Справа № 620/1596/20 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.
28 жовтня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Епель О.В., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Зуєнко Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії за вислугу років з 01.04.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити виплату йому пенсії з 01.04.2020 відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення.
У обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що відповідачем протиправно припинено виплату йому пенсії за вислугу років з 01.04.2020, оскільки він проходить службу на посаді старшого штурмана Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України, під час дії особливого періоду, а тому відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» припинення виплати пенсії є протиправним.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, припиняючи позивачу виплату пенсії на підставі частини третьої статті 2 Закону № 2262-XII, у зв'язку з прийняттям позивача на службу цивільного захисту, діяв правомірно, з огляду на не проходження позивачем саме військової служби в органах та підрозділах цивільного захисту.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідач мотивує свої вимоги тим, що оскільки законодавець ввів у дію правило, згідно з яким поточна публічна служба військовослужбовця у відставці (або особи, прирівняної Законом № 2262-ХІІ за правовим статусом до військовослужбовця) в органах та підрозділах цивільного захисту в особливий період не призводить до припинення виплати раніше призначеної пенсії, а можливість проходження саме військової служби в органах та підрозділах цивільного захисту національним законом України взагалі не передбачена, отже, зміст частини третьої статті 2 Закону № 2262-ХП слід тлумачити на користь приватної особи, тобто позивача як відсутність підстав для припинення виплати пенсії з цієї причини.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80% сум грошового забезпечення (а.с. 34-36).
Наказом Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 19.12.2018 № 924 «Про прийняття на службу ОСОБА_1 » позивача, який уклав контракт про проходження служби цивільного захисту рядового і начальницького складу строком на 3 (три) роки, прийнято на службу цивільного захисту, зараховано у кадри Державної служби України з надзвичайних ситуацій, присвоєно у порядку переатестування спеціальне звання підполковник служби цивільного захисту та призначено на посаду старшого штурмана Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України. З 19.12.2018 зараховано у списки особового складу загону, на всі види забезпечення. Встановлено посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби (а.с. 8).
Відповідно до копії довідки Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України від 06.05.2020 № 81-01-1500/81 підполковник служби цивільного захисту ОСОБА_1 проходить службу на посаді старшого штурмана Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України, м. Ніжин Чернігівської області, з 19.12.2018 по теперішній час, відповідно до наказу ДСНС України від 19.12.2018 № 552 (а.с. 10).
Листом від 02.04.2020 № 2500-0325-8/10844 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило позивача про те, що з 01.04.2020 йому припиняється виплата пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки на нього не поширюється дія частини третьої статті 2 вказаного Закону.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ (далі - Закон України № 2262-ХІІ).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 2 Закону України № 2262-ХІІ Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
Таким чином, з аналізу викладеного вбачається, що виплата пенсії, яка призначена відповідно до Закону України № 2262-ХІІ припиняється у разі повторного прийняття особи на службу, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту. При цьому, пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналогічне визначення особливого періоду надано і в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), якою передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).
Крім того, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, організацію і штати воєнного часу.
Так, на підставі Указів Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, від 06 травня 2014 року №454/2014, від 21 липня 2014 року №607/2014 та від 14 січня 2015 року №15/2015, на Україні діяла часткова мобілізація, отже, з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період, що є загальновідомим фактом.
До того ж, слід звернути увагу й на те, що сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №813/1919/16, від 27 березня 2020 року у справі №806/1286/17, від 15 червня 2020 року у справі №638/662/17.
Як вбачається із матеріалів справи та оскаржуваного рішення, виплату пенсії позивачу припинено з огляду на не проходження позивачем саме військової служби в органах та підрозділах цивільного захисту. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що служба цивільного захисту та військова служба є різними видами державної служби особливого характеру, які регулюються різними нормативно-правовими актами, мають різні мету, цілі та способи виконання.
При цьому, пенсійний орган керувався листом Мінсоцполітики 14.01.2020 року №526/0/2-20/54, в якому зокрема зазначено, мовою оригіналу, що «на думку Мінсоцполітики, поширення норми, передбаченої частиною третьою статті 2 Закону України № 2262-ХІІ на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено».
Колегія суддів не погоджується з правомірністю підстав, покладених в основу оскаржуваного рішення, та з цього приводу зазначає наступне.
Так, за визначенням ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У розумінні ж ч.1 ст.101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Водночас, згідно положень Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, затвердженої указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016, складовою сектору безпеки і оборони є зокрема Державна служба України з надзвичайних ситуацій.
Як вже зазначено, згідно з вимогами статті 2 Закону України № 2262-ХІІ пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
З системного аналізу зазначеної норми Закону України № 2262-ХІІ вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на декілька категорій суб'єктів, а саме: на пенсіонерів з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до:
- Збройних Сил України;
- інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
- органів та підрозділів цивільного захисту.
Таким чином, незважаючи на те, що дійсно служба цивільного захисту та військова служба є різними видами державної служби особливого характеру, а в чинному законодавстві прямо не вказано, що служба у органах та підрозділах цивільного захисту є військовою службою, колегія суддів вважає, що особам, які уклали новий контракт на проходження служби в органах та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється, оскільки у контексті вимог ст. Закону України № 2262-ХІІ, служба в органах та підрозділах цивільного захисту на час дії особливого періоду фактично прирівнюється до військової служби.
Відповідно до копії довідки Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України від 06.05.2020 № 81-01-1500/81 підполковник служби цивільного захисту ОСОБА_1 проходить службу на посаді старшого штурмана Спеціального аварійного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України, м. Ніжин Чернігівської області, з 19.12.2018 по теперішній час, відповідно до наказу ДСНС України від 19.12.2018 № 552 (а.с. 10).
Отже, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що з копії витягу з наказу від 19.12.2018 № 552 (по особовому складу цивільного захисту) не вбачається, що позивач проходить військову службу в органах та підрозділах цивільного захисту чи на нього покладено функціональні обов'язки, здійснення яких регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», а лише зазначено, що позивач прийнятий на службу цивільного захисту та зарахований у кадри Державної служби з надзвичайних ситуацій (а.с. 7).
Окремо суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що лист Мінсоцполітики 14.01.2020 року №526/0/2-20/54 не є нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, носить виключно рекомендаційний/ інформаційний характер, та не є обов'язковим для виконання / застосування. При цьому, Мінсоцполітики взагалі позбавлене повноважень тлумачити норми чинного законодавства, тому висновки викладені у вказаному листі зроблені із перевищенням органом виконавчої влади своїх повноважень, та фактично містять суб'єктивне тлумачення норм матеріального права, яке судом до уваги не приймається.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та визначав, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визнання дій відповідача щодо припинення виплати йому пенсії за вислугу років з 01.04.2020 протиправними, та як наслідок, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, зобов'язати відповідача поновити виплату йому пенсії з 01.04.2020 відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, під час подання адміністративного позову до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, за подання апеляційної скарги судовий збір сплачено у розмірі 1261,20 грн. Таким чином, з урахуванням задоволення позовних вимог, загальний розмір судових витрат, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, складає 2102,00 грн.
Керуючись ст.ст 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.04.2020;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2020 відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб», виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві).
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 28 жовтня 2020 року.
Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька
Судді: О.В. Епель
О.Є. Пилипенко