторської заборгованості по підприємствам, по яким сформовано податковий кредит в попередніх періодах на загальну суму 384464 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної") вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Ознаки безнадійної заборгованості визначено пп.14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ.
Зокрема, абз. а) пп.14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.
Підпунктом 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ передбачено, зокрема, що безоплатно надані товари, роботи, послуги:
а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;
б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.
При цьому, згідно з пп.14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.
Правові наслідки припинення зобов'язання регламентовані главою 50 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV.
Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІVзагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (1095 днів).
Пунктом 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (із змінами та доповненнями) визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у раз, якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в неоподатковуваних ПДВ операціях або в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 цього Кодексу.
Отже, якщо платник при придбанні товарів/послуг сформував податковий кредит на підставі податкової накладної, але оплата за такі товари/послуги не здійснювалась, тобто вони фактично отримані покупцем на безоплатній основі, то у податковому періоді, в якому відбувається списання кредиторської заборгованості, платник податку - покупець повинен нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ за правилами, визначеними п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями).
Положення пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачають, що безоплатно надані товари, роботи, послуги - це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.
З огляду на вказані норми права, контролюючий орган прийшов до висновку про те, що товари, отримані платником податку та не оплачені ним протягом терміну позовної давності, вважаються безоплатно отриманими, а тому право на податковий кредит щодо таких товарів платник податку втрачає.
Колегія суддів звертає увагу, що контролюючий орган не довів наявності підстав для нарахування позивачу податку на додану вартість у розмірі 384464 грн.
Згідно з актом перевірки такий висновок ґрунтується виключно на тому, що заборгованість у розмірі 1922321,25 грн. була списана на підставі наказів генерального директора ТОВ "Термосантехсервіс" від 29.03.2019 року та від 30.09.2019 року.
Разом з тим, обов'язковою передумовою для виникнення зменшення податкового кредиту у зв'язку зі списанням кредиторської заборгованості є встановлення факту декларування податкового кредиту з правилом першої події - за датою отримання платником податку товарів / послуг.
В акті перевірки відсутні посилання на те, що суми податку в розмірі 384464 були попередньо включені позивачем до податкового кредиту.
Отже, списана сума заборгованості у розмірі 1922321,25 грн, вже включає в собі суму податку на додану вартість, що призводить до подвійного нарахування ПДВ. Натомість, відповідачем складові суми не досліджувались, заперечень щодо таких тверджень позивача ні акт, ні відзив контролюючого органу не містить.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що додаткове нарахування позивачу податку на додану вартість в розмірі 384464 грн є передчасним та необґрунтованим.
Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору, згідно частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що позивач надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеним контрагентами, проте доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі №814/2202/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень прийнято у відповідності до вимог законодавства.
Крім того, колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву (змісту акту перевірки) на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з моменту його проголошення.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
А. Б. Парінов
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2020 року.